А.Е. Лічко, В.С. Бітенський (1991) вказують на необхідність розмежування понять: мотивації (як спонукання до діяльності, визначеної потребами) і мотивування (суб'єктивного пояснення своїх вчинків). Іноді з мотивацією змішують об'єктивно діючі чинники середовища. Слід розрізняти мотивацію ініціальну і хворобливу (основним є потяг). Наголошується екстрапунитивна спрямованість мотивувань, тобто перебільшення впливу зовнішніх причин.
Характерні риси аддиктивної особистості.
Поведінка аддиктів в міжособових відносинах характеризує ряд основних загальних особливостей:
Понижена переносимість труднощів зумовлена наявністю установки гедонізму (прагненням до негайного отримання задоволення, задоволенню своїх бажань). Якщо бажання аддиктів не задовільняються, вони реагують або спалахами негативних емоцій, або відходом від проблем, які з'явилися. Аддикту не підходить формула Г. Селье: “Стрес – це аромат і смак життя”. Для нього це загроза і привід для втечі. Це поєднується з підвищеною образливістю, підозрілістю, що спричиняє за собою часті конфлікти.
Прихований комплекс неповноцінності знаходить своє віддзеркалення в частих змінах настрою, невпевненості, уникненні ситуацій, в яких їх здібності можуть бути об'єктивно перевіреними.
Тривожність у аддиктів тісно пов'язана з комплексом неповноцінності, залежності. Особливість полягає в тому, що в кризових ситуаціях тривожність може відступати на другий план, тоді як в звичайному житті вона може виникати без видимих причин або при подіях, що не є дійсним приводом для переживань [14].
Механізм формування та домінування алкогольної, наркоманічної, токсикоманічної потреб та інших видів психологічної залежності: еволюційний, деструктивний, пов’язаний з аномалією розвитку особистості.
Для особистості підлітків з аддиктивною поведінкою характерні наступні риси, які можуть стати “мішенями психопрофілактики”: незрілість, “афективна логіка”, лабільність, легкість фрустрації, зниження самооцінки, тривожність, блокування потреби в захищеності, свободі, самоствердженні, потреба в схваленні, страх оцінки, егоцентризм, невпевненість, звинувачення інших, уникнення проблем. Крім того, у цих підлітків блокована потреба в безпеці і материнській любові, здатність планувати довгострокове майбутнє. Змінені й ціннісні орієнтації. Характерно пасивне проведення часу. Коло інтересів у цих підлітків звужене, серед них в 3 рази менше тих, хто займається спортом, технічною творчістю, відвідує культурні заходи. У міру поглиблення аддикції ці якості посилюються.
Експериментально-психологічні дослідження споживачів ПАР із залежністю і без неї виявили низку закономірностей. Зокрема підтвердили високу частоту акцентуації характеру, схильність до емансипації від старших, делінквентну поведнку і алкоголізацію, а також легку провокованість алкогольних асоціацій, зниження швидкості розумових процесів і якісних показників інтелектуально-мнестичної діяльності, нездатність до побудови життєвої перспективи, перебільшення своїх прав і нівеляцію обов'язків, інверсію по шкалі мужності-жіночності (ММРI), низькі показники по шкалі соціальної інтраверсії, високий показник нестійкості і низький - сенситивності.
Азартні ігри не пов'язані з прийомом змінюючих стан свідомості речовин, але відрізняються характерними ознаками: постійним залученням, збільшенням часу, який проводиться в ситуації гри; витісненням колишніх інтересів, постійними думками про процес гри; втратою контролю (нездатністю вчасно припинити гру); фізичним нездужанням, дискомфортом; поступовим почастішанням ритму ігрової активності, прагненням до ризику; зниженням здатності чинити опір фатальній пристрасті. Разом з цим може відбуватися зловживання алкоголем, наркотичними речовинами і т.д. в цілях стимуляції активності і загострення відчуттів. Сприяти ризику розвитку пристрасті до азартних ігор можуть дефекти виховання в сім'ї: гіпоопіка, емоційна нестабільність, зайва вимогливість, прагнення до престижності і переоцінка значущості матеріальних благ [19].
Кімберлі Янг наводить 4 симптоми Інтернет -залежності:
1. нав'язливе бажання перевірити e-mail;
2. постійне очікування наступного виходу в Інтернет;
3. скарги оточуючих на те, що людина проводить дуже багато часу в Інтернет;
4. скарги оточуючих на те, що людина витрачає дуже багато грошей на Інтернет.
Більш розгорнену систему критеріїв наводить Іван Голдберг:
1. Толерантність. Кількість часу, який потрібен для Інтернет, щоб досягти задоволення, помітно зростає, якщо людина не збільшує кількість часу, то ефект помітно знижується.
2. Характерний "синдром відмови": припинення або скорочення часу, що проводиться в Інтернет. Два або більше з наступних симптомів (розвиваються протягом періоду часу від декількох днів до місяця): психомоторне збудження; тривога; нав'язливі роздуми про те, що зараз відбувається в Інтернет; фантазії або мрії про Інтернет; довільні або мимовільні рухи пальцями, що нагадують друкування на клавіатурі. Використовування Інтернет дозволяє уникнути симптомів "синдрому відмови".
3. Інтернет часто використовується протягом більшої кількості часу або частіше, ніж було задумане.
4. Існує постійне бажання або безуспішні спроби припинити або почати контролювати використовування Інтернет.
5. Величезна кількість часу витрачається на діяльність, пов'язану з використовуванням Інтернет (покупку книг про Інтернет, пошук нових браузерів, пошук провайдерів, організація знайдених в Інтернет файлів).
6. Значуща соціальна, професійна діяльність, відпочинок припиняються або редукуються у зв'язку з використовуванням Інтернет.
7. Використовування Інтернет продовжується, не дивлячись на знання про наявні періодичні або постійні фізичні, соціальні, професійні або психологічні проблеми, які викликаються використовуванням Інтернет (невиспаність, сімейні (подружні) проблеми, спізнення на призначені на ранок зустрічі, зневага професійними обов'язками, або відчуття покинутості значущими іншими) [16].
1.4 Психологічні дослідження явища Інтернет-аддикції
Основні різновиди діяльності, які здійснюються за допомогою Інтернет, а саме, спілкування, пізнання та гра (розвага) – мають властивість захоплювати людину цілком та повністю, не залишаючи їй інший раз ні часу, ні сил на інші види діяльності.
В зв'язку з цим в даний час інтенсивно обговорюється феномен (захворювання, або синдром) "залежності від Інтернету", або "Інтернет-аддикції" (Internet Addiction Disorder,або IAD). Це чи не єдина область у всьому спектрі гуманітарних досліджень в Інтернеті, на розробку якої не претендує ніхто, крім клінічних психологів. Дослідники виходять з положення про можливість розвитку залежності (аддикціі) не тільки від введення в організм матеріальних речей, але й від продукованих суб'єктом дій та супроводжуючих ці дії емоцій [12].
Обговорення даного феномену почалося недавно: в 1994 р. К.Янг розробила й помістила на web-сайт спеціальний опитувальник і незабаром одержала майже 500 відповідей, з яких близько 400 були класифіковані, згідно до обраного критерію, аддиктами. У 1995 р, І.Голдберг запропонував набір діагностичних критеріїв, побудований на основі ознак патологічної пристрасті до азартних ігор при цьому не спираючись на клінічні матеріали по IAD, що викликало неприйняття – повне або часткове – у ряду спеціалістів (М. Гріффітс, Дж. Грохол, Дж.Сулер).У 1997-1999 рр.. були створені дослідні та консультативно-психотерапевтичні Web-служби з проблематики IAD. У 1998-1999 рр. опубліковані перші монографії з даної проблеми (К. Янг, Д. Грінфілд, К. Сурратт).
При цьому велика частина досліджень методично побудована як опитувальники в мережі, інтерв'ю та групові обговорення з участю досліджуваних, які відчули дискомфорт і самі ініціювали взаємодію з дослідниками. Контрольні групи, як правило, не формувались. Значне місце у дослідницькій практиці займають якісні методи [11].
Виникнення Інтернет-аддикції не підпорядковується закономірностям формування залежностей, виведеним на підставі спостережень за курцями, наркоманами, алкоголіками або патологічними гравцями: якщо для формування традиційних видів залежностей потрібні роки, то для Інтернет-залежності цей термін різко скорочується: за даними К.Янг, 25% аддиктов набули залежності протягом півроку після початку роботи в Інтернеті, 58% - протягом другого півріччя, а 17% - незабаром по закінченні року. Крім того, якщо довгострокові наслідки залежності від алкоголю або наркотиків добре вивчені, то стосовно до Інтернет-аддикції відсутня можливість довготривалого спостереження.
Частіше всього Інтернет-аддикції розуміється, як залежність від комп'ютера, тобто обсессивна пристрасть до роботи з комп'ютером (ігор, програмування або інших видів діяльності); "інформаційне перенавантаження", тобто компульсивна навігація по WWW, пошук у віддалених базах даних; компульсивне застосування Інтернету, тобто патологічна прихильність до опосередкованих в Інтернеті азартних ігор, онлайнових аукціонів або електронним покупок, залежність від "кібер-відносин", тобто від соціальних застосувань Інтернету: від спілкування в чатах, групових ігор і телеконференцій, що може в результаті привести до заміни існуючих у реальному житті сім'ї і друзів віртуальними, залежність від "кіберсексу", тобто від порнографічних сайтів в Інтернеті, від обговорення сексуальної тематики в чатах чи спеціальних телеконференцій "для дорослих" [10].
Проблемою залежності від Інтернету займаються в основному фахівці з психічного здоров'я; може бути, тому "інформаційне перенавантаження" практично не піддається вивченню. Аналіз може бути, на наш погляд, суттєво доповненим, виходячи з інших теоретичних міркувань. У діяльності "аддикту" є очевидною глибока зацікавленість, безкорислива цікавість, гіпермотивованість. Інтернет-адикція межує з описом суб'єкта, захопленого процесом пізнання, випробування себе або творчості; найбільш адекватним психологічним аналогом феномену залежності від Інтернету буде досвід "потоку" (flow), або аутотелексичний досвід (М. Чіксентміхайі). Досвід потоку можна розуміти як одну з можливих конкретизацій процесів внутрішньої мотивації. Виникає відчуття перенесення в нову реальність; досвід потоку веде до порушення відчуття часу, відволікання від навколишнього фізичного та соціального середовища. Крім того, досвід потоку межує з викликом наявним у суб'єкта знань, умінь, навичок і здібностей, в цілому його компетентності у вирішенні проблем. При цьому аутотелелексичний досвід не прив'язаний до конкретних видів діяльності [16].