В.С. Мерлін описує закономірності переходу фрустрації в конфлікт, експериментальні методики дослідження конфліктів, конкретні види конфліктів (трудові, любовні й ін.), динаміку їхнього розвитку, фази виходу людини з конфлікту й ін. Тим самим ним фактично закладені основи комплексного всебічного опису конфліктів, їхнього вивчення й практики роботи з конфліктами.
Однак роботи В.С.Мерліна не одержали продовження в психології і не стали основою подальшого розвитку теорії конфліктів, вивчення яких переміщається в сферу клінічного дослідження неврозів, у психотерапевтичну площину. Незважаючи на безумовну цінність цих областей вивчення конфлікту, вони не давали можливості інтеграції різноманітних робіт, пов'язаних з вивченням конфліктів, оскільки користувалися своєю термінологією, своєю системою концептів і теоретичних понять, не завжди співзвучних і співвідносяться з психологічними категоріями. За межами даного підходу вивчення внутрішніх особистісних конфліктів майже не здійснювалося.
Серед західних психологів найбільша увага до опису внутрішніх конфліктів виявляли прихильники психоаналізу і психодинамічних концепцій. Поняття внутрішнього особистісного конфлікту в психоаналізі, однак, дуже специфічно і нерозривно пов'язано із системою концептів і теоретичних побудов психоаналітичної теорії (З.Фрейд, 1993). З цієї причини воно фактично виявилося неінтегрованим у більш широку систему психологічного знання, зберігаючи свою релевантність винятково в рамках психоаналітичних міркувань.
У рамках психоаналітичного напрямку акцент робиться на біопсихологічному трактуванню внутрішнього особистісного конфлікту. У людини в стані конфлікту відбувається зіткнення бажань (З.Фрейд, 1993). Частина особистості відстоює бажання, інша відхиляє їх. Постійно сперечаються один з одним такі структури психіки як Воно, Я і Понад-я. Основні внутрішній особистісні конфлікти виникають через розбіжність інтересів Воно і Понад-Я. Перебороти їх допомагають механізми сублімації, проекції, раціоналізації, витиснення, регресії й ін. Однак такі процеси відбуваються не завжди успішно.
У теорії К.Г.Юнга внутрішній особистісний конфлікт - це регрес у сферу несвідомого, програвання так званого «батьківського сценарію»(К. Юнг, 1994). У К.Хорні внутрішній особистісний конфлікт розглядається з двох позицій - як зіткнення прагнення до задоволення бажань і до безпеки і як протиріччя «невротичних потреб», задоволення яких спричиняє фрустрацію інших.
У рамках гуманістичної психології пропонується інша теорія внутрішнього особистісного конфлікту. За К.Роджерсом в основі конфлікту лежить протиріччя, що виникає в особистості між усвідомленими, але помилковими самооцінками, які людина здобуває протягом життя, і самооцінкою на неусвідомлюваному рівні (К.Роджерс, 1986). А. Маслоу сутність внутрішнього особистісного конфлікту розглядає як нереалізовану потребу людини в самоактуалізації (А. Маслоу, 1986).
Засновник логотерапії В.Франкл описує сутність внутрішнього особистісного конфлікту як утрату сенсу життя (В. Франкл, 1990).
Підсумовуючи, можна сказати, що внутрішній особистісний конфлікт можна визначити як гостре негативне переживання, яке викликане тривалою боротьбою структур внутрішнього світу особистості, що відбиває суперечливі зв'язки із соціальним середовищем і яке затримує ухвалення рішення.
Існують певні показники, форми прояву внутрішнього особистісного конфлікту. Наведемо ці показники, як їх описує Ю. Канатєв (Канатев Ю.А., 1992):
Показники внутрішнього особистісного конфлікту
1. когнітивна сфера: зниження самооцінки, усвідомлення свого стану як психологічного тупіка, затримка ухвалення рішення, глибокі сумніви в істинності принципів, якими людина раніш керувалася;
2. емоційна сфера: психоемоційна напруга, часті і значні негативні переживання;
3. поведінкова сфера: зниження якості й інтенсивності діяльності, зниження задоволеності діяльністю, негативне емоційне тіло спілкування;
4. інтегральні показники: погіршення механізму адаптації, посилення стресу.
Неврастенія: нестерпність до сильних подразників; подавлений настрій; зниження працездатності; поганий сон; головні болі
Ейфорія: показні веселощі; вираження радості неадекватно ситуації; «сміх крізь сльози».
Регресія: звертання до примітивних форм поводження; відхід від відповідальності.
Проекція: приписування негативних якостей іншому; критика інших, часто необґрунтована.
Номадизм: часта зміна місця проживання, місця роботи, партнерів, часті розриви відносин із друзями, зміна звичок, захоплень, обстановки.
Раціоналізм: самовиправдання своїх вчинків, дій, навіть неадекватних і соціально не схвалюваних.
Знайомство з літературними джерелами показало, що існує декілька класифікацій внутрішніх особистісних конфліктів.
Так, одна з них належить Н. Гришиній. Вона виділяє диференціацію структур внутрішнього світу людини, що вступають у конфлікт. Внутрішній світ включає: мотиви, цінності, самооцінку. Мотиви - «хочу» (потреби, інтереси, бажання), цінності - «треба», самооцінка - «можу» Виходячи з такого розуміння внутрішнього світу людини, виділяються наступні внутрішні особистісні конфлікти (Н. Гришина, 2000, с. 235) :
Мотиваційний конфлікт
Моральний конфлікт
Конфлікт нереалізованого бажання
Адаптаційний конфлікт
Конфлікт неадекватної самооцінки.
Відомі й інші класифікації внутрішніх особистісних конфліктів. Наприклад, Е.Еріксон пов'язує стійкі внутрішні особистісні конфлікти з віковими кризами (Э. Эриксон, 1996, с. 23).
На його думку, значення дослідження психологічних конфліктів визначається їхньою роллю в розумінні структури і розвитку особистості, оскільки «загальні закономірності формування особистості в діяльності виявляються тут протягом порівняно короткого часу в гострій формі». Загальне ж значення внутрішніх особистісних конфліктів у психічному житті людини визначається тим, що «змінюються колишні і формуються нові відносини особистості; змінюється сама структура особистості». Таким чином, «розвиток і подолання конфлікту являє собою гостру форму розвитку особистості» (Э.Эриксон, 1996, с. 25).
Таблиця 1
Конфлікти на різних стадіях розвитку особистості (за Еріксоним)
| Суть конфлікту | Приблизний вік (специфіка розвитку) |
| 1. Конфлікт між довір'ям і недовір'ям до навколишнього світу.2. Конфлікт між почуттям незалежності і відчуттям сорому і сумнівами.3. Конфлікт між ініціативністю і почуттям провини.4. Конфлікт між працьовитістю і почуттям неповноцінності.5. Конфлікт між розумінням приналежності до певної статі і нерозумінням форм поведінки, відповідних до даної статі.6. Конфлікт між прагненням до інтимних відносин і відчуттям ізольованості від навколишніх.7. Конфлікт між життєвою активністю і зосередженістю на собі, своїх вікових проблемах.8. Конфлікт між відчуттям повноти життя і відчаєм. | Народження - 1 рік1-3 роки3-6 років6-11 років11-18 роківРаннє дозрівання(18-25 років)Нормальне дозрівання (40 років)Пізнє дозрівання |
Більш впливовою в психології виявилася традиція дослідження внутрішніх особистісних конфліктів, закладена К.Левіним, який виводив ці конфлікти не з внутрішніх процесів самої психіки, а з аналізу проблем, що виникають у життєвій ситуації індивіда (Конфликтология/Под ред. А.С.Кармина. 1997). Предметом уваги К. Левіна стали конфлікти, що виникають у результаті боротьби мотивів, одночасної актуалізації суперечних один одному чи несумісним мотивам. Опис цього виду конфліктів, що належить К.Левіну, вважається класичним. Він розглядав конфлікт як одночасний вплив на індивіда протилежно спрямованих сил рівної величини, розрізняючи при цьому три основних варіанти цих конфліктів.
Перший випадок конфлікту — це коли людина виявляється перед необхідністю вибору меж у різній мірі привабливими, але взаємовиключними альтернативами. Неодмінною умовою виникнення конфлікту є те, що мотиви несумісних дій актуалізуються одночасно і мають рівну силу, у противному випадку конфлікту б не було, тому що ми просто вибирали б більш значиме для нас чи реалізували б свої бажання послідовно. Класичною ілюстрацією такого типу конфлікту вважається випадок буриданового віслюка, що зрештою помер від голоду, тому що він, так і не зміг вибрати між двома рівними по величині оберемками сіна. Ця ситуація, коли «хочеться і того й іншого», може, однак, здобувати досить драматичний характер, якщо мова йде про вибір між чимось чи кимсь рівною мірою необхідним для людини. Наприклад, у подібному положенні виявляється молодий чоловік, мати і дружина якого через не сформованих між ними відносин ставлять дорогу людину перед неможливим для нього вибором.
Другий випадок конфлікту припускає вибір між двома рівною мірою непривабливими можливостями. Як і в першому описаному типі конфлікту, вибір утруднений рівною інтенсивністю мотивів запобігання. Невдале сімейне життя змушує чоловіка болісно вирішувати — чи підтримувати не сформовані важкі сімейні відносини, чи розстатися з дитиною, постійне спілкування з якою у випадку розлучення з дружиною стане неможливим.
Нарешті, третій тип конфлікту, по К.Левіну, — це коли одна, і та ж ціль (можливість, вибір) рівною мірою і приваблива, і неприваблива, має «і плюси, і мінуси», як про це говорять у повсякденній мові. Внутрішня боротьба в цьому випадку пов'язана зі зважуванням «за і проти — чи погоджуватися на більш грошову, але нецікаву роботу, чи зважуватися на потрібну, але занадто дорогу покупку, і т.д. Ці ситуації можуть перетворюватися й у болісний життєво важливий вибір — наприклад, продовжувати існувати в улаштованому світі сформованих відносин, стабільної роботи, звичного способу життя і при цьому «жити не своїм життям» чи, втративши все, почати спочатку?