Аналіз наукової літератури з теми дослідження показав, що проблема психології залежності від Інтернету включає ряд нерозкритих питань. Зокрема, недостатньо уваги приділено вивченню особистості залежних, до цього часу немає чіткого порівняльного психологічного портрету осіб з різними формами залежності від Інтернету. Вивчення структури особистості Інтернет-залежних, урахування їх характерологічних особливостей сприятиме прогнозуванню ризику виникнення адиктивної поведінки, а також розробці більш точних і ефективних профілактичних і корекційних заходів. У зв’язку з цим, перспективами подальших досліджень ми вважаємо вивчення психологічних особливостей особистості, які є характерними для залежних з різними формами Інтернет-адикції та виступають передумовою виникнення залежності від Інтернету.
1.2 Особливості спілкування в мережі Інтернет
У зв`язку із щорічним подвоєнням обсягу інформації надшвидкими темпами розвивається мова, і особливо її лексичний пласт. Хто, скажімо, з нашім батьків вільно користувався такими поняттями, як комп’ютер, сайт, чат, Інтернет? А тим часом сьогодні жодна наука без Інтернету немислима, тому що він став найпопулярнішим інструментом отримання актуальної інформації і свого роду засобом спілкування.
Спілкування в Інтернеті відбувається в клубах чи між власниками комп`ютерів. Відвідувачами клубів є переважно студенти чоловічої статі, які полюбляють розважитися в мережі, попрацювати, а нерідко й списати готовий реферат чи курсову роботу. Щодо жіночої половини, в клубах вона репрезентована надзвичайно бідно – студенток Інтернет цікавить переважно як джерело інформації. Сучасне суспільство не дає можливості для повноцінного безпосереднього спілкування молоді, змушуючи її шукати якусь альтернативу [10].
Назвемо основні риси Інтернет-спілкування:
· Анонімність, яка може призвести до безкарності, розкутості, і безвідповідальності поведінки учасників спілкування.
· Відсутність невербальної інформації. Як правило, спостерігається установка на бажані риси партнера.
· Добровільність контактів. Користувач добровільно зав'язує контакти чи може перервати їх у будь-який момент.
· Стійке прагнення до емоційного наповнення тексту, що виражається у створенні спеціальних знаків для позначення емоцій.
· Прагнення до нетипової, ненормативної поведінки. Найчастіше користувач презентує себе по-іншому, ніж у реальному житті, програє не реалізовані в діяльності поза мережею ролі, сценарії, і, не знаючи співрозмовника, створює його образ, відмінний від реального.
· Більша, ніж у реальному світі, залежність від співрозмовника у спілкуванні. Наслідком є порушення безпосереднього живого спілкування.
· Відсутність єдності простору і часу, тобто Інтернет дає можливість бути одночасно у різних місцях, а також спілкуватися з людьми з інших годинних поясів.
· Характер спілкування – майже завжди письмовий.
Причиною звертання до Інтернету як до інструменту спілкування може бути:
· Недостатнє насичення спілкуванням у реальних контактах. У подібних випадках користувачі швидко втрачають інтерес до Інтернет-спілкування, якщо виникають можливості для задоволення відповідних потреб у реальному житті.
· Можливість реалізації якостей особистості, програвання ролей, переживання емоцій, які з тих чи інших причин неможливі у реальному житті. Подібна можливість обумовлена перерахованими вище особливостями спілкування за допомогою мережі - анонімністю, нежорсткою нормативністю, своєрідністю процесу сприйняття людини людиною. Бажанням переживання тих чи інших емоцій пояснюється, ймовірно, і прагнення до емоційного наповнення тексту [17].
· До можливості взаємодії "людина - комп'ютер" додається можливість комунікації "людина - комп'ютер - людина".
Мовні дослідження в цій області ведуться відносно недавно. Телекомунікації за допомогою комп'ютерних мереж - принципово новий шар соціальної реальності, і фахівці приділяють пильну увагу його мовному оформленню.
Вони виділяють наступні форми спілкування в Інтернеті:
- телеконференцію;
- чат (мається на увазі IRC (Internet Relay Chat);
- веб-пейджеры (наприклад, ICQ, Instant Messager);
-листування електронною поштою (e-mail).
Дослідники Інтернет-спілкування звичайно розділяють засоби спілкування в Інтернеті за ступенем їх інтерактивності. Найбільш інтерактивними осередками спілкування вважаються чати і ICQ, найменш інтерактивними - e-mail і телеконференції. У телеконференції і при спілкуванні за допомогою e-mail спілкування відбувається в режимі off-line, на відміну від чата і ICQ, де люди спілкуються on-line.
У конференції спілкування відбувається навколо визначеного предмета, у той час як чат, як правило, своєї теми не має. (Хоча існують і тематичні чати, наприклад, коли яку-небудь відому людину запрошують у канал IRC чи web- чат, і вона відповідає на всі питання). Фахівці визначають чат у такий спосіб: "Специфічна форма спілкування на Wеb'е, яка називається IRC (Internet Relay Chat), чи просто chat (бесіда, балаканина).
Це коли в одному місці, на якомусь сайті відбувається зустріч двох чи декількох користувачів у реальному часі. Сайт виконує роль грифельної дошки, на якій пишуть послання і передають один одному". Хоча останнім часом "класичні" IRC практично витиснуті "веб-чатами", які є вже іншим видом програм, і далекі від своїх "прабатьків" IRC, суть явища залишилася тією ж. Думки, висловлювані в чатах, здебільшого образні і невтішні. "Тинейджеровські балачки", "треп у мережах", "эскапистський наркотик", "відчуття тихого божевілля" – ось далеко не найяскравіші визначення. І на перший погляд вони абсолютно справедливі [13].
При першому відвідуванні чату людина спостерігає величезну мішанину різнобарвних реплік різного ступеня пристойності. Тобто, практикується переважно спілкування заради самого спілкування. У той же час як телеконференції найчастіше присвячені конкретній проблемі. Як окремий жанр в Інтернеті можна виділити спілкування в так званих MUDs (від "multi-user dimension" - рольова гра, у якій багато користувачів об'єднані в одному віртуальному просторі). Це близько до комунікації в чаті тим, що відбувається on-line, але відрізняється від нього - прагненням виграти.
В Інтернеті легко знайти цікавого співрозмовника, відповідно до своїх інтересів, реалізувати свої фантазії, миттєво переносячись з однієї точки земної кулі в іншу, і навіть бути присутнім у кількох місцях одночасно, конструювати не схожі на себе віртуальні особистості [18].
1.3 Поняття аддиктивної поведінки особистості
Аддиктивна поведінка - одна з форм деструктивної поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій [12].
За останні роки спостерігається розповсюдження аддиктивної поведінки серед дітей та молоді, тому лікареві кожного фаху дуже важливо знати психологічні основи її формування та шляхи медико-психологічної допомоги.
Аддиктивна особистість в своїх спробах шукає свій універсальний і дуже односторонній спосіб виживання - відхід від проблем. Природні адаптаційні можливості аддикта порушені на психофізіологічному рівні. Першою ознакою цих порушень є відчуття психологічного дискомфорту. Психологічний комфорт може бути порушений з різних причин, як внутрішніх, так і зовнішніх. Перепади настрою завжди супроводжують наше життя, але люди по-різному сприймають ці стани і по-різному на них реагують. Одні готові протидіяти мінливостям долі, брати на себе відповідальність за те, що відбувається і ухвалювати рішення, а інші насилу переносять навіть короткочасні і незначні коливання настрою і психофізичного тонусу. Такі люди володіють низькою переносимістю фрустрацій. Як спосіб відновлення психологічного комфорту вони вибирають аддикцію, прагнучи штучної зміни психічного стану, отриманню суб'єктивно приємних емоцій. Таким чином, створюється ілюзія рішення проблеми. Подібний спосіб боротьби з реальністю закріплюється в поведінці людини і стає стійкою стратегією взаємодії з дійсністю. Привабливість аддикції в тому, що вона є шляхом якнайменшого опору. Створюється суб'єктивне враження, що, таким чином, звертаючись до фіксації на якихось предметах або діях, можна не думати про свої проблеми, забути про тривоги, піти від важких ситуацій, використовуючи різні варіанти аддиктивної реалізації [15].
Бажання змінити настрій за аддиктивном механізмом досягається за допомогою різних аддиктивних агентів. До таких агентів відносяться речовини, що змінюють психічні стани: алкоголь, наркотики, лікарські препарати, токсичні речовини. Штучній зміні настрою сприяє також і залучення в якісь види активності: азартні ігри, гральні автомати (гемблінг), комп'ютер, секс, переїдання або голодування, робота, тривале прослуховування ритмічної музики.
Руйнівний характер аддикції виявляється в тому, що спосіб аддиктивної реалізації із засобу поступово перетворюється на мету. Відволікання від сумнівів і переживань у важких ситуаціях періодично необхідне всім, але у разі аддиктивної поведінки воно стає стилем життя, в процесі якого людина опиняється в пастці постійного відходу від реальної дійсності.
Аддиктивна реалізація замінює дружбу, любов, інші види активності. Вона поглинає час, сили, енергію і емоції до такого ступеня, що аддикт виявляється нездатним підтримувати рівновагу в житті, включатися в інші форми активності, одержувати задоволення від спілкування з людьми, захоплюватися, розлаблятися, розвивати інші сторони особистості, проявляти симпатії, співчуття, емоційну підтримку навіть найближчим людям [17].