Серед чинників, пов'язаних з проявами агресії дітей молодшого шкільного віку, виділяють такі:
Соціально-економічне та політичне становище сучасного суспільства.
Моральні норми поведінки, що задаються соціальними умовами.
Умови мікросередовища, тобто сгмейного, родинного оточення та оточення знайомих і однолітків.
Характер і система виховання, які сприяють тому, що агресивні дії
стають звичним засобом досягнення своїх потреб.
Вікові та індивідуально-психологічні особливості дітей.
Соматичне неблагополуччя, послаблене здоров'я, психічні захворювання.
Фізичні умови середовища, що оточує дитину (висока концентрація
людей у великих містах, неможливість залишитися на самоті і т. ін.) [5}.
Найважливішими з них ми вважаємо особливості соціального становища
та загального емоційного стану здоров'я дитини в конкретній ситуації. Звичайно, не меншу роль відіграють схильність дітей до агресивності, природжений темперамент, відображенням якого є поведінка дитини, її конституційні дані.
Наші експериментальні дослідження, власні спостереження та досвід учителів свідчать: на формування агресивної поведінки дітей чималий вплив мають взаємовідносини в сім'ї. Дитина, яка зростає в сім'ї з великим рівнем суперництва, може включитися в змагання і стати самовпевненою, "наполегливою".
Деякі дослідники [8] пояснюють схильність дітей молодшого шкільного віку до агресивної поведінки ще одним "можливим чинником—порядком народження дітей. Наприклад, "малюк" у сім'ї з великою кількістю дітей частіше схильний до сором'язливості, що може бути пов'язано з турботою про нього великої кількості людей. (Проте гіперопіка, зазвичай, викликає протест, зокрема агресивні дії). Якщо така дитина змушена бути самостійнішою, то з неї може розвиватися агресивніша особистість. Навпаки, старша дитина в багатодітній сім'ї частіше схильна до самовпевненості, можливо тому, що відчуває вищість перед молодшими дітьми або відповідальність за них [8, с.52—53 ].
Одні й ті ж чинники по-різному впливають на кожну дитину. І часто зовнішньо однакові форми поведінки' різних дітей зумовлені різними причинами, мотиваціями (свідома, несвідома). Та й у самі вчинки діти вкладають різний зміст. Через це однакові форми реакції педагога свідчать про недиференційований підхід до виховання, нерозуміння справжніх причин поведінки дітей, а інколи про формальне ставлення до роботи. На жаль, приклади безпорадної пасивності вчительства щодо усунення конкретних виявів агресивності та жорстокості серед своїх вихованців поки що непоодинокі для наших шкіл.
Психологи вважають [9], що кожна особистість наділена певним ступенем агресивності. Відсутність її веде до пасив-. ності, конформності тощо. Надзвичайний розвиток її починає визначати весь обрис особистості, котра може стати конфліктною, нездатною на свідому кооперацію. Сама по собі агресивність не робить людину свідомо небезпечною, бо, з одного боку, існуючий зв'язок між агресивністю та агресією не є жорстким, а, з іншого боку, сам акт агресії може не приймати свідомо небезпечні та несхвалювані форми. Деструктивну поведінку, зокрема агресивну, зумовлюють передусім мотиви діяльності, ті цінності, заради досягнення та оволодіння якими розгортається активність людини.
Дво-трирічні діти набувають деякої самостійності і більше взаємодіють з оточуючими, особливо з однолітками. Саме під час таких соціальних "зіткнень" можна прослідкувати за поведінкою дитини. Якщо дитина схильна сама приймати рішення, бути лідером у грі чи розмові, відбирати іграшки в інших дітей або доводити їх до сліз—тоді вона загалом агресивніша. Агресивні дії маленьких дітей можуть також зосереджуватись навколо різноманітних речей, рослин, тварин.
Спостереження за дітьми раннього віку показали, що такі прояви агресії, як бажання відібрати іграшки, заволодіти чужим місцем або просто бійка, часто заохочуються дорослими, особливо батьками. Нерідко можна почути повчання батьків: "Не давай себе ображати" тощо. В наш жорстокий час чимало батьків занепокоєні тим, що їхня соромлива дитина не зможе постояти за себе в майбутньому. Загал батьків менше побоюється виховати агресивну дитину, ніж сором'язливу. Крім того, засилля на телеекранах західних відеофільмів, особливо "фільмів жахів" та "бойовиків", шкідливо впливає на свідомість передусім дітей, заохочує до агресивної поведінки.
Дорослі іноді вважають: доки діти маленькі, таку поведінку їм можна пробачити ("підросте—зрозуміє"—типова позиція батьків). Дитина, яка залишилась непокараною, повсякчас прагнутиме повторювати агресивні вчинки. Закріплений в такий спосіб стереотип дій поповнить арсенал поведінкових реакцій дитини і буде використовуватись нею в подібних ситуаціях. Дитина вважатиме, що завдяки агресії можна придбати бажане або відстояти свої права. Засвоєний з дитинства агресивний стереотип завжди "під рукою". Коротко, в дитини вже сформувалась інструментальна агресія—поведінка, за якою агресивні дії є засобом досягнення своїх потреб.
Психологи зазначають, що спочатку агресія є немотивованою, бо є вимушеним відхиленням поведінки. Згодом вона набуває стійких агресивних форм поведінки, що свідомо обираються. Процес перетворення немотивованої агресії в мотивовану агресивну поведінку починається з того, що дитина завше хоче відповідати вимогам суспільства, однак не може цього досягти через несприятливі для неї соціальні умови, невм.ння правильно визначити свою соціальну роль, суперечні очікування, недостатнє оволодіння прийнятними засобами соціальної адаптації, брак духовних і фізичних сил для подолання труднощів тощо.
Дитина в шести-семирічному віці починає відчувати зростаючий тиск з боку школи та соціуму. Отож з перших років навчання можливі постійні прояви агресії в поведінці окремих дітей. Діти молодшого шкільного віку починають інтенсивно критикувати практично все: від оцінок розумової діяльності, що виявляється в бажанні чи небажанні однолітків грати або спілкуватися, до думок членів сім'ї стосовно тих розумових, фізичних, моральних та емоційних достоїнств, якими дитина хотіла б володіти. Щоб пристосуватися до атмосфери критики та жити в ній, дитина формує захисні механізми. Найбільш поширеними з них є ті, що в психології мають назву психологічну спрямованість і проявляються в суворо визначених ситуаціях. Спостереження та педагогічна практика показують, що такі реакції досить поширені серед дітей усіх вікових груп [3, с. 191 ]. їх відносять до засобів психологічного захисту й називають недиференційованим захисним механізмом, неконструктивною, неадекватною (стосовно розв'язання проблеми, що виникла) поведінкою. Ці реакції включають в себе широкий діапазон поводження: неслухняність, груба, зухвала поведінка, бійки, крадіжки, наклепи, пропускання занять у школі, відмова їсти, втеча з дому, утрируваний прояв сміливості, пустування, бравування, порушення шкільної дисципліни, хуліганські витівки. Часто вони бувають спричинені переживанням образи, ураженого самолюбства, неадекватного ставлення близьких, бажанням не виявити слабких сторін своєї особистості, здобути авторитет, прагненням довести свою повноцінність, отримати визнання. Форма агресивної поведінки залежить від конкретного контексту подій.
Агресивна поведінка молодших школярів може формуватися на негативних прикладах дорослих. Особливо схильними до агресії можуть стати діти, які зустрічаються з її проявами у власній сім'ї та відчувають на собі її наслідки. Чимало батьків вдаються до фізичних покарань і навіть до жорстокості у вихованні своїх дітей. Вони не усвідомлюють, що дитина в дорослому віці стане такою ж грубою і бездушною, як і вони самі, до того ж часто відкрито (словом чи ділом) буде виявляти свою неповагу до батьків. Отже, інколи психокорекційну роботу потрібно починати з батьків.
До несприятливих наслідків може призвести неузгодженість між словом та діями дорослих. Це швидко помічають та використовують маленькі діти, а ще більше молодші школярі та підлітки» У цьому разі дитина вчиться оцінювати життєві ситуації з позиції "їм можна, а мені ні?" Таку здатність називають "кримінальною", а тип такої* людини—типом "небезпечної людини", яка ще не скоїла злочин, але передумови для агресивної (частіше злочинної) поведінки в неї вже сформувались на ґрунті переконання в нечесних компромісах дорослих..
Спалахи люті з елементами агресивної поведінки вперше спостерігаються тоді, коли бажання дитини, з якоїсь причини, не задовольняється. Перепоною до виконання бажання звичайно служить заборона або обмеження з боку дорослого.
Великого значення для появи агресивності у шкільному віці набуває популярність дитини у групі однолітків. Не маючи адекватних засобів спілкування, дитина кулаками намагається посісти лідируюче місце в групі. І різні вікові періоди вирішальне значення для здобуття популярності мають різні вимоги з боку групи. Мають значення інтелектуальний рівень, розвиненість мови, фізичний розвиток, спритність, ступінь оволодіння різними діяльності. Агресивність таким чином може бути наслідком переживань, пов’язаних з образою, ущемленим самолюбством. Уперше вона виникає в тій ситуації, яка травмує психіку і спрямована проти тих, кого дитина вважає причиною неприємних переживань і конфліктів.
Ми розглянули лише деякі причини та чинники, що спричиняють формування та закріплення агресивної поведінки дітей молодшого шкільного віку. На наш погляд, вони є найбільш важливими і типовими.