Міністерство освіти та науки України
Бердянський державний педагогічний університет
Кафедра психології
Курсова робота
Психологічні особливості спілкування підлітків
студентки 3 курсу
факультету фізико-математичного
група № 32
Гаргай Лілії Володимирівни
Науковий керівник
Старинська Олена Віталієвна
Бердянськ, 2009
Зміст
Вступ
Розділ 1. Загальна характеристика спілкування
1.1 Поняття спілкування та його структура
1.2 Види та функції спілкування
1.3 Труднощі спілкування
Розділ 2. Сприймання й розуміння в процесі спілкування
2.1 Суть, зміст та значення сприймання
2.2 Вікно Джохарі як інформація про властивості особистості
2.3 Механізми міжособистісного сприймання
2.4 Поняття розуміння та його рівні
Розділ 3. Дослідження специфіки спілкування в підлітковому віці
3.1 Загальна характеристика підліткового віку
3.2 Спілкування підлітків з ровесниками
3.3 Спілкування підлітків з дорослими
3.4 Вивчення референтного кола спілкування підлітків та особливостей самоконтролю у підлітків в процесі спілкування
Висновки
Список використаних джерел
Додаток 1
Додаток 2
Додаток 3
Додаток 4
Додаток 5
Додаток 6
Додаток 7
Проблеми молоді завжди привертали увагу психологів, але особливо актуальними вони стали останнім часом. Підвищення рівня освіченості і матеріального стану членів нашого суспільства розширило можливості розвитку і задоволення духовних і матеріальних потреб підростаючого покоління, але зробило більш складним формування розумних бажань і устремлінь.
Підлітковий вік є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. Якісні зміни, що відбуваються в інтелектуальній та емоційних сферах особистості підлітка (інтенсивний, нерівномірний розвиток і ріст організму, особистісні новоутворення та ін.), породжують новий рівень його самосвідомості, потреби у самоствердженні, рівноправному і довірливому спілкуванні з ровесниками і дорослими.
В останній час в зв’язку з розвитком практики соціального навчання, соціально-психологічного тренінгу, підготовки особистості до різних видів діяльності, кількість питань , важливих для галузі спілкування, значно зросла.
Пояснюється це, в першу чергу, тим, що психологи-практики зіткнулись з фундаментальною помилкою – недооцінкою ролі соціально-перцептивних явищ, оціночних відношень в організації повсякденного спілкування.
Іншою обставиною, що діє на актуалізацію вивчення особливостей спілкування, є логіка розвитку самої психології. Тут проявляється переорієнтація в бік дослідження взаємодії особистості та групи, взаємовпливу особистості та спілкування, спілкування та спільної діяльності. В результаті посилилася цікавість до тих аспектів спілкування, які справляють безпосередній вплив на групові процеси, спільну діяльність. Принципового значення набула проблема індивідуальності в процесі пізнання соціальної дійсності, розвитку її соціально-перцептивної сфери. Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного. Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності, де спочатку відігравало допоміжну роль: супроводжувало і обслуговувало певні дії. З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм культури і суспільного досвіду. В онтогенезі спілкування також поступово стає особливою діяльністю. Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює соціальні норми, культуру в цілому, будує образ світу і свого «Я». В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і заявляє про себе як особистість. Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать: спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда, нормального життя. Щодо трактування суті спілкування і комунікативної компетентності у сучасній психології існують різні підходи до розуміння компетентності у спілкуванні. Слід зазначити, що у більшості випадків психологи (як вітчизняні так і зарубіжні) дотримуються неоднозначних підходів до розуміння і вирішення даної проблеми. Назвемо основні з цих підходів:
діяльнісний підхід (Л. С. Виготський, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, М. І. Лісіна, Б. Ф. Ломов, С. Л. Рубінштейн, О. О. Смірнова та ін.);
задачний підхід (Г. С. Костюк, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська та ін.);
комунікативна компетентність як готовність (установка) до діяльності (Ю. П. Азаров, М. О. Коць, Н. В. Кузьміна, Л. А. Петровська, Д. М. Узнадзе та ін.);
особистісний підхід – комунікативна компетентність як комплекс особистісних якостей (Г. Айзенк, П. П. Горностай, В. Л. Злівков, Р. Кеттел, М. В. Молоканов, Г. Оллпорт, Л. А. Петровська та ін.);
розуміння комунікативної компетентності через стан – «Я» (Е. Берн, П. М. Єршов, М. В. Молоканов, Л. А. Петровська та ін.);
комунікативна компетентність як здібності особистості, як уміння – компонент здібностей (В. В. Гаркуша, М. М. Забродський, Л. А. Петровська, К. К. Платонов та ін.);
діалогічний підхід (М. М. Бахтін, Л. С. Виготський, С. М. Дмітрієва, А. Ф. Копйов, О. М. Матюшкін та ін.).
Актуальність даної роботи полягає в тому, що вивчення специфіки й особливостей спілкування підлітків дуже важливе в сучасному суспільстві. І це зрозуміло, адже спілкування в підлітковому віці потерпає значний якісний перелом в порівнянні зі спілкуванням молодших школярів. На першому місці – спілкування з однолітками. Спілкуючись з друзями, підлітки активно освоюють норми , цілі, засоби соціальної поведінки, оцінюють себе та інших, активно, самостійно займаються самовихованням.
Об’єктом дослідження є психологічні прояви характерних особливостей підлітка в сфері спілкування.
Предмет дослідження – особливості спілкування у підлітковому віці.
Мета дослідження – розкрити специфіку, мотиви, характер виявлення та можливості психологічного прогнозу спілкування підлітків.
Гіпотеза дослідження – центральне місце в житті підлітка займає спілкування з товаришами, передусім з однокласниками. Це прагнення - є провідним мотивом поведінки у цьому віці й визначається критеріями власної оцінки та оцінки з боку однолітків.
У відповідності з поставленою метою та гіпотезою визначено наступні завдання дослідження:
проаналізувати поняття спілкування як психологічну категорію;
розкрити особливості спілкування з однолітками;
виявити особливості самоконтролю підлітків в процесі різних видів спілкування
При написанні даної роботи були використані методи аналізу, анкетування, порівняння та математичні методи дослідження.
Науково-практичне значення дослідження полягає в тому, щоб підвищити інтерес до цієї теми, а також, щоб знаходити способи вирішення конфліктних ситуацій в спілкуванні підлітків.
Робота складається з трьох розділів: два теоретичних та один практичний. В теоретичних розділах висвітлюються основні поняття з обраної теми, в практичному – робиться перевірка поставленої гіпотези. Також існують додатки, що ілюструють проведене дослідження.
Розділ 1. Загальна характеристика спілкування
1.1 Поняття спілкування та його структура
Спілкування – це процес передавання й сприймання повідомлень за допомогою вербальних і невербальних засобів, що охоплює обмін інформацією між учасниками спілкування, її сприйняття й пізнання, а також їхній вплив один на одного і взаємодією щодо досягнення змін у діяльності.
Техніка спілкування – встановлення психічних контактів, використання різноманітних прийомів психічного впливу на партнера по спілкуванню, вибір засобів спілкування в залежності від форми спілкування.
Динаміку процесу спілкування можна подати в такий спосіб: а) передавач, відправник; б) одержувач, приймач, адресат; в) канал зв’язку; г) код, декодер.
До структури спілкування належать:
комунікативно-інформаційний компонент, що означає приймання (реципієнт) і передавання (комунікатор, кореспондент) повідомлень і майбутній зворотній зв'язок, в основі якого – психологічний контакт;
пізнавальний (перцептивний) компонент, що ґрунтується на процесі сприйняття й розуміння людьми один одного;
інтерактивний (конативний) компонент, пов'язаний з процесом впливу, поведінкою.
В вітчизняній соціальній психології проблема структури спілкування займає важливе місце. Зазвичай виокремлюють три рівні аналізу цього явища:
1.Макрорівень: спілкування індивіда з іншими людьми розглядається як найважливіша сторона його способу життя. На цьому рівні процес спілкування вивчається в інтервалах часу у співвідношенні з довжиною людського життя, з акцентом на аналіз психічного розвитку індивіда. Спілкування тут виступає як складна мережа взаємозв’язків індивіда з іншими людьми і соціальними групами, яка розвивається.
2.Мезорівень: спілкування розглядається як сукупність цілеспрямованих логічно завершених контактів чи ситуацій взаємозв’язку, в яких опиняються люди в процесі поточної життєдіяльності на конкретних часових відрізках свого життя. Головний акцент у вивченні спілкування на цьому рівні робиться на змістовних компонентах ситуацій спілкування – «з приводу чого» і «з якою метою». Навколо цього стрижня теми, предмета спілкування розкривається динаміка спілкування, аналізуються використовувані засоби (невербальні і вербальні) і фази, або етапи спілкування, в результаті яких здійснюється обмін уявленнями, ідеями, переживаннями.