Механізм впливу емоцій на органічні процеси в тих органах, які не керовані свідомо, полягає в тому, що організм відповідає на надзвичайні ситуації адапційними змінами в загальній фізіологічний структурі. Емоційний стан активізують фізіологічні функції, покликані підготувати організм до тієї ситуації, про яку сигналізують емоції. Наприклад, страх і гнів стимулюють кору наднирників, унаслідок чого адреналін активізує вуглеводневий обмін, так що починається посилене виділення цукру для підтримки енергії. Кров'яний тиск і циркуляція крові змінюються так, щоб кров щедро надходила до тих органів, яким, можливо, доведеться вступати у боротьбу. Одночасно асиміляційні і резервні функції, такі, як перетравлення їжі або її засвоєння, пригнічуються: організм напружує всі свої сили, щоб подолати надзвичайну ситуацію, акумулює приховані резерви на домінуючій потребі і не може дозволити собі розкіш витрачати енергетичний потенціал на виконання ситуативних нежиттєзабезпечуючих процесів.
Хронічні емоційні перенапруження можуть викликати фізичні зміни, які виявляються як хронічні захворювання. Емоції можуть провокувати тривале скорочення і спазми порожнистих органів, змінюючи таким чином кровотік у них, викликаючи кінець кінцем атрофію. Спазми можуть спричинити розширення стравоходу або гіпертрофії лівого шлуночка серця. Емоційна стимуляція ендокринних залоз може викликати переродження тканини, як це відбувається при тиреотоксикозі, обумовленому психологічними факторами. Емоції грають причинну роль і в діабеті. Є припущення, що більшість випадків захворювання дванадцятипалої кишки має невротичне походження. Поглиблення наших знань дає можливість розуміти, що емоційні фактори мають, вплив на будь-яку хворобу. їх вплив відчувається навіть у такому відомому органічному захворюванні, як туберкульоз.
2. Психо-медична типологія особистості та здоров'я
Для підвищення стійкості до стресу і розширення психологічних резервів людини розроблені спеціальні методи. їх умовно можна поділити на дві групи. До першої належать різноманітні методи психічної саморегуляції, за допомогою яких людина може самостійно впливати на свій емоційний, душевний і фізичний стан. У останні роки як профілактичний засіб з метою боротьби зі стресом широко застосовуються різні методи психічної саморегуляції: релаксаційно-дихальна гімнастика, прогресивна м'язова релаксація, йога, аутогенне тренування, медитація.
Методи психічної саморегуляції
1. Релаксаційно-дихальна гімнастика
Коли людина починає відчувати хвилювання, тривогу, страх, тобто переживає стрес, це завжди легко розпізнається зміною дихання. Подібні зміни у більшості хворих людей передують моменту чергового підсилення захворювання. Але якщо вирівняти дихання, зникнуть і почуття, що викликали його порушення. Володіти своїм диханням не завадить і цілком здоровим людям: з одного боку, з метою профілактики можливих захворювань, з іншого — щоб уміти швидко заспокоюватися.
У своїх системах тіла і духу Європа (на відміну від Сходу і Далекого Сходу) не дуже уважно ставилася до дихання. Тому багато методик що, регулюють дихання, запозичено зі Сходу і адаптовано.
Що ж відбувається з диханням людини у стані психологічного стресу? Відчуваючи, наприклад, страх, людина найчастіше затримує дихання і дихає дуже поверхнево ("ледве дихає від страху"). Нестача кисню робить свою справу, внаслідок чого підсилюється тривога, це приводить до неприємних наслідків. Деякі люди реагують на екстремальні впливи підвищенням глибини і частоти дихання (ковтають повітря). Гіпервентиляцією вони можуть створити собі немало проблем, адже вона здатна вплинути на свідомість не гірше наркотичних засобів, що, зокрема, використовується в деяких психотерапевтичних методах.
2. Релаксація (розслаблення)
Люди розслабляються по-різному і з різним успіхом. Одні відпочивають, коли дивляться телевізор, інші вважають розрядкою роботу на присадибній ділянці, на третіх сприятливо впливає ванна з гарячою водою. В певних умовах якась діяльність, що здійснюється людиною за власним бажанням і з задоволенням, дійсно сприяє загальному розслабленню і відпочинку.
Усі поширені форми релаксації, які називаються в побуті розслабленням (працетера-пія, бібліотерапія, музикотерапія, сміхотерапія тощо), — це лише способи відпочинку. Але більш ефективно відновлювати сили, відключатися від повсякденних турбот і думок допомагають числені релаксаційні методики.
Релаксація є одним із визначальних компонентів аутотренінгу. Це вольове розслаблення м'язів. Воно, як правило, має подвійний результат: зменшується емоційна напруга і виникає природний стан гальмування ЦНС (організм готується до сну). Природне розслаблення м'язів звичайно викликається позитивними емоціями. Всі ми знаємо, що, відпочиваючи, людина розслабляє м'язи, відчуваючи ж неприємні емоції, напружує їх. Цей зв'язок між м'язовою і нервовою системами використовується в процесі аутотренінгу. Розслаблення м'язів супроводжується зняттям емоційної напруги. При систематичному застосуванні релаксації закріплюється умовний рефлекс, який допомагає зберегти емоційну рівновагу у випадку емоційної напруги, уникнути дистресу.
Для людей, які бажають засвоїти техніку релаксації, можна запропонувати приклад класичної релаксації.
Навчання релаксації займає 2-3 місяці. Але в будь-якому випадку не варто вважати витрачені години втраченими. Навіть не дуже досконала релаксація дає свій результат. Але якщо людина по-справжньому оволоділа релаксаційною технікою, це не тільки значно скоротить час, необхідний їй для розслаблення, але й допоможе якнайкраще відновити сили.
Можна апробувати наступну техніку, яка підходить в актуальних ситуаціях, коли на класичну релаксацію в положенні лежачи немає часу.
3. Йога
Систем тренажу існує немало. Найбільш розробленою є, мабуть, йога. Усі європейські й американські підходи так чи інакше інспіровані системами йоги. Подолати знервованість допомагають такі вправи.
1. Шавасана. Лежачи на спині, п'яти й носки ніг разом, руки притиснуті до тулуба. Закрити очі, напружити на 1 сек все тіло, а потім відразу розслабитися. Дихання мимовільне, через ніс. По думки проконтролювати розслаблення, починаючи від пальців ніг до м'язів обличчя. Через деякий час руки й ноги починають тепліти. Уявити ясне голубе безхмарне небо, себе в образі птаха в цьому небі. Переключити увагу на серце. Бути в позі не менше 5 хв. Відкрити очі, потягнутися, трохи посидіти, а потім встати.
2.Паріпурна навасана. Сидячи на підлозі, відхилити тулуб назад, підняти руки й витягнути їх паралельно підлозі. Опори торкаються тільки сідниці. Тримати ноги нерухомо і прямо, відтягнути пальці до ступнів. Хребет напружений, голова розслаблена, кряж втягнутий і піднятий, груди розкриті, дихання спокійне, рівне. Позу тримати від 20-30 сек до 1 хв. Повторити 2-3- рази.
3.Ардха навасана. Сидячи на підлозі, руки за головою, відхилити тулуб назад і підняти ноги. Ноги напружені і витягнуті до ступнів, поперек піднятий угору, лікті знаходяться на одній лінії зі скронями. Дихання не повинно бути глибоким: вдих - видих - затримка дихання. Тривалість перебування в позі: для початківців 2 х5-10 сек, для людей середнього рівня підготовки — 2 х20-30 сек і для фізично підготовлених — 2-3 x 1 хв. її фізіологічною основою є використання м'язової системи, яка піддається вольовому керуванню, впливу на емоційно-вегетативні функції нервової системи.
Покращення здоров'я з допомогою виконання поз (асан) відбувається паралельно з підвищенням рівня розвитку деяких вольових якостей. Крім того, дослідження феноменів йогівських асан показали, що кількість ендоморфінів, які виділяються у ході їх виконання, значно вища, ніж навіть під час оздоровчого бігу. Наприклад, антидепресивних гормонів під час заняття йогою виробляється в 25 разів більше, і зберігаються вони в крові в 2 рази довше, ніж під час бігу. Після заняття йогою відробляється викид шкідливого для серця і судин адреналіну.
4. Аутогенне тренування
Добре знімає нервово-емоційну напругу, запобігає хвороботворному впливові на організм стресу такий метод психотерапії, як аутогенне тренування. Аутогенне тренування, можливість для людини самостійно коректувати свій емоційно-психічний стан, здавна приваблювало увагу людей.
Метод аутогенного тренування був запропонований німецьким психотерапевтом І.Шульцем у 1937р. З того часу він поширився в багатьох країнах світу, у тому числі й у нашій країні. Сучасна система саморегуляції — аутогенне тренування — поєднує позитивні аспекти інших методик і дозволяє досягнути відновлення психічної регуляції нервових і фізіологічних процесів. Аутогенне тренування - система використання психофізичних прийомів, формул навіювання з метою зміцнення здоров'я, відновлення психоемоційної рівноваги, усунення розбалансування і дисгармонії соматичних, гуморальних та інших процесів.
Теоретичною основою аутогенного тренування є принцип рефлекторної діяльності організму, обґрунтований у працях І.Сєченова та І.Павлова. Він полягає в тому, що кожний психічний акт закінчується руховою активністю, а думка — це загальмований у своїй руховій частині рефлекс. Так, якщо співак щось подумки наспівує, то виявляється, що його голосові зв'язки вібрують, хоча звук відсутній. Відбувається так званий ідеомоторний рух м'язів.