Велике значення для психічного розвитку в цьому віці має і формування сенсорики. Дослідження багатьох учених (К. Бюлера, А.В. Запорожця, Л.А. Венгера) показали, що в перші роки життя рівень розвитку сприйняття істотно впливає на мислення. Це зв'язано з тим, що дії сприйняття зв'язані з такими операціями мислення, як узагальнення, класифікація, підведення під поняття й іншими.
Розвиток сприйняття визначається трьома параметрами - перцептивними діями, сенсорними еталонами і діями співвіднесення. Таким чином, становлення сприйняття полягає у виділенні найбільш характерних для даного предмета або ситуації якостей (інформативних точок), складанні на їх основі стійких образів (сенсорних еталонів) і співвіднесенні цих образів-еталонів із предметами навколишнього світу. При діагностиці рівня розвитку сприйняття важливо визначити рівень сформованості всіх цих трьох процесів. Необхідно також співвіднести причини помилок, що допускаються дитиною, з цими процесами, тому що практично не існує дітей, у яких були б порушені вони всі одночасно. Тому, як правило, корекція однієї зі сторін допомагає відкоригувати всю діяльність сприйняття [25].
Перцептивні дії допомагають вивчити основні властивості і якості сприйманого предмета, виділивши з них головні і другорядні. На основі такого виділення дитина сприймає інформативні точки в кожнім із предметів оточуючого світу, що допомагає при повторному сприйнятті швидко довідатися цей предмет, віднісши його до певного класу - лялька, машинка, тарілка і т.д. Дії сприйняття, що спочатку є зовнішніми і розгорнутими (дитина повинна не тільки подивитися на предмет, але і поторкати його руками, діяти з ним), потім переходять у внутрішній план і автоматизуються. У такий спосіб розвиток перцептивних дій допомагає формуванню узагальнення, так само як і інших розумових операцій, тому що виділення найбільш значимих якостей кожного предмета дає можливість надалі об'єднати їх у класи і поняття.
У ранньому віці також починається формування сенсорних еталонів - спочатку як предметних (які з'являються вже до кінця дитинства), що потім, поступово узагальнюючись, переходять на рівень сенсорних. Спочатку уявлення про форму або колір зв'язані, у дитини з конкретним предметом (наприклад, круглий м'яч, зелена трава і т.д.). Поступово ця якість узагальнюється і, відриваючись від предмета, стає узагальненим еталоном - кольору, форми, розміру. Саме ці три основних еталони формуються в дітей до кінця раннього віку.
Дії співвіднесення предмета з еталоном допомагають систематизувати ті знання, що є в дітей при сприйнятті нових предметів. Саме ці знання роблять образ світу цілісним і постійним. При цьому в ранньому віці діти ще не можуть розділити складний предмет на ряд еталонів, з яких він складається, але можуть уже знайти відмінності між конкретним предметом і еталоном - наприклад сказавши, що яблуко - це неправильне коло.
Завдяки тісному зв'язкові сприйняття і мислення, деякі тести, що використовуються для діагностики дітей цього віку, застосовуються для вивчення обох процесів.
У ранньому віці починає формуватися наочно-образне мислення. Виходячи з того, що мислення припускає орієнтування в зв'язках і співвідношеннях між предметами, у дослідженнях Запорожця і Венгера були розроблені методи вивчення і діагностики мислення, виходячи зі способів орієнтування дитини в ситуації. Це орієнтування може бути пов'язане з безпосередніми діями з предметами, їх зоровим вивченням або словесним описом, визначаючи тим самим і вид мислення - наочно-діюче, образне, схематичне, словесно-логічне. При цьому діюче мислення виникає до кінця першого року життя і є ведучим видом мислення до 3,5-4 років. Наочно-образне мислення виникає в 2,5-3 роки і є ведучим до 6-6,5 років. Наочно-схематичне мислення виникає в 4,5-5 років, залишаючись ведучим видом мислення до 6-7 років. І, нарешті, словесно-логічне мислення виникає в 5,5-6 років, стаючи ведучим з 7-8 років, і залишається основною формою мислення в більшості дорослих людей. Таким чином, у ранньому віці основним (і практично до кінця цього віку єдиним) видом мислення є наочно-діюче, що припускає безпосередній контакт дитини з предметами і пошук правильного рішення задачі шляхом проб і помилок. Як і у випадку з формуванням предметних дій, допомога дорослого, який показує дитині, на які параметри ситуації варто звернути увагу, щоб правильно зорієнтуватися і правильно вирішити задачу, необхідна для розвитку мислення дитини і переходу його на більш високий образний рівень. У той же час до кінця раннього віку при рішенні простих, зв'язаних з минулим досвідом задач, діти повинні вміти орієнтуватися практично миттєво, не прибігаючи до спробних дій із предметами, тобто вирішувати задачі на основі образного мислення [24].
Характерною рисою мислення дитини в цей період є його синкретизм, тобто нерозчленованість - дитина намагається вирішити задачу, не виділяючи в ній окремі параметри, але сприймаючи ситуацію як цілісну картинку, усі деталі якої мають однакове значення. Тому допомога дорослого повинна бути спрямована насамперед на аналіз і виділення окремих деталей у ситуації, з яких потім дитина (може бути також за допомогою дорослого) виділить головні і другорядні. Таким чином, спілкування з дорослим, спільна предметна діяльність можуть істотно прискорити й оптимізувати пізнавальний розвиток дітей, недарма М.И. Лисина назвала ведучий вид спілкування в цей період ситуативно-діловим.
Однак спілкування з дорослим має велике значення не тільки для формування пізнавальної сфери, але і для розвитку особистості дітей раннього віку.
Е. Ериксон, доводячи, що в цьому віці в дітей формується почуття самостійності, автономності або, при несприятливому напрямку розвитку, почуття залежності від нього. Домінування одного з двох варіантів пов'язано, на його думку, з тим, як дорослі реагують на перші спроби дитини домогтися самостійності. У якомусь ступені опис цієї стадії в Ериксона корелює з описом формування новотвору "я - сам" у вітчизняній психології. Так, у дослідженнях Д.Б. Ельконіна, Л.І. Божовича і інших психологів підкреслювалося, що до кінця раннього дитинства в дітей з'являються перші уявлення про себе як про особистість, що відрізняється від інших самостійністю власних дій.
У цей же час у дітей з'являються перші ознаки негативізму, упертості й агресії, що є симптомами кризи 3 років. Це один із самих значимих і емоційно насичених криз в онтогенезі. Фіксація на негативному етапі цього кризу, перешкоди, що виникають при формуванні самостійності, активності дітей (високий ступінь опіки - гіперопіка, (авторитарність, високі вимоги і критика з боку дорослих), не тільки перешкоджають нормальному розвитку самосвідомості і самооцінки дітей, але і приводять до того, що негативізм, впертість, агресія, так само як і тривога, відгородженість стають стійкими властивостями особистості [1].
Важливою характеристикою цього вікового етапу є лабільність емоційної сфери дитини. Його емоції і, що формуються в цей час почуття, що відбивають відносини до предметів і людей, ще не фіксовані і можуть бути змінені при зміні ситуації. Фіксація на забороні з появою іншого позитивного стимулу, відсутність позитивної емоційної реакції на нову іграшку й інші показники ригідності емоцій, так само як і фіксація на негативних емоціях, є серйозними показниками (свідченнями) відхилення не тільки в розвитку емоційної сфери, але й у загальному психічному розвитку в цьому віці.
Народження дитини різко змінює звичне середовище існування, характерну для ембріона. З перших же хвилин вступають у дію безумовні рефлекси, що контролюють роботу основних систем організму - дихання, кровообіг, травлення, що забезпечують основні біологічні потреби дитини. Однак цього набору рефлексів було б явно недостатньо для адаптації до навколишнього світу, якби поруч не було дорослого, активно взаємодіючого з дитиною. Необхідні і здатності дитини до навчання у виді придбання спочатку простих, а потім і більш складних умовних рефлексів.
Дитячий вік закінчується кризою першого року життя, обумовленою становленням ходьби і мови. У цей період часу для дитини бувають характерними акти протесту, опозиції, протиставлення себе іншим (гіпобулічні реакції Кречмера). У деяких випадках опозиція дитини набуває характеру "істерик", афективно-респіраторних судорог, припадків [23].
Становлення ходьби знаменує собою період раннього дитинства (1-3 року). Соціальне середовище розвитку характеризується тим, що дитині стає доступним навколишній його світ речей і предметів, що його притягають або відштовхують. Його дії і навіть мова визначаються цією наочною ситуацією. Поведінка дитини характеризується єдністю моторних і сенсорних функцій (усе, що вона бачить, їй необхідно поторкати руками) і недостатньої диференційованості афектів і сприйняття. Ведуча діяльність дитини цього віку - предметно-маніпулятивна. Вона стосується насамперед гри. Для дитини немає уявлюваної ситуації, немає ролей, вона освоює функції предметів і речей: м'яч він катає, автомобіль штовхає, лялька або ходить, або кладеться на ліжко і т.д. Важливим є те, що з'являється розуміння, що кожна річ має, своє ім'я, своє призначення. Якщо для дитини навколишній світ - тло, то словесне сприйняття дитини ("А що це?", "Як це називається?") дозволяє структурувати зовнішній світ. Відбувається виділення фігури з тла.