Психічні розлади у зв'язку із загальними соматичними й інфекційними захворюваннями
Соматичні й інфекційні психічні захворювання являють собою різнорідну по етіології, патогенезу, клінічній картині й плину групу хвороб. Об'єднання її в єдиний комплекс хворобливих розладів обумовлено не стільки теоретичними й у точному значенні науковими підставами, скільки практичною потребою. Саме при цих формах психічної патології діяльність психіатра тісно переплітається з роботою лікарів: терапевтів, хірургів, педіатрів, інфекціоністів і фахівців в інших областях медицини. У більшості випадків психіатр бере участь у лікуванні хворих цього профілю як консультант у стаціонарі або поліклініці. Практична необхідність спільного обстеження й лікування хворих із соматичними й інфекційними психічними захворюваннями лікарями різних спеціальностей передбачає неминуче взаємопроникнення знань, властивим різним медичним дисциплінам. Для успішного лікування хворих психіатр повинен володіти основами соматичної медицини, а лікарю необхідні знання з області психопатології й психіатрії.
Не всі соматичні захворювання супроводжуються порушеннями психічної діяльності, що бідують у психіатричній допомозі. Але психіка людини так чи інакше бере участь у формуванні клінічної картини будь-який хвороби. Мова йде про внутрішню картину хвороби, що включає, поряд з переживанням тяжких тілесних відчуттів, також і відношення до них хворого. Гостро виникаюче й важко, що протікає захворювання, ставить перед хворим проблему виживання; втрата кінцівки в результаті травми або хірургічного втручання веде за собою неминучу перебудову всього життєвого укладу людини, міняє його соціальні відносини; венеричне захворювання збуджує проблеми морально-етичного характеру, до яких хворий не може залишитися байдужим.
Весь цей комплекс уявлень про хворобу й емоційне відношення до неї становить основу реакції особистості на хворобу. Здебільшого ця реакція не є патологічною і являє собою один із численних варіантів відносини різних людей до свого здоров'я. Тому вона повинна розглядатися не в аспекті психіатрії, а в аспекті медичної психології, що ставиться до компетенції лікаря будь-якої спеціальності. Так, якщо страх перед хірургічною операцією є вираження природного відношення здорової, незміненої особистості до загрозливої ситуації, то право й обов'язок підтримати хворого морально повинні бути надані хірургові, що добре знає предмет і розуміючу суть виникаючих у його межах проблем. Помічником його в складних випадках може стати медичний психолог. Роль психіатра в цих випадках полягає лише в наданні допомоги в диференціації нормальної, природної реакції на хворобу й проведене лікування й психічної патології. Надмірне розширення компетенції психіатра в подібних випадках нераціонально. У психологічному, соціально-психологічному відношенні психіатричне обстеження й лікування було й залишається небезпечною зброєю. Щирий гуманізм психіатра полягає не в тім, щоб проявляти активність в обстеженні й лікуванні хворих з так називаними «до клінічними» й «субклінічними» психічними реакціями, а в тім, щоб у кожному випадку тверезо оцінити, чи буде допомога, надавана їм хворому, більше вагомої, чим моральний збиток. Але там, де психічний стан хворого явно виходить за межі норми й утворить психопатологічний синдром (прикордонний або психотичний), психіатр зобов'язаний ухвалити рішення щодо діагнозу й дати рекомендації із приводу лікування й мер профілактики.
Соматичні психічні захворювання можуть бути розділені на кілька груп залежно від співвідношення психічного й соматичного факторів.
Соматичне обумовлені прикордонні психічні розлади
Універсальною реакцією психіки на серйозне або тривале соматичні захворювання є астенічний синдром. Астенія супроводжує захворювання й може зберігатися після його завершення, погіршуючи самопочуття людини, знижуючи його активність і працездатність. Хворі, у яких астенічні розлади виступають на перший план, часто не знаходять розуміння в навколишніх, включаючи медичних працівників, які чекають, що суб'єктивні переживання й скарги пацієнта будуть перебувати в повній відповідності з даними об'єктивного дослідження його соматичної сфери й що із вгасанням симптомів тілесної хвороби повинне відновитися й відчуття фізичного благополуччя. Самі хворі нерідко випробовують дискомфорт, пов'язаний з астенією, але утрудняються диференційовано відбити свої відчуття в самозвіті, переконати навколишніх у своєму нездужанні. У зв'язку з невідповідністю внутрішніх відчуттів власним очікуванням й очікуванням навколишніх вони випробовують тривожне почуття провини й незадоволеності собою.
Особистість реагує на внутрішнє напруження (фрустрацію) за допомогою захисних механізмів, що приводять до розвитку невротичних симптомів: істеричних, нав'язливих,
Психічні розлади при серцево-судинних захворюваннях виділяються в окрему главу як у силу їхнього особливого значення в психіатрії, так й у силу існуючих традицій.
Астенія являє собою біологічну основу цієї реакції, але механізм відбиття невротичної тривоги в самосвідомості хворого є психологічним. Розмежувати й оцінити роздільно внесок соматичних і психогенних факторів у структурі виникаючих прикордонних психічних розладів надзвичайно важко; тут існує більша небезпека суб'єктивних рішень, які можуть несприятливо відбитися на долі хворого.
Представляє теоретичний і практичний інтерес розуміння захисних реакцій з позицій психоаналізу 3. Фрейда і його послідовників. Невротичні реакції розглядаються ними як несвідома спроба індивіда захистити себе від стану тривоги. Механізми захисту не дозволяють імпульсам, викликаним неприйнятними бажаннями, проникнути у свідомість, що було б для нього деструктивним, викликало б страх, приниження. Важливо відзначити, що де б не використався механізм захисту, завжди має місце те або інше перекручування реальності. Так, наприклад, у згаданому вище випадку астенії при виникненні іпохондричної захисної реакції скарги хворого перестають відповідати дійсному стану внутрішніх органів, обміну речовин; вони перебільшують хворобу, спотворюючи щирий стан здоров'я пацієнта.
Добре інтегрована гармонічна особистість має більший набір захистів і користується ними ефективно, з меншим перекручуванням реальності, чим менш адаптована особистість, що володіє лише малим запасом примітивних захисних механізмів, що проявляють себе, наприклад, у вигляді істеричного припадку. Сучасна динамічна психіатрія зв'язує той або інший механізм захисту з пережитими суб'єктом у ранні періоди його життя деструктивними конфліктами, що формують особистість пацієнта. Виявлення цих конфліктів входить до завдання психотерапевта.
У якості несвідомого психологічного захисту від емоційної напруги часто виступає регресія - повернення до інфантильних реакцій раннього періоду життя. Найбільше демонстративно вона проявляється в дітей з астенією, обумовленою ланцюжком перенесених соматичних й інфекційних захворювань. У молодших школярів астенія проявляється зниженням успішності, на уроках діти швидко стомлюються, стають неуважними, можуть заснути, сидячи за партою. Настрій у них коливається, діти скаржаться на нудьгу, неохоче виходять на прогулянку. На тлі слабості й підвищеної стомлюваності легко виникають реакції подразнення із зухвалими вчинками, які відразу зменшуються каяттям і слізьми. Почуття своєї провини, страх втратити любов батьків, бути залишеним ними служать причиною фрустрації. Несвідома захисна реакція у вигляді невротичних розладів при цьому проявляється в тім, що дитина починає поводитися подібно дошкільникові, стає примхливим, надмірно наївним, перестає проявляти самостійність у вчинках. Якщо мова йде про маленьку дитину, вона втрачає вже придбані навички охайності, фразової мови, перестає проситися на горщик, плазує рачки, ссе палець.
Іншим частим несвідомим захисним механізмом є проекція - перенос зовні власних бажань, установок, почуттів, які тепер приписуються іншим. Прикладом може служити людина, що не почуває себе в безпеці, що переживає почуття ворожості до інших людей, образу. У нього виникає відчуття, що його самого ніхто не любить, ніхто не хоче зрозуміти його важкого хворобливого стану, допомогти й поспівчувати йому. Пасивним способом, що дозволяє особистості впоратися з неприйнятними для Я думками й почуттям своєї провини, є раціоналізація. Вона дозволяє виправдати за допомогою пригожих способів власне ірраціональне або неприйнятне поводження, знайти їм зрозуміле пояснення. Раціоналізація, наприклад, дозволяє виправдати власну неспроможність у роботі або навчанні поганим станом здоров'я. Це веде до іпохондричного відношення до своєї хвороби, «втечі у хворобу», що значно знижує ефективність лікувально-відбудовних заходів. Воно може сполучатися із субституцією - підміною колишніх своїх планів більше легкими й досяжними цілями; такий пацієнт береже себе, перевагу активної діяльності віддає пасивному відпочинку, продуктивність його в праці падає. У дитинстві й у підлітковому віці субституція приводить до того, що хворий залишає свої колишні захоплення, скорочує коло знайомств, слабко вчиться, задовольняючись самими скромними досягненнями.
Описані також й інші механізми психологічного захисту. Одна з них одержала назву копинг-поводження. На відміну від несвідомих способів захисту 3. Фрейда воно здійснюється індивідом свідомо й спрямовано на активну адаптацію в умовах стресової ситуації - на співробітництво з навколишніми й пошук підтримки. Це може бути подолання виникаючих труднощів і конфліктів шляхом спроб відволіктися від них, перемкнутися на іншу діяльність, на турботу про інші, досягнення давньої мети. Така вольова спрямованість на активне подолання своєї хвороби, прагнення будь-якими способами повернутися до повноцінного життя служить важливим фактором відновлення здоров'я й ефективності реабілітаційних заходів.