Пошук шляхів зменшення витрат підприємства, визначення резервів зниження собівартості виготовленої продукції та правильність розрахунку прибутку до оподаткування - все це і багато іншого стає причиною не можливого без правильного і раціонального розрахунку витратної частини, пов’язаної з амортизацією основних засобів. Досліджуючи суть суперечностей, які виникають між податковим і бухгалтерським обліком амортизації основних засобів. Значна увага приділяється операціям, пов’язаних із списання, ліквідацією основних засобів, відповідністю строку використання, методами нарахування тощо.
Враховуючи ці суперечності, виникає необхідність у розв’язанні і є основними причинами для удосконалення, шляхом внесення відповідних змін у законодавчу базу що регулює основні аспекти податкового обліку основних засобів і методику розрахунку амортизаційних відрахувань суть яких полягає в тому що:
1. Нелогічним є те, що при списанні основних засобів з балансу підприємства, ліквідації їх у бухгалтерському обліку автоматично відбувається відшкодування витрат на їх експлуатацію, а в податковому обліку не відбувається відображення цієї операції. Це спричиняє невідповідність строку використання основних засобів.
Тобто підприємство після завершення строку експлуатації(повного нарахування амортизації) основних засобів. Тобто підприємство після завершення строку експлуатації об’єкта основного засобу має змогу придбати нове обладнання і використовувати та амортизовувати вже його. Таким чином у бухгалтерському обліку основних засобів спостерігається чіткий взаємозв’язок між введення основного засобу, його використанням, нарахуванням зносу, строком використання і припиненням його діяльності. Усі ці події відображаються відповідними проводками на окрему дату.
У податковому обліку існує чітке відображення придбання основних засобів, не відображаються операції з їх списання, ліквідації а строк використання йде в розріз із строком використатися основного засобу в бухгалтерському обліку (в бухгалтерському обліку основний засіб за прямолінійним методом амортизується, наприклад, 5 років, у податковому із застосуванням відповідних податкових норм набагато більше). Таким чином, після нарахування повного зносу на об’єкт основних засобів у бухгалтерському обліку в податковому обліку цей об’єкт амортизується ще досить тривалий час.
2. Виникають проблеми не відповідностей й при списанні основних засобів. Коли в бухгалтерському обліку об’єкт перестає існувати, в податковому він амортизується, збільшує валові витрати до того моменту, коли його балансова вартість не буде дорівнювати нулю. Але ж як можуть виникати валові витрати по об’єкту основного засобу, коли він уже не використовується в діяльності, це просто не логічно. Оскільки порушується головний принцип обліку - нарахування та відповідності доходів і витрат, який стверджує, що для правильного вирахування результату діяльності необхідно порівнювати прибутки звітного періоду з видатками звітного періоду. Цей принцип повинен стосуватися не тільки бухгалтерського а й податкового обліку.
3. Ще один недолік податкового обліку полягає в тому що законодавство не зобов’язує вести пооб’єктний облік основних засобів для розрахунку амортизації, що відноситься на валові витрати, Балансову вартість основних засобів визначають не для конкретного об’єкта, а для групи. Але ж періодично виникає потреба пооб’єктного відображення балансової вартості основних засобів.
Важливо звернути увагу на облік основних засобів з погляду їх ролі в господарській діяльності. Тобто в бухгалтерському обліку основні засоби розділяються за відповідними субрахунку залежно від їх призначення на виробничі та невиробничі. У податковому обліку основні засоби що використовуються в діяльності підприємства в невиробничій сфері, не включаються до валових витрат підприємства та на них не нараховують амортизацію. Для відповідності нарахованого зносу податкового і бухгалтерського обліку необхідно внести додатковий субрахунок для окремого обліку амортизації витрат виробничої і невиробничої сфер.
Це має виглядати таким чином:
Рахунок:
131 "Знос основних засобів"
Субрахунки:
131.1 "Знос основних засобів виробничого призначення"
131.2 "Знос основних засобів невиробничого призначення"
Таким чином, амортизація, нарахування на основні засоби за субрахунком 131.1 "Знос основних засобів виробничого призначення" в бухгалтерському обліку, повинна буде після впровадження всіх запропонованих змін відповідати амортизації, нарахованій на основні засоби в податковому обліку. Амортизаційні відрахування за субрахунком 131.2 "Знос основних засобів невиробничого призначення" будуть відображатися тільки в бухгалтерському обліку амортизації основних засобів і не будуть включатися до валових витрат підприємства.
Щоб уникнути проблем з визначення виробничого призначення основних засобів на підприємствах. слід зробити обов’язковим документальне затвердження сфери виконання основних засобів у господарській діяльності підприємства. Документальне затвердження сфери використання основного засобу дасть підприємству змогу уникнути проблем при перевірці правильності обліку амортизації основних засобів податковими органами. Крім того. веденні основних засобів окремо у двох обліках. що по різному відображають витрати, які пов’язані з їх придбанням та експлуатацією основного засобу, викликають ризик неправильного віднесення об’єкта основних засобів за кваліфікаційною ознакою.
Оскільки значно ускладнюється контроль за правильністю обліку основних засобів і нарахування амортизації, зменшуються витрати часу на розподіл основних засобів.
Виходячи з вищесказаного, найбільш раціональним для усунення перелічених негативних чинників буде рішення, яке дасть змогу обліковувати витрати у бухгалтерському та податковому обліку ідентично. Тобто слід внести корегування, змін в Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у якому необхідно відновити зв’язок податкового і бухгалтерського обліку таким чином, щоб розподіл основних засобів для розрахунку амортизації вівся згідно з чинними на даний момент рахунками бухгалтерського обліку. Замість податкових норм амортизації, необхідно встановити зв’язок, що показує залежність об’єктів основних засобів від строку їх використання та моменту припинення їх експлуатації.
Слід зазначити що аналіз останніх наукових публікацій свідчить про акцентування уваги провідних вітчизняних фахівців переважно на дослідженні основних аспектів амортизаційної політики.
Так Л. Бабич вважає що увага до актуальних на сьогодні проблем амортизаційної політики зростає у зв’язку з необхідність проведення податкової реформи [31, 432]. Одну з головних проблем сучасної амортизаційної політики вона вбачає у не цільовому використанням підприємствами амортизаційних відрахувань, оскільки податковий метод амортизації не визначає, на які заходи можуть використовуватися амортизаційні кошти.
Інший дослідник О. Болховітова визначає напрямки удосконалення амортизаційної системи, виходячи з необхідності поліпшення методологічної бази складання зведеного балансу фінансових ресурсів та стимулювання інвестиційних процесів у економіці [5, 77].
А от М. Демяненко пропонує уніфіковану податкову і обліково - аналітичну системи так, щоб у другу систему включити додаткові фіскальні функції [35, 12]. А взагалі автор пропонує залишити ці дві системи, які він називає "податковий та бухгалтерський облік".
В умовах ринкової економіки з’являються нові складові обліково - аналітичної системи, що задовольняють потреби користувачів і сприяють ефективному управлінню амортизацією. Однак і досі податкові норми амортизації є незадовільними, що спричинило відсутність у багатьох підприємств грошей на своєчасне поновлення основних засобів та потребує додаткових витрат на проведення відповідних арифметичних розрахунків. У ринкових умовах господарювання амортизаційна політика держави має мотивувати інвестиційну діяльність підприємств.
З метою відтворення у підприємств мотивації до інвестування у нові основні фонди доцільно скасувати порядок, за яким витрати на поліпшення основних фондів включають до складу валових витрат. На суму витрат на поліпшення основних фондів має збільшуватися вартість основних фондів відповідної групи і зазначені витрати мають амортизуватися у складі основних фондів. Подальша практика віднесення витрат на поліпшення основних фондів до складу валових витрат посилює технологічне відставання української економіки. Проти такої пропозиції можливі заперечення з боку платників податку на прибуток, насамперед підприємств гірничо-металургійного комплексу, які звикли витрати на поліпшення основних фондів включати до складу валових витрат у повному обсязі.
Для подолання наявних негативних тенденцій у амортизаційній політиці доцільно переглянути підходи до формування груп основних фондів та встановлення для них норм амортизації. Враховуючи досвід розвинутих країн, пріоритет у нарахуванні амортизації для цілей оподаткування має бути віддано сучасним засобам виробництва, таким як повністю автоматизовані лінії виробництва, енергоощадне устаткування, системи очищення та захисту навколишнього середовища тощо. Реалізація такого заходу сприятиме технічному та технологічному переоснащенню виробництва, скороченню технологічного відставання України. Оскільки через диференціацію норм амортизації уряд може ефективно впливати на формування попиту на основні засоби та відповідно регулювати макроекономічні пропозиції, доцільно опрацювати питання оптимізації розміру ставок норм амортизації для найважливіших видів продукції. Обгрунтування норм амортизації для вищезазначених видів основних засобів має стати предметом подальших досліджень.