Ці особливості патогенезу є визначальними для розуміння клініко-психологічної структури дефекту, основу якої складають два фактори: тотальність і ієрархічність недорозвинення мозку й організму в цілому.
Тотальність виявляється, насамперед, в органічному недорозвиненні всіх нервово-психічних функцій, починаючи з нижчих (моторика, елементарні емоції) і закінчуючи вищими, специфічно людськими, що забезпечують пізнавальні процеси.
Недорозвинення здатності до пізнавальної діяльності при імбецільності зв'язано зі слабістю логічного мислення, сповільненістю темпу психічних процесів, їх рухливістю, переключеністю, недостатністю сприйняття, моторики, пам'яті, уваги, мови, несформованістю емоційної сфери й особистості в цілому.
Недостатність логічного мислення виявляється, насамперед, у слабкій здатності до узагальнення, у труднощах розуміння змісту будь-якого явища. Розуміння переносного значення зовсім або майже недоступно. Ведучої в пізнавальній діяльності є встановлення часток, конкретних зв'язків. Предметно-практичне мислення також носить обмежений характер. Порівняння предметів і явищ здійснюється по зовнішніх ознаках.
Недорозвинення вищих форм пізнавальної діяльності впливає на формування мови. Ступінь її недостатності здебільшого відповідає інтелектуальному дефекту.
Страждає розуміння змісту слів. Словесні визначення, не зв'язані з конкретною ситуацією, не засвоюються або засвоюються дуже важко. Запас слів, особливо активний словник, обмежений. Фрази бідні, містять мало прикметників, дієслів, союзів. Страждає граматичний склад мови. Часті дефекти вимови. Однак при деяких формах імбецільності, зокрема зв'язаних з гідроцефалією, може відзначатися складність мовних штампів, обумовлених підвищеною подразливості і гарною механічною пам'яттю.
Одна з основних особливостей олігофренічного недорозвинення - інертність психічних процесів. Темп мислення уповільнений. Утруднена переключеність з одного виду діяльності на іншій.
Характерна слабість довільної уваги. Вона погано фіксується, легко розсіюється.
Типова недостатність пам'яті як у відношенні запам'ятовування, так і відтворення. Засвоєння нового відбувається повільно, після багаторазового повторення.
Хоча первинні ураження органів чуття при імбецільності здебільшого відсутні, сприйняття відрізняється бідністю, слабкою вибірковістю і недостатньо повно відбиває навколишню дійсність.
Характерне недорозвинення й емоційно-вольової сфери. Типова незначна диференційованість і одноманітність емоцій, бідність або відсутність відтінків переживань, слабість спонукань і боротьби мотивів, емоційні реакції.
Недорозвинення емоційної сфери збільшує загальну відсталість психіки, слабку психічну активність, недостатність інтересу до навколишнього, відсутність ініціативи, самостійності. У той же час нездатність придушувати афект або потяги часто виявляється в схильності до імпульсивності, інтенсивної афективної реакції (бурхливі вибухи гніву, агресивні розряди) з незначного приводу.
Недорозвинення моторики відзначається і при відсутності первинного ураження рухової сфери. Поряд з бідністю, одноманітністю, незграбністю, неритмічністю і сповільненістю рухів часто спостерігаються їхня безцільність, загальне рухове занепокоєння і наявність синкінезій.
Рівень діяльності хворих олігофренією тісно зв'язаний у першу чергу зі ступенем інтелектуального дефекту й особливостями емоційно-вольової сфери.
При легкому ступені імбецільності існує здатність до оволодіння простими трудовими навичками, достатня адаптація до практично нескладних і звичних життєвих ситуацій. У важких випадках імбецільності про діяльності можна говорити лише умовно, у плані реалізації інстинктивних потреб.
Ієрархічність психічного недорозвинення є другою найважливішою ознакою імбецільності. Вона виражається в тім, що при відсутності осложненности імбецільності недостатність сприйняття, пам'яті, мови, емоційної сфери, моторики за інших рівних умов завжди виражена менше, ніж недорозвинення мислення.
При легкому ступені імбецільності можна навіть говорити про нерідко зустрічається відносній схоронності окремих психічних функцій. Недорозвинення ж вищих форм мислення складає кардинальна, обов'язкова ознака імбецільності.
Ця закономірність відбита й у самій структурі недостатності кожної з психічних функцій. У кінцевому рахунку в сприйнятті, мові, пам'яті, увазі, емоційній сфері і навіть моториці при імбецільності завжди більш страждає рівень, зв'язаний з функцією відволікання й узагальнення.
Механічна пам'ять може бути задовільною, але завжди страждає пам'ять значеннєва. Зовнішні ознаки предметів запам'ятовуються краще. Запам'ятовування ж і відтворення явищ, елементи яких об'єднані внутрішнім зв'язком, найбільш утруднене.
І в емоційно-вольовій сфері виступає недорозвинення більш складних емоцій. Неадекватність емоційних реакцій часто зв'язана з нездатністю відокремити головне від другорядного, побічного.
Відсутні або дуже слабкі ті переживання, якими визначаються інтерес і спонукання до пізнавальної діяльності. Але в той же час навіть при виражених ступенях слабоумства нерідко збережені емоції, зв'язані з елементарними потребами, конкретною ситуацією, а також "симпатичні" емоції: прояву співчуття до конкретних осіб, здатність до переживання образи, сорому.
Те ж стосується і моторики. При недорозвиненні здатності до тонких і точних рухів, до вироблення щодо складних рухових формул, швидкій зміні моторних установок елементарні рухи відносно більш збережені. Можливість їх визначеної диференціації під впливом навчання лежить в основі оволодіння рядом професій.
При визначеному паралелізмі між рівнем інтелектуального недорозвинення і порушенням практичної діяльності при неускладнених і легких формах імбецільності остання все-таки більш збережена, ніж здатність до мислення. У роботі, не потребуючої ініціативи, самостійності, оперативності, хворі можуть бути досить продуктивні і цілеспрямовані.
Проблема Я-образу розглядається в рамках більш загальної проблеми структури самосвідомості, яка визначається дослідниками як родове поняття та поєднує як процесуальні, так і структурні характеристики. Структурним утворенням, яке інтегрує в собі всі боки самосвідомості та представляє результуючі уявлення про себе, є Я-образ особистості (І.Д. Бех, М.Й. Боришевський, І.В. Дубровіна, І.С. Кон, В.С. Мерлін, В.В. Столін, П.Р. Чамата, І.І. Чеснокова та ін.).
Згідно теорії соціальної установки, яка плідно розроблялася в працях вітчизняних та зарубіжних вчених, самосвідомость являє собою установчу систему. Такий підхід дозволяє уявити її структуру не як випадковий набір уявлень, а як певну систему когнітивних, емоційних та поведінкових ознак. Ці три компоненти мають відносно незалежну логіку розвитку, однак тісно взаємопов’язані у їх реальному функціонуванні.
У цьому зв’язку детально розглядається когнітивна схема самосвідомості, що базується на чотирьох основних принципах (iнтеоріоризації чужих оцінок, соціального порівняння, самоатрибуції та смислової інтеграції життєвих переживань) та відображає механізми формування системи уявлень про себе. Під час аналізу когнітивного аспекту самосвідомості зазначається роль психічних пізнавальних функцій у гностичному ставленні суб’єкта до самого себе і розкривається їх значення при створенні окремого функціонального блоку, що підкорений центральному Я при досягненні особистістю певного рівня зрілості.
Аналогічно розглядаються емоційно-оцінний та поведінковий аспекти самосвідомості, наголошується на тому, що певний Я-образ людини виступає важливим внутрішньоособистісним утворенням, який визначає спрямованість її діяльності, детермінує поведінку в ситуаціях вибору та впливає на взаємини із соціальним середовищем.
Аналіз різноманітних наукових підходів до змістової структури Я-образу вимагає розгляду цього феномену як багаторівневого утворення, що поєднує горизонтальну та вертикальну структуру. Горизонтальну структуру визначають рівні в залежності від міри усвідомленості індивідом певних своїх якостей. Вертикальну - самосвідомості утворюють рівні активності людини як біологічного індивіда, соціального індивіда та особистості. Структурні характеристики Я-образу проаналізовано на основі робіт Р. Бернса, М.Й. Боришевського, І.С. Кона, В.С. Мерліна, В.В. Століна, П.Р. Чамати, І.І. Чеснокової, В.А. Ядова та ін. Аналіз та узагальнення відповідних даних обумовили вибір шляхів дослідження змістової структури Я-образу на основі схеми, що була запропонована Р.Бернсом: описова складова у сукупності фізичного, інтелектуального, соціального й емоційного аспектів Я-образу та само прийняття.
Враховуючи прикладний характер досліджень, особливе місце в огляді спеціальної літератури відводиться розгляду фізичного Я-образу особистості як генетично первинного та такого, що впливає на формування аспектів уявлень про себе та значною мірою визначає самоприйняття та інтегральне ставлення людини до світу.
Різноманітні види уявлень людини про себе можуть бути розглянуті як в реальному, так і ідеальному планах. Співвідношення між Я-реальним та Я-ідеальним як показник адекватності Я-образу, його суб’єктивної значущості, важливої детермінанти світоглядної спрямованості особистості було проаналізовано на основі досліджень В.О. Васютинського, Б.В. Зейгарник, А.М. Прихожан, К. Роджерса, З. Фрейда, К. Хорні та ін.
При розгляді загальної проблеми Я-образу відзначено роль самоставлення-відносно сталого почуття, що пронизує самооцінку та Я-образ в цілому, і визначає його загальну спрямованість -позитивну чи негативну. Структурні особливості та типи самоставлення, а також зв’язок ставлення індивіда до себе з характером самосвідомості на різних рівнях його розвитку вивчалися на основі досліджень У. Джемса, Е. Дікстейна, С.Р. Пантілєєва, Н.І. Сарджвеладзе, В.В. Століна та ін.