При дозріванні, протягом другого року, за Фрейдом, анальна ерогенність все більше виступає на перший план. Він пише: "Тепер уже легко помітити, що дитина одержує задоволення від анального і уретрального функціонування. Тепер дитяча сексуальність знаходить предмет свого задоволення в оволодінні функціями дефекації, виділення. І тут дитина вперше зустрічається з багатьма заборонами, тому зовнішній світ виступає перед нею як бар'єр, який вона повинна подолати, а розвиток набуває конфліктного характеру. Соціальне примушення, покарання батьків, страх втратити їх любов примушують дитину в думках уявляти собі, інтеріорізувати деякі заборони. Таким чином починає формуватися Супер-Его дитини як частина його Его, де в основному закладені авторитети, вплив батьків і інших дорослих, які виконують дуже важливу роль як вихователів, социалізаторів дитини" [8; с. 68].
Особливості характеру, що формуються на анальній стадії, на думку психоаналітиків, – акуратність, охайність, пунктуальність.
3. Фалічна фаза
Між трьома і шістьма роками інтереси дитини, обумовлені лібідо, зсовуються в нову ерогенну зону, в область геніталій. Фрейд вважає, що цю стадію краще всього характеризувати як фалічну, оскільки в цей період дитина або помічає свій пеніс, або усвідомлює, що у нього такий відсутній. На цій стадії діти вперше усвідомлюють сексуальні відмінності.
Фрейд намагається зрозуміти напругу в дитячому досвіді, коли дитина відчуває "сексуальне" збудження, тобто задоволення від стимуляції області геніталій. Це збудження зв'язане в думці дитини з близькою фізичною присутністю батьків. Прагнення до контакту з ними дитині стає все важче задовольняти; дитина бореться за інтимність, яка існує між самими батьками. Ця стадія характеризується бажанням дитини лягти в ліжко разом з батьками і ревнощами до уваги, яка батьки приділяють один одному, а не їй.
4. Латентний період
Після п'яти років наступає тривалий період латентної дитячої сексуальності (5-12 років), коли колишня цікавість відносно сексуальних проявів поступається місцем цікавості по відношенню до всього навколишнього світу. Лібідо в цей час не фіксовано, сексуальні потенції дрімають, і у дитини є можливості для ідентифікації і побудови Я-ідентічності.
Фрейд вважав, що протягом цього періоду сексуальні імпульси пригнічуються реактивною формацією моралі, сорому, огиди, а також естетичними ідеалами. Він розглядав цю фазу як поєднання біологічних процесів, вплив культури, утворення і реорганізації захисної структури Его, на яку частково впливає розвиток Супер-Его.
Наше нинішнє розуміння латентного періоду базується на фрейдівському положенні про те, що цей період зовсім не є уніфікованим станом. Дитина проходить через безліч змін в розвитку протягом цих років, і сексуальна латентність швидше відносна, чим абсолютна. В деякій мірі дитина відмовилася, дозволила або подавила лібідні бажання едіпової фази через розвиток Его і Супер-Его. Тепер батьківські очікування і заборони сприймаються їй більш послідовно, як вимоги, направлені до її свідомості, а хворобливі дії сорому і вини обмежують пошук лібідного задоволення і підсилюють придушення Едіпових інцестуозних бажань. До того ж Его, яке зміцнилось в цей час, здатне тримати під контролем дії інстинктів і сублімувати їх, як тільки знайдеться прийнятний засіб задоволення.
5. Генітальна фаза
Фрейд відзначав, що після генітального інтересу і цікавості в анальній фазі, сфера уваги дитини в даній фазі "зміщується до геніталій, до їх дії, і набуває домінуючого значення, яке до зрілості вже не має такої актуальності". Тому він спочатку назвав це "інфантильною генітальною організацією".
Впродовж інфантильної генітальної фази через дитячу ідеалізацію і ідентифікацію з батьком своєї статі, а також встановлення статевої ідентичності бувають абсолютно очевидні лібідні бажання по відношенню до цього ж батька. У разі негативного або інвертованого Едіпова комплексу лібідні бажання направлені на батька тієї ж статі. Батько протилежної статі бачиться як суперник. Звичайно дитина вирішує цей негативний Едіпов конфлікт шляхом прийняття батька тієї ж статі як об'єкту Его-ідеалу і шляхом здійснення ідентифікації з цим ідеалом як частиною формування Супер-Его.
Психоаналітична теорія зіграла важливу роль не тільки в формуванні сучасних концепцій особистості і терапевтичних методів, але й у становленні усієї культури ХХ ст., запропонувавши людству новий світогляд.
Фрейд розділяв свідомість людини на три складових: свідоме, підсвідоме і несвідоме. Якщо свідоме і підсвідоме, це те, що людина ще може збагнути, то несвідоме відноситься до ірраціональної сфери розуміння. Це глибинні таємничі світи людської психіки. Несвідоме можна визнавати, а можна і не визнавати. Довести за допомогою звичайних наукових методів постулати Фрейда неможливо. Тому на сьогоднішній день вони є недоведеними, але й неспростовними.
Головним елементом несвідомого, за Фрейдом, є "лібідо". За його допомогою вчений намагався пояснити динаміку психічного життя людини. Це він робить на базі аналогії з енергією, як вона трактується у фізиці. Лібідо позначає специфічну психічну енергію – енергію сексуального ваблення, що має також несвідому форму. Лібідо, власне, рухає людиною, тому що все її життя від народження пронизане еротичністю. Воно є основою двох основних ваблень людини – Ерос і Танатос. Опір людини своїм основним інстинктам викликає в неї неврози і інші психічні захворювання.
За допомогою теорії Фрейда можна пояснити багато явищ психічного життя людини: проблеми вікового розвитку, взаємовідносини осіб протилежної статі, психічні і нервові захворювання, деякі релігійні і культурні феномени. Крім того, на основі фрейдизму був розроблений і активно використовувався в практиці психодинамічний напрям психотерапії. Він був дуже популярний до середини ХХ ст. – і не просто популярний, а такий, що при правильному використанні надавав реальну психотерапевтичну допомогу пацієнтам.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. История психологии в лицах. Персоналии / Л.А. Карпенко (ред.). – М. : ПЕР СЭ, 2005. – 783с.
2. История философии: Энциклопедия. – Мн., Интерпрессервис; Книжный Дом, 2002. – 1376 с.
3. Корольчук М.С., Криворучко П.П. Історія психології: Навч. посіб. – К. : Ельга; Ніка-Центр, 2004. – 246с.
4. Марцинковская Т.Д. История психологии: учебник. – М. : Академия, 2008. – 544с.
5. Матеуш В.О. Фрейд і дорога до психоаналізу. – Хмельницький : Видавництво Алли Цюпак, 2007. – 39с.
6. Роменець В.А. Історія психології ХІХ-початок ХХ століття: навч. посібник. – К. : Либідь, 2007. – 832c.
7. Словник психологічних термінів з глибинної психології. – К. : Держсоцслужба, 2006. – 260с.
8. Фрейд З. Основные принципы психоанализа. – М. : Рефл-бук, 1998. – 288с.
9. Фрейд З. Психология бессознательного. – М. : Просвещение, 1989. – 447с.
Варіант №9
1. Вчення про процес історії як зміну цивілізацій розробив:
а) А. Тойнбі;
б) К. Ясперс;
в) П. Сорокін.
Правильна відповідь: а.
Арнольд Джозеф Тойнбі (1889 – 1975) – британський історик, культуролог, автор «Розуміння історії» (рос. «Постижение истории») – твір з дванадцяти томів з аналізом народження і занепаду цивілізацій.
2. Перші давньогрецькі міфи були записані:
а) у VI ст. до н. е.;
б) у VIII ст. до н. е.;
в) у VII ст. до н. е.
Правильна відповідь: б.
Вперше старогрецькі міфи були записані в VIII ст. до н.е. З авторів, що записали міфи, як правило, виділяють двох, чиї варіанти стали найбільш популярні і зробили найбільший вплив на розвиток старогрецької і світової культури – це Гомер і Гесіод.
3. Давні греки були переконані, що боги жили:
а) у безповітряному просторі;
б) на горі Олімп;
в) у Тартарі.
Правильна відповідь: б.
Олімп – гора в Греції (в області Фессалія), де, за уявленнями давніх греків, На Олімпі знаходилися палаци Зевса і інших богів, побудовані і прикрашені Гефестом.
4. Поняття “буття” і “небуття” ввів у філософію:
а) Фалес;
б) Геракліт;
в) Парменід.
Правильна відповідь: в.
Парменід або Парменід Елейський (540 – 480 pp. до н.е.) – давньогрецький філософ і політичний діяч; вважається творцем онтології у філософії. Саме йому, на думку сучасних вчених, належить заслуга введення у філософський та науковий обіг поняття "буття".
5. Розкол церков на православну і римо-католицьку відбувся:
а) у 988 р.;
б) у 1215 р.;
в) у 1054 р.
Правильна відповідь: в.
Розкол християнської церкви на католицьку та православну відбувся у 1054 році (так звана «Велика схизма»).
6. Еразм Роттердамський своє вчення назвав так:
а) “філософія Христа”;
б) “апологія насолоди”;
в) “загальна релігія”.
Правильна відповідь: а.
Еразм Ротердамський (1466/1469 – 1536) – мислитель епохи пізнього Відродження. Його критика церковних установ була зумовлена не сумнівом у релігійній доктрині, чи неприязню до церковних інституцій, як таких, а радше боротьбою проти середньовікового формалізму й за лібералізацію мислення. Своє вчення в цілому Еразм найчастіше іменував "філософією Христа".
7. Вчення про сенс життя людини з позиції уявлень про стан “абсурду” розробив:
а) Ст. Цвейг;
б) Л. Толстой;
в) А. Камю.
Правильна відповідь: в.
Альбер Камю (1913 – 1960) – визначний французький романіст, філософ. Саме завдяки творчості А.Камю філософське вчення екзистенціалізму стало популярним у Франції. В його основі у варіанті А.Камю є твердження абсурдності буття.
8. Фундатором психосинтезу в сучасній психології прийнято вважати:
а) Р. Ассаджолі;
б) П. Феруччі;
в) П. Рікера.
Правильна відповідь: а.
Прийнято вважати, що психосинтез як напрям трансперсональної психології існує з 1910 року. Саме у той час почав свої дослідження італійський учений, психіатр Роберто Ассаджіолі (1887 – 1976).
9. Вчення про “осьовий час” як ключовий момент людської історії створив:
а) Ж. Політцер;
б) Г. Маррей;
в) К. Ясперс.
Правильна відповідь: в.
Осьовий час – термін, введений німецьким філософом Карлом Ясперсом для позначення періоду в історії людства, під час якого на зміну міфологічному світогляду прийшло раціональне, філософське, сформувало той тип людини, який існує понині. Ясперс датує осьовий час 800-200 роками до нашої ери.
10. Когнітивна психологія як самостійний напрям сформувалася під впливом таких учених:
а) Л. Фестінгера;
б) У. Найсера;
в) Г. Маркузе.
Правильна відповідь: б.
Ульрік Найсер вигадав термін «когнітивна психологія» у своїй книзі, що була опублікована в 1967, де Найсер дає визначення когнітивній психології, роблячи наголос на тому, що це – точка зору, яка постулює, що мозок має певну концептуальну структуру.