Різноманітність інтересів професора знайшла своє відображення у численних наукових та науково-популярних працях. Деякі з них: «Душа ребенка», «Психологические основы воспитания».
Рубінштейн казав, що основним змістом психічного розвитку дитини є більш глибоке відображення дійсності – відображення активне, діюче, яке відображаючи, перетворює почуттєву частину явищ, щоб проникнути в їх сутність, впіймати тенденцію їх розвитку, які пізнає дійсність, змінюючи її, і змінює, пізнаючи. З все більш багатогранною діяльністю пов’язана сповнене напруги емоційне внутрішнє життя. Все більш глибоке дієве і пізнавальне проникнення в дійсність на одному полюсі пов’язане на другому з все більшим поглибленням внутрішнього плану з поглибленням і розширенням внутрішнього життя особистості.
М’ясищев вважав, що в центрі робіт стоїть проблема неврозів, яка становить соціальний, фізіологічний і психологічний інтерес. Розглядав також питання неврозів і інших аномалій дитячого віку, диференційованої діагностики неврозів, їх відмежування від вихідних станів, зв’язки неврозів і соматичних порушень, психотерапії, трудової терапії, профілактичного напрямку в зв’язку з проблемою неврозів.
1.3 Підходи зарубіжних вчених
Серед зарубіжних вчених дитячою психологією займалися Холл Грен, Жан Паже, Лоренс Кольберг, Біне Альфред, Ганс Айзенк.
Холл Грен вілл Стенлі – американський психолог, один з засновників педології, прихильник експериментальної психології. З метою дослідження дитячої психіки Холл широко розповсюджував питальники, відповідаючи на які діти повинні були розповідати про свої почуття (в тому числі про моральні і релігійні), про своє ставлення до інших людей. Методика зустріла різку критику, оскільки будувалась на визнанні правдивості висловлювань дітей про себе самих. Згодом метод питальників був замінений методом тестів. В поясненні психічного розвитку дитини Холл опирався на біогенетичний закон, на основі якого в дитячу і педагогічну психологію вводився принцип рекапітуляції (скороченого повторення основних етапів розвитку людства). Формування психіки дитини трактувалось як фатальний перехід від однієї фази розвитку людського роду до іншої. Наприклад, характер дитячих ігор пояснювався виявом мисливських інстинктів первісних людей, а ігри підлітка вважались відтворенням способу життя воюючих племен. Зі застосування біогенетичного закону до психології дітей були зроблені висновки для педагогічної практики, які і зробив Холл. Він наполягав на тому, що дітям потрібно дати можливість проходити через анімістичні, релігійні і інші стадії в своєму розвитку. Біологізація свідомості і ігнорування ролі, яка оприділяє виховання знижують наукову цінність праць Холла.
Жан Піаже – швейцарський психолог. Захоплювався психоаналізом. Паже помітив, що маленькі діти постійно дають неправильні відповіді на певні запитання. Але він фокусувався не стільки на неправильних відповідях, скільки на тому, що діти роблять одинакові помилки, які не властиві старшим. Він створив загальну теорію стадій розвитку, яка стверджує, що люди, які знаходяться на одній стадії свого розвитку, проявляють схожі загальні форми пізнавальних здібностей. В навчальний період своєї діяльності Паже описав особливості уявлення світу дітьми. Паже виділяв такі стадії розвитку інтелекту: сенсо-моторний інтелект (0–2 роки), підготовка і організація конкретних операцій (2–11 років), в який входять: підперіод доопераційних уявлень (2–7 років) і підперіод конкретних операцій (7–11 років). Формальні операції (11–15 років).
Лоренс Кольберг американський вчений. В своїй роботі опирався на ідеї Ж. Піаже в області вивчення моральних суджень дітей. Він проводив дослідження в процесі якого ставив перед опитуваними дітьми моральні дилеми. Відповіді представників різних вікових груп підштовхнули Кольберга до думки, що в розвитку моральних суджень можна виділити кілька стадій – більше, ніж вважав Піаже. Теорія Кольберга була підтверджена в результаті певних досліджень, які показали, що хлопчики (дівчатка залишались поза його дослідженнями), принаймні в західних країнах, зазвичай проходять етапи морального розвитку саме так, як це описано Кольбергом.
Біне Альфред – французький психолог-позитивіст. Розробник першого в світі тесту для оцінки розумового розвитку людини. Головним чином розробляв питання психології мислення. Він автор багатьох методик психологічних досліджень. В 1905 році Біне разом з Б. Сімоном розробив систему тестів для вимірювання загальної розумової обдарованості дітей. Ці тести стали основою сучасних тестів для визначення коефіцієнту розумового розвитку.
Ганс Айзенк – британський психолог німецького походження. Він розвинув та експериментально перевірив описову теорію головних вимірів особистості, теорії причинності для цих вимірів. Визначаючи структуру людської особистості, Айзенк насамперед використовує протилежності екстраверсії та інтроверсії.
2. Психічне здоров’я молодшого школяра: аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників
2.1 Сім’я як джерело психічного здоров’я дитини
Дитина залежить від дорослого і проходження етапу становлення особистості багато в чому залежить від її стосунків з дорослими. Однак, дорослі не завжди розуміють як їх особисті якості стають надбанням дітей і яке значення вони мають для них.
Стиль поведінки дорослих відносно дитини впливає не тільки на формування тенденції до відповідного стилю дитячої поведінки, а й на психічне здоров’я дітей. Тривалий дефіцит емоційного спілкування між дорослим і дитиною зумовлює появу невпевненості в останнього в позитивному ставленні до нього дорослих загалом, викликає відчуття тривоги і емоційного неблагополуччя. Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дитини не лише формуються критерії оцінки себе інших, а зароджується дуже важлива здібність – співчувати іншим людям, переживати чужі радість і сум, як свої власні. В спілкуванні з дорослими і однолітками вони вперше розуміють, що потрібно враховувати не лише свою, а й чужу думку. Саме з налагодженої системи стосунків дитини з дорослим і починається орієнтація на інших, до того ж йому потрібне визнання оточуючими людьми. Переоцінити значення дорослого і, головне, спілкування з дорослим для психічного здоров’я важко. Саме з близькими дорослими (мамою, татом, бабусею, дідусем і т.д.) дитина зустрічається на перших етапах свого життя і саме від них і через них знайомиться з навколишнім світом, вперше чує людську мову, починає оволодівати предметами і засобами праці своєї діяльності, а надалі і опановувати складну систему людських взаємин. Однак серед дітей, які виховуються в сім’ї, спостерігається високий відсоток психічних захворювань, в тому числі неврозів, поява яких зумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать в сфері людських стосунків.
Неврози у дітей не виникають, якщо батьки вчасно розбираються зі своїми особистими проблемами і підтримують теплі стосунки в сім’ї, люблять дітей і добрі до них, відкликаються на їх потреби, прості в спілкуванні, дозволяють виражати свої почуття і вчасно стабілізують виникаючу нервову напругу, діють відповідно в питаннях виховання, приймаючи до уваги відповідні захоплення дітей. Походження неврозів зумовлене порушеними сімейними стосунками і неправильним вихованням. Діти хворіють на неврози через вплив несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися і які неможливо перенести безболісно. Виникаючий в таких умовах невроз як психогенне захворювання особистості, яка формується означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність з таким же ставленням батьків, несумісність, яку дитина не може подолати через особливості власної психіки і тиску обставин. Іншими словами він не настільки поганий, наскільки його такими роблять стосунки в сім’ї і негативні особливості особистостей батьків.
Конфлікт, який таким чином формується, має декілька тісно пов’язаних однин з одним рівнів:
– соціально-психологічний, який вмотивований невдачами спілкування і труднощами в досягненні соціально значущої позиції;
– психологічний, обумовлений несумісністю з деякими сторонами стосунків батьків і загрозою втрати «я»;
– психофізіологічний як наслідок неможливості відповідати підвищеним вимогам і очікуванням дорослих.
Ситуація ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть через свій обмежений і уже психогенно деформований життєвий досвід, умови виховання і стосунків в сім’ї емоційно відреагувати на зростаючу нервово-психічну напругу. Вони змушені пригноблювати її, що перевищує межу адаптаційних можливостей. Коли тривало діючий стрес переважає над можливостями дітей, не дає їм виразити себе, затвердитися на життєво важливих позиціях, своєчасно вирішити ситуацію, яка травмує, то він підриває можливість адекватно сприймати себе, супроводжуючись заниженням самооцінки, невпевненістю в своїх силах і можливостях, страхами і тривогою, відчуттям безсилля, розвитком ідей самознищення, неповноцінності, неможливості бути собою серед інших, однолітків.