Отже, модель особистості, створена Фрейдом, являє собою трьохповерхову формацію:
· нижній шар (Воно), найбільш примітивна інстанція, що охоплює все природжене, генетично первинне, підпорядковане принципу задоволення й нічого не знає ані про реальність, ані про суспільство. Вона споконвічно ірраціональна й аморальна; її вимоги повинна задовольняти інстанція Я (Его)
· середній шар (Я) відповідає принципу реальності, виробляючи ряд механізмів, що дозволяють адаптуватися до середовища, справлятися з його вимогами. Я - посередник між стимулами, що йдуть як з навколишнього світу, так і із глибин організму, з одного боку, і відповідними руховими реакціями з іншого. До функцій Я відноситься самозбереження організму, запам’ятовування досвіду зовнішніх впливів, запобігання загрозливим впливам, контроль над вимогами інстинктів (що виходять від Воно)
· верхній шар (Над-Я) служить джерелом моральних і релігійних почуттів, є контролюючим і караючим агентом. Якщо Воно визначене генетично, а Я – продукт індивідуального досвіду, то Над-Я – продукт впливів, що виходять від інших людей. Виникає в ранньому дитинстві і залишається практично незмінним у наступні роки.
Найбільш жорстокі, войовничі шари – Воно та Над-Я. Вони з двох боків атакують Я, породжуючи невротичний тип поведінки. Оскільки з розвитком суспільства шар Над-Я неминуюче збільшується, стає більш масивним і важким, то і вся історія людства розглядається Фрейдом як історія прогресуючого психозу.
Фрейд надавав важливої ролі в формуванні та життєдіяльності особистості також Едіповому комплексу. Досліджуючи сновидіння своїх пацієнтів, Фрейд звернув увагу на те, що значна частина них з обуренням розповідали йому сновидіння, основним мотивом яких був статевий зв'язок з матір'ю (інцест). Виділивши це в деяку тенденцію, Фрейд робить висновок, що "найперше соціальне прагнення людини спрямовано на матір, в той час як найперше насильницьке бажання і ненависть спрямовані на батька" [1; с. 424].
В комплексі Едіпа, як вважав Фрейд, "завершується інфантильна сексуальність, яка справляє вирішальний вплив своєю дією на сексуальність дорослих. Перед кожним новонародженим стоїть завдання подолати Едипів комплекс, хто не в змозі це зробити, хворіє на невроз" [9; с. 223].
Едіпів комплекс описує стосунки, потяги і почуття, які з'являються у дитини під час входження у фалічну (істеричну) стадію психосексуального розвитку у віці від 3 до 5 років. Фаза характеризується закріпленням впливу тріангуляції – етапу, який розпочався на попередній анальній фазі – входження батька у діаду стосунків «матір-дитя». Сам комплекс полягає у скеровуванні ніжних, любовних і примітивно еротичних почуттів сина до матері в поєднанні з агресивними, конкурентними почуттями, які скеровуються на батьківську постать, місце якої прагне зайняти дитина у стосунках. Дівчатка відповідно відчувають потяг до батька і агресію до матері ("комплекс Електри"), але ця ситуація ускладнюється амбівалентністю, оскільки до трирічного віку вся любов дівчинки скеровувалась на материнську фігуру. Часто термін «комплекс Едіпа» застосовується для означення і чоловічої, і жіночої ситуації.
Ідея Едіпового комплексу виникла у Фрейда в результаті самоаналізу після смерті батька, а наштовхнула психіатра на думку трагедія Софокла «Цар Едіп». У давньогрецькому міфі ідеться про фіванського царя Лая, який довідується з пророцтва, що загине від руки свого сина, тому він наказує вбити маленького Едіпа. Але Едіп залишається живим і виростає у прийомних батьків, вважаючи їх за рідних. У зрілому віці тепер уже сам Едіп довідується про страшне пророцтво, що йому випаде вбити свого власного батька. Бажаючи вберегти прийомних батьків від фатуму, Едіп іде з дому. Але дорогою перестріває царя Лая, конфліктує з ним, і реальний батько таки гине від руки власного сина. У Фівах Едіп закохується в царицю Іокасту – свою реальну матір і дружину Лая. Він посідає трон і фактично займає місце свого батька. Після тривалих років правління, Едіп і Іокаста дізнаються страшну правду, цариця накладає на себе руки, а Едіп виколює собі очі і прирікає себе на вигнання з Фів. Супроводжувати батька у цьому викликається наймолодша його дочка Антігона.
Версія Едіпова комплексу у дівчаток одержала назву комплексу Електри. Прообразом в даному випадку виступає персонаж грецької міфології Електра, яка умовляє свого брата Ореста убити їх матір і її коханця і таким чином помститися за смерть батька. Як і у хлопчиків, першим об'єктом любові у дівчаток є мати. Проте, коли дівчинка вступає у фалічну стадію, вона усвідомлює, що у неї немає пеніса, як у батька або брата (що може символізувати недолік сили). Як тільки дівчинка робить це аналітичне відкриття, вона починає хотіти, щоб у неї був пеніс. По Фрейду, у дівчинки розвивається заздрість до пеніса, що в певному значенні є психологічним аналогом страху кастрації у хлопчика. Внаслідок цього дівчинка починає проявляти відкриту ворожість по відношенню до своєї матері, дорікаючи їй у тому, що та народила її без пеніса, або покладаючи на матір відповідальність за те, що та відняла у неї пеніс в покарання за якусь провину. Фрейд вважав, що в деяких випадках дівчинка може низько оцінювати власну жіночність, вважаючи свій зовнішній вигляд "дефективним".
"У той же самий час дівчинка прагне володіти своїм батьком, тому що у нього є такий завидний орган. Знаючи, що вона нездатна дістати пеніс, дівчинка шукає інші джерела сексуального задоволення як замінника пеніса. Сексуальне задоволення фокусується на кліторі, і у дівчаток у віці п'яти-семи років кліторна мастурбація іноді супроводжується маскулінними фантазіями, в яких клітор стає пенісом" [7; с. 116].
Фрейд стверджував, що дівчинка з часом позбавляється від комплексу Електри шляхом придушення тяжіння до батька і ідентифікації з матір'ю.
Іншими словами, дівчинка, стаючи більш схожою на матір, дістає символічний доступ до свого батька, збільшуючи, таким чином, шанси коли-небудь вийти заміж за чоловіка, схожого на батька.
Здобутком успішного проходження Едіпового комплексу є завершення процесу формування Супер-Его або соціального і морального стрижня особистості, через інтроекцію набору рамок і заборон, з якими стикається дитина у конкуренції зі своїми батьками (протилежної статі). "Амбівалентність ставлення до батьківської фігури (агресія і бажання до виконання її ролі) стає рушійною силою ідентифікації, через яку розпочинається засвоєння чоловічої чи жіночої соціальної ролі і системи моральних цінностей і інструкцій, що, власне, і формує Супер-Его. Фалічна фаза також супроводжується виникненням так званого комплексу кастрації у хлопців і заздрості до пенісу у дівчат" [7; с. 118].
Фіксація на цій стадії розвитку чи відсутність вирішення едіпового комплексу призводить до формування істеричного типу особистості і відбивається на дорослій поведінці, у конфліктах і сценаріях поведінки з партнерами.
Формування поняття "Едіпів комплекс" Фрейдом привела його до відкриття глибоких закономірностей розвитку людського соціуму і релігії.
4. ЕТАПИ РОЗВИТКУ ОСОБИСОСТІ В КЛАСИЧНОМУ ПСИХОНАЛІЗІ
На основі загальних тез психоаналізу 3игмунд Фрейд сформулював ідеї ґенези дитячої психіки і дитячої особистості: стадії дитячого розвитку відповідають стадіям переміщення зон, в яких знаходить своє задоволення первинна сексуальна потреба. У цих стадіях відображаються розвиток і взаємовідношення між Ід, Его і Супер-Его.
1. Оральна фаза
Немовля, повністю залежне від матері в отриманні задоволення, перебуває в оральній фазі (0-12 місяців) і в біологічній стадії, що характеризується швидким зростанням. Оральна фаза розвитку характеризується тим, що основне джерело задоволення і потенційної фрустрації пов'язане з годуванням. У психології дитини панує одне прагнення – поглинати їжу. Провідна ерогенна область цієї стадії – рот як знаряддя живлення, смоктання і первинного обстеження предметів.
У віці від двох до трьох місяців у дитини вже можна спостерігати відмінність між виразом задоволення і незадоволення. Досвід задоволення отримується при смоктанні. Фрейд визнавав, що задоволення голоду і задоволення від стимуляції оральної слизистої оболонки при смоктанні є задоволенням різних потреб і якісно розрізняються.
У наступні шість місяців при нормальному розвитку з'являються нові форми орального чуттєвого задоволення: жування і кусання. Як тільки дитина починає досліджувати світ навколо себе активніше, вона використовує рот як принципове знаряддя досліджень. Із задоволенням тягне вона в рот все, що знаходиться в межах її досяжності, а спроби жувати кожен предмет, що потрапив до її рук, досить переконливо демонструють докази інстинктивного задоволення, пов'язаного з "оральною зоною".
На оральній стадії фіксації лібідо у людини, по 3. Фрейду, формуються деякі риси особистості: ненаситність, жадність, вимогливість, незадоволеність всім пропонованим. Вже на оральній стадії, згідно його уявленням, люди діляться на оптимістів і песимістів.
2. Анальна фаза
За оральним періодом слідує анальний (з 12-18 місяців до 3 років), під час якого дитина вперше научається контролювати свої тілесні функції. Лібідо концентрується навколо анусу, який стає об'єктом уваги дитини, що привчається до охайності, акуратності.