Зазначимо, що більшість з досліджень було проведено в умовах стабільної соціально-економічної ситуації в суспільстві. Орієнтуючись на майбутнє, наприклад молодь має формувати свій життєвий потенціал уже стосовно до ринкових відносин, що складаються в нашій державі. Ситуація ускладнюється тим, що сьогодні в державі ще не набула стійкості нова ідеологія життя. Індивід самостійно визначає важливі для себе цілі, прагне їх досягти, причому не завжди суспільно схвальними методами. Все це негативно впливає і на сучасній стан закладів освіти. У таких умовах один зі шляхів вирішення досліджуваної проблеми полягає у створенні такої системи виховної роботи, яка б активізувала процеси зростання ініціативи у підлітків, старшокласників, молоді, давала б змогу вихованцям самим ставити цілі особистісного вдосконалення, визначати та зміцнювати свої позитивні якості, зміцнювати властиві їм ціннісні орієнтири.
Тривожні моменти в поведінці частини підлітків, такі, як агресивність, жорстокість, підвищена тривожність, приймають сталий характер зазвичай в процесі стихійно-групового спілкування, яке відбувається в різного роду компаніях. Але це спілкування, ця система відносин, у тому числі й споруджуваних на ґрунті жорстоких законів асоціальних підліткових груп, є слідством не якоїсь генетичної схильності, споконвічної агресивності та ін., а виступає, у більшості випадків, лише як ситуація заміщення або неприйняття підлітка в світ соціально-значимих відносин дорослих, як ситуація спільного переживання того, що їх не розуміють.
Сформована в суспільстві система виховання дітей, прийняті до них вимоги, відношення дорослих до підростаючих не враховують особливостей їхнього особистісного становлення, приводячи до конфлікту з підлітками, у яких розвивається потреба до самостійності, самореалізації, втечі від опіки. [13, 56]
Підліток хоче не просто уваги, а розуміння й довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. У дорослому ж співтоваристві затвердилася позиція, що перешкоджає соціальної активності підлітка - він дитина і повинен слухатися. У результаті між дорослими й підлітками росте психологічний бар'єр, прагнучи перебороти який, багато підлітків прибігають до девіантних форм поведінки.
Найбільш повну картину сутності девіантної поведінки підлітків дає аналіз її мотивації. Помітну роль у цій мотивації грають почуття й емоції негативного характеру: гнів, страх, помста, ворожість і т.п.
Істотну роль біологічних умов у виникненні девіантної поведінки людини грає дисгармонічний розвиток. Деякі умови виховання також сприяють виникненню й закріпленню девіацій. І тут однією з найважливіших причин є авторитарний стиль виховання, при якому авторитет приписується дорослому в силу переваги його положення. Такий авторитет підкріплюється нагородами, покараннями, ляканнями. Дитина дуже скоро починає розуміти, що покарання не завжди пов'язане з її провиною, головна причина - втручання дорослого. Дитина вчиться уникати цього втручання, приховувати свої вчинки, брехати. [13, 59]
Сприяє формуванню девіантної поведінки відчуження батьків від дітей, конфліктні відносини між батьками, суперечливі вимоги батьків. Встановлено зв'язок між батьківськими покараннями й агресією в дітей.
У формуванні девіантної поведінки на першому місці по ступеню впливу стоїть реальне поводження батьків, потім знайомих дорослих, сімейне насильство, документальне кіно й художнє кіно.
Виділяють дві найбільш часті причини девіантності у дітей. По-перше, це острах бути травмованим, скривдженим, піддатися нападу, одержати ушкодження. Чим сильніше агресія або девіантні відхилення в поведінці, тим сильніше страх, який за ними стоїть. По-друге, це пережита образа або щиросердечна травма, або сам напад. Часто за девіантною поведінкою стоїть незадоволена потреба в увазі, бажання відчути себе сильним або відігратися за власні образи.
Басс указав на ряд факторів, від яких залежить сила девіантних проявів.
По-перше, це частота й інтенсивність випадків, у яких індивід був атакований, фрустрований, роздратований. Індивіди, які одержували багато гнівних стимулів, будуть більш імовірно реагувати агресивно, та з проявами девіантності у поведінці, чим ті, які одержували менше таких стимулів.
По-друге, це часте досягнення успіху шляхом девіантної поведінки, що, на думку Баса, приводить до сильних атакуючих звичок. Успіх може бути внутрішнім (різке ослаблення, зниження девіантної поведінки) і зовнішнім (усунення перешкод або досягнення винагороди). Тенденція, що виробилася, до атаки може унеможливлювати для індивіда розрізнення ситуацій, які провокують і не провокують у нього девіантну поведінку. [16, 149]
У вітчизняній та зарубіжній науці існує ряд концепцій, кожна з яких розглядає порушення особистісного розвитку як наслідок досить різноманітних причин. Аналізуючи педагогічну, психологічну, соціальну, юридичну, медичну літературу, ми зустрічаємо різні визначення суспільно несхвальної поведінки. Сучасні вчені стосовно неповнолітніх, які мають відхилення у розвитку, що накладають специфічний відбиток на поведінку, використовують такі терміни: ”важкий”, ”важковиховуваний", ”педагогічно занедбаний”, ”недисциплінований”, ”девіантний", ”деліквентний" (Б. Алмазов, А. Бєлкін, Т. Гура, Л. Зюбін, А. Краковський, Г. Медведєв, І. Невський В. Оржеховська). Усі ці терміни несуть однобічну інформацію. [11, 104]
Аналізуючи наведені визначення, ми знайшли спільну рису - така поведінка характеризується як ненормативна у всіх гуманітарних науках, тобто вона не сумісна з чинними нормами, а девіація в перекладі й означає ”відхилення".
Узагальнюючи здобутки попередників у дослідженні цієї проблеми, ми зупиняємося на наступному визначені - девіантна поведінка характеризує особистість, яка не сприйняла суспільних моральних норм спільноти, й адаптувалася на стику двох чи кількох субкультур завдяки особистісним новоутворенням, сформованим під впливом соціальних факторів. Така поведінка відрізняється інфантильністю, порушеннями міжособистісних стосунків, нездатністю соціально адекватно реагувати на події, що відбуваються, і контролювати свою поведінку.
Аналіз сучасної теорії й практики корекції девіантної поведінки (С. Бадмаєв, І. Козубовська, О. Карабанов, В. Оржеховська, Ю. Репецький, І. Підласий) свідчать про те, що психологічна корекція такої поведінки має ряд переваг, для неї характерні концептуальна визначеність та відносна простота методів, вона безпосередньо спрямована на поведінкові зміни і має лише практичний характер. Серед інших її переваг можна підкреслити значний спектр можливостей, наочну результативність методу. [26, 49]
Стратегічними цілями корекції девіантної поведінки можуть бути: формування конструктивної мотивації (позитивних цінностей; орієнтація на виконання соціальних вимог та самозбереження); інтеграція індивідуального досвіду; удосконалення саморегуляції; підвищення стійкості до стресів та розширення ресурсів особистості: виробка життєво важливих навичок та вмінь; усунення або зменшення проявів дезадаптивної поведінки; розширення соціальних зв’язків та позитивного соціального досвіду особистості; підвищення рівня соціальної адаптації. Більш конкретними завданнями корекції девіантної поведінки можуть бути: усунення дефіциту нормовідповідних поведінкових репертуарів; посилення адаптивної поведінки; послаблення або усунення неадекватної поведінки; розвиток здібності розслаблюватися; розвиток здібності самоствердження; розвиток ефективних соціальних навичок; розвиток здібностей до саморегулювання. Зважаючи на ці погляди, можна дійти до висновку, що корекція девіантної поведінки - це процеси морально-психологічної перебудови людини, які сприяють внутрішній переорієнтації системи духовних цінностей, формування почуттів відповідності і причетності до минулого, сучасного і майбутнього. Таким чином можливо вважати провідною метою корекції девіантної поведінки досягнення поведінкових змін. [30, 8-9]
Метою нашого дослідження стало вивчення зв'язку девіантної поведінки й темпераменту підлітка. Підлітковий вік береться за основу, так як психологічний експеримент проводився на базі загальноосвітньої школи.
Гіпотезою психологічного експерименту стало припущення, що існує зв'язок між девіантною поведінкою і психофізіологічними особливостями особистості.
Відповідно до мети й висунутою гіпотезою в ході емпіричного дослідження вирішувалися наступні завдання:
Вивчити особливості девіантної поведінки старшокласників.
Досліджувати темперамент старшокласників.
Проаналізувати взаємозв'язок різних форм девіацій у поведінці і темпераменту.
Як методики дослідження ми використовували:
1. Тест-опитувальник Басса-Дарки. (текст у Додатку №1,2)
Ціль: Визначити рівень деструктивних тенденцій
Інструкція: Відповідайте "так" якщо ви згодні із затвердженням, і "ні" - якщо не згодні. Намагайтеся довго над питаннями не розмірковувати.
Обробка результатів: Індекси різних форм девіантних, агресивних і ворожих реакцій визначаються підсумовуванням отриманих відповідей:
Ключ до тесту
| 1. | Фізична агресія | 1 | -9 | 17 | -25 | -33 |
| 2. | Непряма агресія | -2 | 10 | 18 | 26 | 34 |
| 3. | Дратівливість | 3 | 11 | 19 | 27 | -35 |
| 4. | Негативізм | 4 | 12 | 20 | 28 | 36 |
| 5. | Уразливість | 5 | 13 | -21 | 29 | 37 |
| 6. | Підозрілість | 6 | 14 | 22 | 30 | -38 |
| 7. | Вербальна агресія | 7 | 15 | -23 | 31 | 39 |
| 8. | Почуття провини | 8 | 16 | 24 | 32 | 40 |
Фізична агресія, непряма агресія, роздратування й вербальна агресія разом утворюють сумарний індекс девіантних, агресивних реакцій, а образа й підозрілість - індекс ворожості; ворожість - загальна негативна, недовірлива позиція стосовно навколишніх; агресія - активні зовнішні реакції агресії стосовно конкретних осіб.