Але при цьому слід пам'ятати, що розповідаючи про "негативне", про те, чого робити не слід, що являє собою небезпеку, ми тим самим наповнюємо цим інформаційне поле учнів. Якщо при цьому порушити техніку безпеки (див. нижче), є ризик розпалити цікавість, зробити рекламу цим засобам, розширити інформаційне поле учнів, тим самим підштовхнути їх до експериментів. Підтекст такий: "Це все є навколо тебе, але ти цього не роби, тому що...". Якщо після такої просвітницької роботи запитуєш, що означає бути здоровим, можна почути: "Не пити, не палити і т.д.". Тобто ми говоримо про позитивне через заперечення! Саме тому під час конкурсів плакатів можна побачити на малюнках перекреслені шприци, пляшки, цигарки... Чому часто немає інших зображень? Відповідь очевидна - тому що ми набагато менше (менш зрозуміло) розповідаємо, що означає вести здоровий спосіб життя, бути здоровим.
Отже, акцент у просвітницькій роботі варто перенести на те, що треба робити, ніж на те, чого робити не слід. На нашу думку, значна увага має приділятися розвитку всього позитивного, що визначає (наповнює) життя підлітка. Це робота над формуванням та розвитком позитивної самооцінки, самоповаги, впевненості у собі, життєвих навичок, можливості вирішувати життєві труднощі, приймати рішення, складати і дотримуватись життєвих планів. Іншими словами, розвивати життєздатну особистість, готову та здатну нести відповідальність за власне життя. При цьому слід зауважити, що наша робота повинна бути направлена більше на досягнення безпосередніх (не відстрочених) ефектів, ніж на досягнення певних результатів через 2, 5 чи 10 років (апеляції у майбутнє діють, але слабо). Підлітки вже сьогодні повинні зрозуміти (відчути) вигоду, переваги безпечної поведінки. Це може бути, окрім усього, і привабливий зовнішній вигляд (в т.ч., - чистий подих при не курінні), і можливість досягнення високих спортивних результатів, і авторитет (тому що має життєву позицію і впевнено її реалізує), і самостійність та індивідуальність (тому що не боїться приймати рішення і протистояти соціальному тиску). У будь-якому випадку, ми маємо говорити про те, що найбільше цікавить і хвилює підлітків, а не тільки про те, що хвилює нас, дорослих.
Як варіант, ще може бути зроблена реклама саморозвитку, самореалізації, особистісному зростанню людини і показ слабкості тих людей, які для того, щоб бути веселим, гарно проводити час, вирішувати життєві проблеми тощо, змушені звертатись до хімії (або до інших видів ризикованої поведінки). А якщо людина прагне одержувати позитивні емоції не через докладання власних зусиль, а за допомогою хімії, - хіба можна таку людину називати сильною? Тільки власна слабкість та зневіра в себе, свої сили не дозволяє такій людині, зустрічаючись із життєвими проблемами, долати їх за допомогою власних зусиль. Вона залучає на допомогу "помічників" - хімічні препарати, від яких людина поступово потрапляє в залежність, оскільки вони компенсують на суб'єктивному рівні певну її життєву неспроможність.
Розглянемо механізм розвитку такої залежності. Якщо людина зустрічається із певною проблемою, для вирішення якої в неї недостатньо ресурсів, вона має зробити вибір: приділити певні зусилля щодо розвитку необхідних внутрішніх ресурсів (вимагає певних вольових зусиль, відповідає процесу особистісного росту) або звернутися до хімічних речовин, які можуть полегшити суб'єктивне переживання власної нездатності (нікчемності) або переведуть у новий психічний стан, у якому (під дією хімії) може бути знайдене певне прийнятне рішення. У першому випадку людина стає сильнішою, впевненішою у собі, власних силах, їй є за що себе поважати, вона стає більш готовою до нових, складніших життєвих випробувань. У другому випадку цього не відбувається, і якщо така ж або подібна проблемна ситуація повторюється, людина звертається до того, що раніше допомагало - до хімії'. Таким чином, розвивається не людина, а її віра в хімію, і, відповідно - частота та дози стимуляції. Останнє зауваження закономірне, оскільки процес розвитку (якщо ми не вважаємо, що підліток зупиниться у своєму розвитку, залишаючи своє оточення та життя без змін або деградує) неодмінно буде поглиблювати соціальні відносини, ставити нові (складніші) завдання, які потребуватимуть свого вирішення.
Причини девіацій. Попередити відхилення в поведінці підлітків можна через надання їм своєчасної допомоги, навчаючи досягати бажаного результату конструктивними, соціально прийнятними методами. Серед причин, що можуть призводити до початку вживання підлітками психоактивних речовин (або, ще ширше - до ризикованої поведінки), відносять:
компенсація почуття непотрібності власним батькам та, відповідно, бажання бути потрібним кому-небудь;
відсутність доброзичливого ставлення рідних;
прагнення довести одноліткам та старшим свою "дорослість";
наслідування прикладів поведінки, прийнятих у групі однолітків;
цікавість;
бажання бути матеріально незалежним;
несформована система моральних цінностей;
для задоволення статевого потягу (діти, що знаходяться у пубертатному періоді);
неадекватний психічний стан внаслідок алкогольного чи наркотичного сп'яніння;
негативний вплив засобів масової інформації, соціальні провокації, легкість доступу до наркотичних речовин;
прагнення до "гострих" відчуттів, "екстриму";
сильне прагнення до задоволення при низькому рівні самоконтролю;
втеча від реальності, неможливість вирішити власні проблеми.
Вчителі та батьки повинні дати собі відповідь: на які з цих (та інших) причин вони здатні вплинути, щоб попередити девіантну поведінку підлітків? При цьому не слід перекладати відповідальність на когось іншого: батькам - на школу, державу, міліцію і т.д., і навпаки. Якщо Ви можете щось змінити на рівні державної політики - дуже добре, але готовність та здатність до цього, принаймні сьогодні, є не у всіх. Кожна людина має зробити свій вклад в межах свого соціального оточення, причому якомога краще. У цьому наша особиста відповідальність.
Коли?
Пропаганда ЗСЖ повинна проводитися постійно. Для втручання найкраще підходять два періоди: той час, коли підлітки замислюються, чи не почати, наприклад, палити, і той, коли в них виникає бажання відмовитись від паління [8, с. 29-30].
Вся інформація повинна відповідати віковим особливостям та рівню знань підлітків!
Основні підходи профілактичної роботи.
В організації первинної профілактичної роботи з підлітками зазвичай описують сім основних підходів [10], а на практиці використовуються різні поєднання цих підходів. Розглянемо їх.
1. Надання інформації - найбільш розповсюджений підхід. Його суть у наданні фактичних відомостей про природу, шляхи поширення, наслідки ВІЛ/СНІД, інформації про наркотичні речовини і наслідки їх вживання тощо. Цей підхід припускає, що підвищення рівня знань є ефективним засобом для відмови від наркотиків і ризикованої поведінки. Робота в рамках такого підходу відповідає моделі "Знання - Ставлення - Поведінка" (ЗСП). Надаючи підліткам достовірну інформацію про негативні наслідки, ефекти, ризики певної поведінки та їх вплив на здоров'я, оточення або майбутнє, розвіюючи існуючі міфи, ми тим самим змінюємо їх ставлення до
ризикованої поведінки. І тоді, якщо комусь запропонують закурити (випити, зробити тату і т.д.), він відмовиться (зміна поведінки).
При цьому паралельно можна формувати скептичне ставлення підлітків до сумнівного задоволення від вживання хімії, відмову від ризикованої поведінки, "тому що не все в житті треба спробувати. Певні знання краще залишити на рівні академічних знань" (приклад, 220\/ у розетці).
Але й у цьому підході є певні ризики. Доводилось зустрічатись із випадками, коли після циклу заходів з профілактики тютюнопаління кількість курців в тих класах зростала, а, за словами директора одного з літніх таборів відпочинку для дітей, після "просвітницької" роботи однієї з організацій щодо запобігання поширенню хвороб, що передаються статевим шляхом та ВІЛ/СНІД, "дітей півночі по кущах ловили". Іноді запрошені лектори надають певну інформацію, а потім говорять: "Тепер ви знаєте про можливі ризики. Ваше життя - в ваших руках". І очікують відповідального ставлення дітей до власного здоров'я. Але для цього дітям треба мати сформовані навички відповідальної поведінки та готовність відповідно себе поводити! Таким лекторам зручніше думати, що так воно і є, бо так має бути.
Тому треба точно зважити на терезах готовність та здатність учнів "переварити" зміст і обсяг одержаної інформації, передбачити імовірний результат (наслідки) інтеграції знань у свідомості кожного підлітка. Нанесення психологічної шкоди бодай одному учневі не може виправдати безумовних переваг від просвіти інших. Таким чином, керуючись принципом "не зашкодь", варто дуже обережно та відповідально ставитись до надання знань такого роду.
Все сказане не зменшує важливості цього підходу (його ще називають "підходом ризику"), оскільки саме від дорослих підліток має одержувати своєчасну та достовірну інформацію про ризики оточуючого середовища. Якщо дорослі стануть у позицію псевдо цнотливого замовчування, підлітки самостійно одержать інформацію, що їх цікавить, але з "вулиці", з невідомо яких джерел. Якість її можна лише уявити.
2. Емоційне навчання базується на припущенні, що залежність від наркотиків найчастіше розвивається у людей, які мають труднощі у вираженні власних емоцій (емоційного спілкування). Такі люди низько оцінюються однолітками, а тому здатні за будь-яку ціну увійти до групи і бути нею прийнятими. Зміст програми зводиться до надання допомоги у подоланні "емоційної глухоти та німоти", підвищення рівня самооцінки підлітка. Це цілком позитивний підхід, в рамках якого розвиваються комунікативні уміння і навички.