Психологічні якості працівників та їх використання у процесі менеджменту (стр. 2 из 3)

Рольова функція особистості передбачає використання прав і виконання обов'язків. При цьому розрізняють два різновиди ролей: конвенціальні й міжособистісні.

Конвенціональні ролі є стандартизованими правами й обов'язками, наприклад батька, сина, працівника певної служби, менеджера і т. п. Однак не завжди «офіційне» становище автоматично гарантує фактичну відповідність певній ролі, посаді.

Міжособистісні ролі виявляються у процесі реалізацій прав і обов'язків залежно від індивідуальних особливостей, здібностей людини. Виконання міжособистісних ролей формує соціальний статус. При цьому одні особистості набувають популярності, авторитету й поваги, інші виявляються «відкинутими». Між цими полюсами перебувають «середнячки», які різною мірою тяжіють до одного з них. Певний соціальний статус закріплений за кожною людиною.

Особистість і її соціальний статус є тісно взаємопов'язаними, часто взаємодоповнюючими феноменами. Адже завдяки своєму статусу особистість інтегрується в систему суспільних відносин, позиціонується на ній. Він забезпечує їй повагу, престиж, репутацію, можливість впливати на інших. Усе це є передумовою формування особистої визначеності, формування «Я - концепції», яка органічно поєднує в собі дві складові — «Я» як діяча, і «Я» як об'єкта відносин. У першому випадку поняття «Я» визначає ставлення особистості до інших, у другому — оцінку себе, отриману через призму думок і оцінок інших. У соціальній психології це явище називають «дзеркальне Я». На основі цього в особистості формується почуття власної гідності, самоповаги. Ті, хто високо цінує себе, схильні працювати з великим напруженням, вважають нижче своєї гідності працювати погано. Вони урівноважені, тактовні, спокійні й незалежні, постійно підвищують рівень загального розвитку, добросовісно виконують обов'язки. Люди з низьким рівнем власної гідності, як правило, не хочуть докладати зусиль для здобуття авторитету і ділового престижу. Часто вони наділені комплексом неповноцінності. Комплекс неповноцінності й почуття власної гідності у структурі «Я-концепції» є полярними місцями. Між ними — проміжні позиції, які позначають різну самооцінку людей.

Люди з високим рівнем почуття власної гідності діють послідовно, легко долають внутрішні конфлікти, пригнічують погані схильності, наділені високим самоконтролем.

Особистість характеризують такі системи якісних параметрів: спрямованість, можливості та стиль.

Спрямованість особистості. Вона визначає систему взаємовідносин особистості з навколишнім світом. Зумовлює спрямованість особистості система мотивації, яка охоплює різні види спонукань: потреби, установки, інтереси, ідеали. Головними серед них є потреби — психологічні стани, які переживає людина у зв'язку з необхідністю в чомусь. Потреби пронизують усю систему мотивації людини, допомагають виявити її спонукальні сили. Традиційно розрізняють матеріальні й духовні потреби, а також соціальні потреби (суспільна діяльність, спілкування). Цей поділ дещо умовний. Насправді всі потреби людини мають соціальний характер. У процесі цілеспрямованого управлінського впливу цілком можливо впливати на всю систему потреб особистості, а через них — на її інтереси, ідеали, установки. Однією з передумов реалізації потреб особистості є її готовність до конкретних дій, яку психологія позначає поняттям «установка».

Установка — психологічний стан готовності до певних дій, спрямованих на задоволення потреби особистості як суб'єкта діяльності. Установка зумовлює конкретні особливості поведінки особистості, спричинені впливом зовнішнього середовища, спрямовує її діяльність, мобілізуючи для цього всі її психічні сили, містить певний алгоритм майбутніх дій особистості, завдяки чому визначає майбутню її поведінку.

Залежно від мотивів діяльності, потреб особистості виокремлюють такі види установок: установка на взаємодію, ділова установка (установка на завдання), особиста установка (спрямованості на себе). Установка на взаємодію виявляється тоді, коли вчинки людини зумовлені потребами у спілкуванні, прагненням підтримувати добрі стосунки зі своїми колегами. Ділову установку (установку на завдання) характеризує переважання породжених діяльністю мотивів: захоплення процесом праці, прагнення до пізнання, оволодіння новими навичками і вміннями. Сутністю особистісної установки (спрямованості на себе) є домінування мотивів власного добробуту: прагнення до особистої першості й престижу.

Знання закономірностей реалізації установки дає змогу менеджеру оцінити наміри підлеглих та вплинути на їх системи самомотивування.

Певна установка особистості часто залежить від наявності відповідного інтересу (інтересів) (лат. interest — важливий, значущий) — емоційно забарвленої спрямованості людини на певний об'єкт чи діяльність, викликаної позитивним, зацікавленим ставленням до чогось, когось. Поєднані інтереси членів колективу є важливою рушійною силою його результативної діяльності.

Люди схильні також обирати для себе певні ідеали (грец. idea — ідея, першообраз) — взірці досконалості, образи бажаного і уявлюваного майбутнього.

Ідеалом для окремої людини може бути інша людина, певний соціальний статус, певний психологічний стан, певне уявлення про спосіб поведінки. Наявність ідеалу дає змогу прогнозувати поведінку працівника за анологією з поведінкою ідеалу (якщо це інша людина) або орієнтуючись на параметри явища (процесу), визначені індивідом як ідеал. Сукупність якостей особистості є важливою психологічною передумовою успішної її діяльності.

Можливості особистості. Менеджеру необхідно знати й використовувати такі якості особистості, як здібності, навички, біологічні характеристики тощо.

Здібності — анатомо-фізіологічні та психічні якості людей, що дають їм змогу засвоювати знання і набувати навичок для певної діяльності. Здебільшого в системі набуття досвіду кожна людина може оволодіти необхідним мінімумом знань, умінь і навичок. Однак за рівних зовнішніх умов різні люди оволодіватимуть ними з різними темпами і якістю. У деяких видах діяльності успіху може досягти лише людина, наділена відповідними даними (здібностями).

Природа здібностей не досить вивчена. Відомо, що вони успадковуються, однак прямо від батьків до дітей не передаються. Менеджер повинен добирати людей, наділених здібностями до виконання своїх функціональних обов'язків. Якщо певну роботу виконує людина без відповідних здібностей, неминучими будуть помилки, прорахунки, недоліки.

Для виявлення здібностей людини до певної діяльності існують різноманітні тестові методики, однак навіть вони не забезпечують абсолютного результату. Тому нерідко висновки про наявність у людини конкретних здібностей роблять на підставі швидкості набуття нею навичок, необхідних для виконання службових обов'язків.

Навички — способи автоматичного чи напівавтоматичного виконання компонентів процесу трудової діяльності. Формуються вони внаслідок створення у мозку людини стійких ланцюжків нейронів, які дають змогу при повторенні однотипних (інколи й різнотипних) операцій виконувати їх, не обдумуючи послідовності чи способів виконання. За ринкових умов утверджується система прийому працівників із випробувальним строком або поєднання такого випробування з контрактним найманням на роботу. Ця форма дає змогу проконтролювати формування навичок до праці у претендента, і на цій підставі продовжити чи припинити трудові відносини з ними.

Невід'ємною складовою особистості є її біологічні характеристики. Індивідуальними біологічними особливостями (зріст, вага, м'язова сила і т. д.) обумовлюються фізич

ні навантаження, працездатність, витривалість, а отже й успіх у певних видах діяльності. Усе це впливає на психічний стан особистості, тому оцінка біологічного компонента дає змогу краще зрозуміти її вчинки і поведінку.

Стиль (психологічні особливості поведінки). Цей комплекс складових особистості охоплює характер, темперамент, емоційність, форми її відносин із групою — конформізм (лат. conformis — подібний, відповідний) або нонконформізм.

Одним із найважливіших психологічних параметрів особистості є характер — сукупність стійких психологічних рис, що визначають лінію поведінки людини, її ставлення до справи, до інших людей і до самої себе. Вплив на характер підлеглого повинен виявлятися в упорядкуванні стабілізованих відносин, а за необхідності у відповідних їх змінах. При цьому слід враховувати такі характерологічні аспекти, як: принциповість — безпринципність; тактовність — безтактність; організованість — неорганізованість; працелюбність — лінь; упевненість — невпевненість; переоцінка власних сил — недооцінка; самокритичність — несамокритичність; вимогливість — невимогливість; акуратність — нечупарність; бережливість — нехлюйство; жадність — марнотратство та ін.

Певному типу характеру відповідає певний тип темпераменту — сутності індивідуальних особливостей особистості, в основі яких типи вищої нервової діяльності, котрі характеризують сила, швидкість, напруженість, урівноваженість перебігу психічних процесів. Темперамент залежить від особливостей вищої нервової діяльності людини, основних нервових процесів — збудження й гальмування. Ці процеси у різних людей можуть відрізнятися за силою, рухомістю й урівноваженістю. Поєднання їх виявляється в певному темпераменті (табл. 8.1).