Походження емоцій
Такі драйви, як голод або сексуальний потяг, властиві нам тому, що вони необхідні для виживання. Але для чого потрібні емоції? Невже вони теж сприяють виживанню? Якщо ми запитаємо себе, для чого в ході еволюції виникли рефлекси й інстинкти, то відповідь буде лежати на поверхні. Рефлекс - це специфічна реакція на певний стимул. Інстинкти забезпечують успішне виконання більше складних моделей поводження, причому деякі із цих моделей залишаються незмінними протягом всього життя тварини від народження до смерті. Ми знаємо, що людина народжується з дуже обмеженим набором рефлексів, і лише деякі з них, начебто рефлексу моргання, залишаються з ним назавжди. Рефлекси й інстинкти ригідні, вони жорстко прив'язані до стимулу, їх явно недостатньо, коли ситуація вимагає ухвалення рішення в ситуації вибору або в ситуації, що вимагає гнучкості поводження.
Однак рефлекси й інстинкти забезпечують адаптацію індивіда, постачаючи його чітко певним способом реагування на обмежений, постійний набір об'єктів і явищ навколишнього середовища. Те ж саме можна сказати про мотиви, які ми називаємо драйвами, - про голод, спрагу, сексуальний потяг, уникання болю й потреби у виведенні з організму продуктів життєдіяльності. Ці мотиваційні системи необхідні для виживання людини. Їх іноді називають потребами виживання, оскільки вони поряд з регуляторної хімічної, або гомеостатичної, системою забезпечують наше фізичне благополуччя.
Але як і для чого виникли емоції? У міру еволюції наших предків період дорослішання й навчання молодих особин ставав усе більше тривалим-їм був потрібний все більший і більший строк, щоб навчитися добувати їжу, піклуватися про себе. Для того щоб дитина вижила, між нею і людиною, яка дбає про неї (звичайно це мати), повинна була виникнути тісна взаємна прихильність. Ми не знаємо, яким образом вона виникла і як трансформувалася в ході еволюції, але, ґрунтуючись на даних сучасних досліджень, можна із упевненістю затверджувати, що цементуючим фактором взаємної прихильності матері й дитини є емоції. Наочним доказом тому може стати простий експеримент. Залишіть на кілька хвилин однорічної дитини без матері в незнайомій кімнаті. Більшість дітей відреагує на розлуку яскравою емоцією. Якщо ж зв'язок між матір'ю й дитиною порушується на більше тривалий час або порушена постійно, ми можемо спостерігати букет негативних емоцій, які в окремих випадках переростають у важкі форми депресії й здатні викликати навіть загальне виснаження організму.
Безсумнівно, однієї із причин виникнення людських емоцій у ході еволюції була необхідність забезпечити соціальний зв'язок між матір'ю й дитиною. Екологічна ніша людської дитини така, що носієм всіх когнітивних, соціальних і фізіологічних навичок, необхідних для виживання дитини, є дорослий. Дитина просто не вижила б, якби його мати не відчувала потужної потреби тримати його на руках. Дитина у всьому залежить від матері: вона задовольняє його потреби в їжі, теплі, відході, захищає його від небезпеки. Не дуже давно ми зрозуміли, що, крім усього цього, дитині для фізичного здоров'я й психологічного благополуччя необхідна також і батьківська любов. Навіть дорослому буває важко впоратися з життєвими безладдями, якщо він обділений любов'ю. Саме такого роду позбавлення лежить в основі багатьох психологічних порушень, і особливо депресії.
Іншою причиною виникнення емоцій була нагальна потреба в засобах комунікації між матір'ю й дитиною, так само як і між дорослими людьми. Численні дослідження, присвячені питанням емоційного розвитку дитини, показують, що задовго до того, як дитина починає розуміти звернену до неї мову й вимовляти окремі слова, вона уже може повідомляти навколишніх про свій внутрішній стан за допомогою деякого набору сигналів. Наприклад, голод і біль можуть проявлятися через, зовнішнє вираження фізичного страждання. Про ситуацію, інтересі до людини або предмета сигналізує вираження радості й інтересу в наявності дитини, тоді як фрустрація виражається гнівом.
Подібна система соціальної комунікації, що базується на емоційній експресії, життєво важлива, тому що без її зв'язок між матір'ю й дитиною була б неможлива. Дослідження показують, що батьків, діти яких страждають хворобою Дауна, дуже засмучує й гнітить ті обставини, що діти не можуть повідомляти їм про свої переживання за допомогою міміки й інших способів емоційної комунікації.
Емоції необхідні для виживання й благополуччя людини. Не маючи емоції, тобто не вміючи випробовувати радість і сум, гнів і провину, ми не були б повною мірою людьми. Емоції стали одним з ознак людяності. Не менш важлива й наша здатність співпереживати чужим емоціям, здатність до емпатії, так само як і здатність виразити емоцію словами, розповісти про неї. Еволюційне значення емоцій полягає в тому, що вони забезпечили новий тип мотивації, нові поведінкові тенденції, більшу варіативність поводження, необхідні для успішної взаємодії індивіда з навколишнім середовищем і для успішної адаптації.
Від фізіологічного драйву до емоції: голод, смакові відчуття, відраза
Неможливо сказати напевно, яким образом у процесі еволюції людина прийшла до такого різноманіття емоцій, які характерні для нього зараз. Ми можемо тільки припускати, що вже перші живі організми мали якісь механізми, що дозволяли їм реагувати на стимули навколишнього середовища, тобто приймати або відкидати їх, наближатися до них або відсторонятися від них.
Деякі емоції могли розвитися із сенсорних процесів і фізіологічних драйвів, пов'язаних з базовою реакцією наближення-відсторонення. Схоже, що саме таких корінь має емоція відрази. Відмова від їжі на основі смакових відчуттів - це найпростіший і найбільш ранній приклад емоції відрази. Здатність найпростіших вірусів уникати небезпечного стимулу, можливо, є прототипом реакції відрази, яку можна спостерігати в людини, що пробує несмачну їжу. Новонароджені діти, навіть ті, що народилися без півкуль головного мозку, реагують на гірку їжу виразною гримасою відрази. Якщо в дитячому віці смак їжі є єдиним безумовним і ефективним подразником, що викликає реакцію відрази, то в міру навчання людини й придбання їм досвіду коло цих подразників розширюється. Як тільки дитина починає розуміти, що значить «зіпсована їжа» (це відбувається приблизно в сім років), він навчається випробовувати відразу до будь-якої їжі, що здається йому зіпсованої, - при цьому неважливо, зіпсована вона насправді чи ні.
В одному географічному журналі на фотографії зображена індійська дівчинка, що тримає в руках тільки що виліплений нею кому свіжого коров'ячого гною. У людини західної культури подібне заняття викликало б відразу, але на її особі ми бачимо лише привітну посмішку. У цьому випадку посмішка дівчинки ставиться до людей, що фотографують її, і виявляє собою субстрат емоційного відношення до людей, тоді як афективно-когнітивна реакція дівчинки на об'єкт (гній) обумовлена її соціокультурним досвідом. (В Індії висушений коров'ячий гній здавна використовують як паливо.)
Стаючи старше, людина навчається випробовувати відразу до певних об'єктів, захід і смак яких невідомий і які, можливо, не мають ніякого відношення до їжі. Наприклад, може викликати відраза брудний одяг або лихослів'я, а іноді він може випробувати відразу до якоїсь людини або навіть до самої себе.
Якщо походження емоції відрази досить очевидно, - схоже, що вона йде своїми коріннями в первинні смакові відчуття й почуття голоду, - то встановити походження інших емоцій не так-те просто. Ми не знаємо, як вони виникли, ми можемо лише будувати здогаду про том. чому вони виникли.
Типи мотивації
Мотивація звичайно має два компоненти - стимуляцію й сенсорний процес або руховий акт. Тобто мотивація припускає активацію одного або декількох базових почуттів - зору, слуху, дотику, нюху, смаку - або якась подія, що викликає сенсорний зворотний зв'язок. Найпростішим типом стимуляції є стимуляція, породжувана фізичним тілом. За допомогою зору ви оцінюєте інформацію, що несе вам світло, що відбилося від м'яча, що наближається до вас. Сама по собі ця інформація не має великого мотиваційного значення. Але якщо цей м'яч летить на вас із величезною швидкістю й ви повинні піймати або відбити його, те ця ж інформація буде визначати й направляти ваше поводження, мотивувати його. Зрозуміло, що якщо все це відбувається на футбольному полі, то ваше поводження буде визначатися не тільки цією сенсорною інформацією, але й безліччю інших мотивів, наприклад, бажанням випробувати радість перемоги, острахом здатися незграбним або смішним, задоволенням і порушенням від самого процесу гри.
Рефлекси й автоматизоване поводження
Рефлекс - це найпростіша форма поводження. Він безпосередньо пов'язаний з подразником. Частина вроджених, безумовних рефлексів відмирає в міру дозрівання нервової системи, проявляючись лише при патології, інші ж служать людині протягом всього його життя. Наприклад, кожний з нас, будь те дитина або доросла людина, на порив вітру, спрямований в особу, відреагує морганням. Завдяки цьому вродженому рефлексу поверхня очного яблука захищена від потенційно небезпечних сторонніх тел.
Рефлекс - це автоматична реакція на стимул, що здійснюється без попередньої когнітивної оцінки стимулу й не припускає свідомого вибору моделі поводження. Людині властиве щодо невеликий набір рефлексів саме тому, що рефлекси допомагають адаптуватися тільки до тих стимулам, які не вимагають оцінки, логічного осмислення, а число таких стимулів дуже невелике. Реакцію людини практично на будь-який подразник складно пророчити, вона завжди залежить від контексту ситуації й індивідуальних особливостей сприйняття й когнітивної оцінки.