Психологія емоцій як наука досить молода. Але однаково дивно, що ця настільки очевидно актуальна тема більше століття, тобто фактично весь строк існування психології, залишалася поза основним руслом її розвитку. Найбільш проникливі дослідники людської природи, ще до появи яких-небудь наукових даних, розуміли всю важливість емоцій для людської самосвідомості й соціальних відносин, і до нас дійшли їх висловлення про те, що саме емоції живлять творчість і відвагу. Однак до 80-х років двадцятого сторіччя психологія фактично ігнорувала емоції. Мені можуть заперечити, що психологія у свої перші сто років розвитку виявляла собою парадокс - науку, що принципово не звертається до суті тих речей, які вивчає. Але хіба можна всерйоз намагатися зрозуміти людину і його взаємини з навколишнім світом, залишаючи без уваги емоції?
В останні роки нам доводиться зіштовхуватися із самими різними точками зору на природу й значення емоцій. Одні дослідники думають, що в рамках науки про поводження можна взагалі обійтися без поняття «емоція». Так, Даффи (Duffy, 1962), як, втім, і багато інших дослідників (напр., Lindsley, 1957), уважає, що поведінкові проблеми простіше пояснювати за допомогою понять «активація» або «порушення» (arousal), які не настільки аморфні, як терміни, що ставляться до емоційної сфери. Інші ж (Tornkins, 1962, 1963; lzard, 1971, 1972) затверджують, що емоції утворять первинну мотиваційну систему людини. Деякі дослідники розглядають емоції як короткочасні, минущі стани, тоді як інші переконані в тім, що люди постійно перебувають під впливом тієї або іншої емоції, що поводження й афект - нерозривні (Schachtel, 1959). Деякі вчені вважають, що емоції руйнують і дезорганізують поводження людини, що вони є основним джерелом психосоматичних захворювань (Arnold, 1960а, б; Lazarus, 1968; Young, 1961). Інші ж автори, навпроти, думають, що емоції відіграють позитивну роль в організації, мотивації й підкріпленні поводження (lzard, 1971, 1972; Leeper, 1948; Mowrer, 1960; Rapaport, 1942; Schachtel, 1959; Tornkins, 1962, 1963).
Деякі дослідники зводять емоції до вісцеральних функцій, до прояву діяльності структур, вегетативною нервовою системою (Wenger, 1950). Інші дослідники підкреслюють важливість зовнішніх, у тому числі мімічних, проявів емоцій, акцентують увагу на ролі соматичної нервової системи, тобто тієї частини нервової системи, що піддається довільному контролю.
Більшість психіатрів і психологів-клініцистів розглядають різні види психопатології й порушення адаптації як «захворювання емоційної сфери» (Dunbar, 1954). С другої сторони, Маурер (Mowrer, 1960, 1961), наприклад, затверджує, що психопатологія й дезадаптація викликаються не емоційними розладами, а порушеннями мислення, установок і поводження. Деякі вчені виходять із того, що емоції повинні бути підлеглі когнітивним процесам (і розуму), вони розглядають порушення цієї субординації як ознака неблагополуччя. Інші, навпроти, уважають, що емоції виступають у ролі пускових механізмів когнітивних процесів, що вони породжують і направляють їх (тобто управляють розумом) і що головне, чим повинні займатися дослідники, це питання про якість і інтенсивність цих емоцій.
Існує думка, що людина може уникнути психопатологічних розладів, вирішити багато особистісних проблем, просто відмовившись від неадекватних емоційних реакцій, тобто підкоривши емоції твердому контролю свідомості. У той же час, відповідно до інших подань, кращим засобом у цих випадках є вивільнення емоцій для їхньої природної взаємодії з гомеостатичними процесами, драйвами (drives), когнітивними процесами й руховими актами.
У психологів, так само як у філософів і педагогів, немає єдиної точки зору щодо ролі, що грають у житті людини емоції. Так, деякі з них, думаючи розум характеристикою істинно людського в людині, затверджують, що сенсом людського існування повинна бути саме пізнавально-інтелектуальна діяльність. У нашім суспільстві, та й не тільки в нашім, людина, почавши вчитися в раннім дитинстві, продовжує своє утворення в міру дорослішання до досягнення зрілості; при цьому саме утворення найчастіше розуміють як процес знайомства з фактами й оволодіння теоріями, як процес нагромадження інформації.
Але інші вчені, незважаючи на захопленість процесом пізнання, незважаючи на те що інтелект став їхнім знаряддям виробництва, а наука - долею, все-таки схильні відносити людини до розряду істот емоційних або, може бути, емоційно-соціальних. На їхню думку, сам зміст нашого існування має афективну, емоційну природу: ми оточуємо себе тими людьми й речами, до яких прив'язані емоційно. Вони затверджують, що научання через переживання (як в особистісному, так і в соціальному плані) не менш, а бути може, і більш важливо, ніж нагромадження інформації.
Одними з перших про важливу роль емоцій у поводженні людей висловилися Липер (Leeper, 1948), провідний спеціаліст по теорії особистості, і Маурер (Mowrer, 1960), що видається фахівець із психології научання. Маурер затверджував, що «емоції є одним із ключових, фактично незамінних факторів у тих змінах поводження або його результатів, які ми називаємо «научання» (Mowrer, 1960,). Маурер повинен був визнати порочність загальноприйнятого для західної цивілізації недовірливого й презирливого відношення до емоцій і їхнього приниження перед інтелектом (розумом, логікою). «Якщо представлені міркування вірні, то емоції надзвичайно важливі для самого існування живого організму й зовсім не заслуговують такого протиставлення «розуму» «(Mowrer, 1960).
У даній роботі реалізований лише один з підходів до проблеми емоцій, підхід, що вірніше всього було б назвати психологією диференціальних емоцій. У рамках цього підходу спробуємщ охарактеризувати властивості й функції кожної окремо взятої емоції, а також особливості відносин між різними емоціями і їхня взаємодія. Я думаю не менш важливим розглянути взаємини, які зв'язують емоції, когнітивні процеси й поводження. Із цих же позицій, з позицій психології диференціальних емоцій, розглядають проблему емоції багато теоретиків і дослідники, і результати їхніх досліджень знайдуть відбиття в цьому підручнику. Найбільш значні теорії, що зложилися в рамках зазначеного підходу, ґрунтуються на ряді загальних передумов, головної з яких є подання про те, що емоції служать організуючим і мотивуючим фактором поводження людини, його особистісного розвитку й відносин з навколишнім світом.
Наш підхід принципово відрізняється від того, у якому емоційні прояви й емоційні стани представлені в континуумі й підлягають оцінці в категоріях «приємного-неприємного», «напруженого-розслабленого». Не будемо в цій роботі досконально розглядати теорії, що зложилися в рамках цього підходу, але буду наводити дані, що ставляться до кожної з описаних мною емоцій у термінах цих шкал.
Незважаючи на те що вчені ще не прийшли до консенсусу щодо природи емоцій і їхнього значення, теоретичні й практичні досягнення останнього десятиліття дозволяють нам виділити психологію диференціальних емоцій як самостійна дисципліна. У вузькому кружку психологів-теоретиків ми можемо як завгодно довго сперечатися про перевагу того або іншого підходу, але люди, далекі від цих проблем, як правило, самі того не підозрюючи, дотримуються саме нашої точки зору, вони говорять про те, що радуються або сумують, зляться або бояться, вони ніколи не переплутають ці емоції, тому що прекрасно знають, яке почуття в них викликає та або інша емоція і які її зовнішні прояви. Але чи багато хто з них всерйоз замислюються над основними питаннями? Наприклад, над тим, що ж насправді являють собою емоції? Які механізми їхнього виникнення? Як вони впливають на нас і наше життя? Перш ніж намагатися відповісти на ці питання, варто розглянути проблему походження мотивації й емоцій.
До питання про походження мотивації й емоцій
Який би різновид мотивації ми не розглядали, будь це базова потреба, що забезпечує виживання індивіда, або емоційна спрямованість на підвищення рівня життя, ми повинні будемо визнати, що вона виникала й перетерплювала зміни в ході еволюції, як і інші структури й функції людини. Щоб внести ясність, який так не вистачає нашої стрімко, що розвивається науці, доречно буде більш докладно зупинитися на деяких міркуваннях щодо походження й розвитку різних видів людської мотивації, особливо походження й розвитку емоцій, що становлять ядро мотиваційної структури людини.
Походження мотивації виживання
Існування «мотиваційної» системи в її рудиментарному виді можна припустити вже в найперших мешканців Землі. «Мотивація» найпростіших одноклітинних організмів заснована на електрохімічних процесах. І хоча вони ще не мали здатність до когнітивної оцінки стимулів, їм удалося адаптуватися й вижити. Вони вийшли переможцями з нерівного бою з навколишнім середовищем, збройні не розумом, а найпростішою мотиваційною системою, що допомагала їм наблизитися до бажаного й уникнути небезпечного.
Останні дослідження, присвячені проблемі виникнення смакових відчуттів, показують, що навіть найпростіші віруси здатні випробовувати свого роду «відраза», вони «задкують», намагаючись уникнути контакту з отруйною речовиною. Цілком можливо, що й одноклітинні тварини мають аналогічні механізми, що мотивують реакцію приближення уникання. Ці механізми, що забезпечують організм харчуванням і захищають його від токсичних речовин, життєво необхідні. Деякі нейробіологи схильні розглядати аспект цих реакцій як гедоністичний процес, при якому адекватна модель поводження забезпечується ухваленням рішення й інструментальною дією. Існує кілька теорій мотивації, що йдуть коріннями в концепцію «наближення-уникання». Так, наприклад, для фрейдівської теорії мотивації й особистості центральними є поняття «задоволення» (наближення) і «біль» (уникання). Саме на протиставленні «задоволення» і «болю» ґрунтується його розуміння сексу й агресії.
До базових потреб ставляться ті мотиви, або потреби, які забезпечують виживання й фізичне благополуччя індивіда. У несприятливих умовах саме вони спонукують індивіда боротися за своє життя - шукати їжу, воду, притулок, виводити з організму продукти життєдіяльності. У звичайні ж умовах, коли ці потреби легко задовольнити, пов'язана з ними діяльність стає повсякденної й не потребуючих значних витрат часу (Maslow, 1971). Однак, коли несприятливі умови середовища, недостача ресурсів загрожують виживанню або благополуччю індивіда, голод будить емоцію, і ця взаємодія драйву й емоції виявляється надзвичайно ефективним.