На жаль, нам, дорослим, коли ми розмовляємо з дітьми, часто приємно буває відчути себе всезнаючими батьками, що можуть навчити молодих тому, що таке добро і що таке зло. Підліткам же властиво шукати собі подібних і поєднуватися в групи, у яких їм уже не страшно бути "не знаючими, що таке добро і що таке зло". На щастя (чи на жаль), підліткам властиво поєднуватися не просто "з кимось", але і "проти когось". їм буває потрібен "зовнішній ворог", щоб бути сильнішими.
Тому, якщо ми "віщаємо", як погано поводяться ті підлітки, що курять, вони об'єднуються проти нас. Якщо ж ми об'єднуємося з ними проти того, хто хоче змусити їх палити, то, можливо, ми зможемо направити їхню енергію проти більш гідного зовнішнього ворога.
Якщо направити такий підлітковий протест проти тютюнової індустрії, що намагається нав'язати підліткам паління як "дорослу цінність" і одержує при цьому явну комерційну вигоду, то це, як свідчить досвід ряду країн, може дати прекрасні результати.
Чому саме підлітки мають бути в центрі уваги
Більшість дорослих курців починають свою "кар'єру курця" саме в підлітковому віці. З іншого боку, відомо, що багато з тих, хто саме в підлітковому віці пробують палити, палять кілька років, але потім кидають. Таким чином, підлітковий вік виявляється найбільш уразливим для початку паління. Що ж у цьому віці особливого?
Вікові рамки
Насамперед, почнемо з вікових рамок. У вітчизняній психології цей період позначають від 11-12 років до 14-15. І саме на цей вік варто направити основні зусилля профілактичних програм. Що стосується віку від 15 до 17 років, то його іноді називають старшим підлітковим чи віком періодом ранньої юності (хоча в закордонній психології підлітками називають молодих людей до 20-ти років). Але для нас важливо те, що потреби підлітків більш старшого віку відрізняються від потреб підлітків віку від 11 до 15 років.
У віці близько 11-12 років у підлітків починає інтенсивно розвиватися рефлексія, вони починають бачити причини своїх конфліктів, або навпаки, успішні варіанти їх вирішення. 11 років -період, коли в школяра виникає бажання зрозуміти, краще пізнати себе. Разом із тим він почуває, що не вміє, не може оцінити себе, не знає, як, за допомогою яких критеріїв це можна зробити. Тому для школяра стає важливою об'єктивна оцінка його діяльності. Це відображається на самооцінці здібностей школяра: крім інтересу до того чи іншого навчального предмета (що відзначалося на попередньому віковому етапі) на неї починає діяти новий фактор орієнтація на реальні досягнення. Значний вплив на самооцінку здібностей роблять позиція і підтримка вчителя.
В 11 років відзначається ріст негативного сприйняття себе, збільшується число негативних самооцінок. Так, за даними одного з досліджень, приблизно третина школярів цього віку оцінюють себе тільки негативно, їх самохарактеристики не містять жодної позитивної риси. Крім того, значна кількість підлітків, перераховуючи довгий список недоліків, вказували лише одну позитивну рису. Це було характерно і для хлопчиків, і для дівчаток в однаковій мірі.
У 12 років інтерес до власного внутрішнього світу ще більш підсилюється. У семикласників формується вміння думати і говорити про себе, вони знаходять необхідні для цього слова, у них розвивається особистісна рефлексія. Школярі досить охоче, відкрито розповідають про себе, свої інтереси, захоплення, з інтересом беруть участь у розмовах з дорослими й однолітками, що стосуються проблем "Я".
Багато авторів указують на вік між 12 і 14 роками як на період, протягом якого відбувається кардинальна перебудова ставлення підлітка до себе. За даними низки спеціальних досліджень, ретроспективно саме період від 12 до 14 оцінюється як момент найбільшого "сум'яття", "сум'яття", пов'язаного з "Я".
Пояснення цього в особливостях "Я-концепції" підлітка. Нагадаємо, що "Я-концепція" - це сукупність усіх уявлень індивіда про себе, які поєднані з їхньою оцінкою і виступають як установка стосовно самого себе. Істотною стороною таких установок є представлення про себе в часі ("Я-минуле" - "Я-теперішнє" - "Я-майбутнє").
Однак критерії самооцінки у цей період досить несамостійні. Багато в чому вони продовжують залишатися запозиченими у дорослих. Це важливо враховувати в роботі вчителя. Надзвичайно цінуючи спілкування з однолітками і часто переходячи в опозицію до дорослого, підліток ще багато в чому продовжує дивитися на себе якби ззовні, очима дорослого.
На першочергову роль педагогів у розвитку самооцінки школярів середніх класів указують дані, отримані при вивченні відомого "ефекту Розенталя". Цей ефект, або як його ще називають - "ефект Пігмаліона", полягає в тому, що в дітей, про високі здібності яких повідомляється вчителям, не залежно від реального рівня цих здібностей (насправді прізвища учнів були вибрані у випадковий спосіб) рівень їх інтелектуального розвитку дійсно істотно зростає. Спеціальні дослідження показали, що цей ефект виявляється лише в тих випадках, коли вчителі починають пояснювати успіхи підлітка його здібностями, а невдачі - не недоліком здібностей, а недоліком зусиль і створюють умови для того, щоб учень додавав більше зусиль. Цей тип стосунків є найбільш сприятливим для розвитку самооцінки підлітка.
Навпаки, у тих випадках, коли дорослі - і вчителі, і батьки постійно підкреслюють невдачі підлітка, його недоліки, а успіхи пояснюють випадковістю, у нього формується низька самооцінка, що перешкоджає нормальному розвитку.
При роботі з дітьми із несприятливими варіантами самооцінок необхідно насамперед допомогти їм домогтися успіху, тобто допомогти придбати необхідні знання і навички. Без цього ніяка робота з подолання відхилень у розвитку самооцінки (і пов'язані з нею можливі девіації поведінки у майбутньому), її зміцнення не буде результативною.
Розвитку самооцінки служить формування в підлітків уміння правильно, за об'єктивними критеріями оцінювати свій успіх і неуспіх. У підлітків з низькою самооцінкою важливо оцінювати як успіх навіть мінімальне просування, показуючи їм, що такого просування вони домоглися за рахунок власних зусиль. При цьому оцінюватися повинен дійсно реальний успіх, критерії якого треба показувати (а іноді і доводити). Важливо навчати дітей аналізу власних успіхів і невдач, сформувати їх адекватні критерії.
Дуже важливо навчити підлітка розуміти, бачити, уміти спиратися на сильні сторони своєї особистості, характеру.
У цей час для підлітка зростає значення спілкування з однолітками. Стосунки з ровесниками впливають на всі інші сторони поведінки, діяльності. Тепер інтерес до певної справи буде залежати від того, наскільки при цьому є можливість спілкуватися з однолітками. Крім того, для нього важливо не просто спілкуватися, але і домогтися певного статусу в цьому оточенні. Саме це бажання і штовхає підлітків на якісь непорядні, з погляду дорослих, учинки, що, як здається підліткам, можуть привести до схвалення з боку ровесників. Крім того, найчастіше, не знаючи, як домогтися бажаного статусу, вони виявляють підвищену конформність, тобто майже безоцінну згоду з думками інших, підпорядкування їм. Тому виникає страх відстати від своїх ровесників, здаватися в їхніх очах смішним. Тут міститься благодатний фунт для паління, для експериментів з іншими ризикованими формами поведінки.
Взаємодіючи з ровесниками, підлітки глибше пізнають себе, порівнюючи з іншими дітьми, одержують інформацію, яку не можуть одержати від дорослих, вступають у специфічні емоційні контакти. На відміну від більшості дорослих, що очікують від них розвитку й удосконалювання, друзі пропонують просто прийняття. Крім того, деяким підліткам здається, що друзі пропонують підтримку в складних ситуаціях, розуміння, можуть дати пораду й емоційну підтримку. І, природно, для того, щоб не втратити все це, підлітки зважуються на щось, що, як здається, може зблизити або дозволити виглядати у кращому світлі. Тим більше що разом легше на щось зважитися!
Цю потребу в спілкуванні з однолітками дорослі найчастіше не помічають. Деякі з них часом недооцінюють та ігнорують внутрішній світ дитини, її переживання, мотиви тих чи інших учинків, усе ще сприймаючи її такою, якою вона була декілька років тому. І чим доросліше стає підліток, тим менше розуміння він знаходить у старших. Деякі батьки і вчителі не помічають і не усвідомлюють швидкий процес дорослішання, намагаються зберегти ті ж форми спілкування і контролю, що й у дитинстві. Особливо актуально та гостро ця проблема проявляється у старших підлітків, які відчувають потребу поговорити з дорослими "на рівних". А оскільки можливість задовольнити таку потребу незначна, то з'являється потреба в автономії, протиставленні свого власного "Я" дорослим, а з іншого боку, й у прагненні самому швидше подорослішати.
Для цього використовуються всі засоби, у тому числі, і паління. І не обов'язково це робити на очах у батьків, адже важливий сам факт того, що ти робиш те, що сам вважаєш за потрібне, а не те, що говорять вони. А всі спроби дорослих узяти під контроль поведінку підлітка, нав'язати йому певні погляди, смаки, інтереси сприймаються ще більш гостро і викликають опір, що найчастіше приймає форму негативізму. І тоді вже підліток вважає, що все можна робити на зло батькам: ходити туди, куди забороняють, пропускати уроки, палити і т.п.
Бажання незалежності, дорослості штовхає підлітка переступати через те, що заборонено, а іноді і порушувати норми, закони, традиції суспільства. Прояви цього можуть носити досить широкий спектр: від демонстративної поведінки на уроці, у громадських місцях, до вживання різних психоактивних речовин.
Те, що ми перерахували вище, можна назвати причинами внутрішнього плану. Але існує ще велика кількість так званих зовнішніх причин, які впливають не тільки на підлітків, але на них в першу чергу.