Перевиховання ґрунтується на загальних принципах виховання. Однак у роботі з педагогічно занедбаними дітьми варто акцентувати увагу на принципах, які випливають із соціально-психологічних особливостей цих дітей. А саме:
1) зв'язок перевиховання з цікавою продуктивною працею;
2) організація дитячого колективу;
3) опора на досвід важковиховуваних дітей;
4) органічне поєднання поваги до вихованців зі сприйнятою системою вимог;
5) єдність і систематичність педагогічних впливів на вихованці;
6) індивідуальний підхід до вихованця;
7) гуманне ставлення до важковиховуваних у процесі перевиховання виходячи з педагогічного постулату: з одного боку, ці діти «важкі», оскільки їм важко подолати ті чи ті соціальні труднощі, а з другого – значні відхилення важковиховуваних від моральних норм поведінки – це своєрідне моральне захворювання, тому ставлення до таких дітей має бути адекватне;
8) об'єктивне ставлення до важковиховуваних;
9) педагогічний вплив на важковиховуваних дітей необхідно здійснювати в неефективному стані педагога;
10) випереджаюче виховання позитивних якостей у важковиховуваних дітей. (9: с. 115)
У системі виховання підростаючого покоління важливе місце мають займати попереджувальні заходи, які запобігали б масовій появі важковиховуваних дітей. Варто акцентувати увагу на соціальних передумовах попередження появи «важких» дітей, які мають глобальний характер. До них належать:
1) організація здорового суспільства в соціальному і психічному плані;
2) забезпечення достатньої психолого-педагогічної культури батьків. Ці основи закладаються ще в шкільному віці виходячи з соціальної об'єктивності, що кожна молода людина має бути насамперед відповідальним батьком чи матір'ю, а потім фахівцем певної галузі;
3) створення соціально-педагогічних умов для реалізації та задоволення кожною особистістю своїх інтересів і потреб;
4) подолання в суспільстві рецидивів насильства, жорстокості, обмеження поширення масової культури низької якості;
5) забезпечення високого соціального статусу вчителя в суспільстві.
Етапи роботи з перевиховання педагогічно занедбаних «важких» дітей:
Перший етап – діагностичний (вивчають і аналізують позитивні й негативні якості виховання, умови, що сприяли появі та формуванню негативних якостей, визначають шляхи і засоби нейтралізації негативних проявів та актуалізацію позитивних проявів. Вихователь складає докладну характеристику педагогічно запущеного вихованця).
Другий етап – планування і визначення напрямі і роботи. Класний керівник разом з усіма вихователями, які спілкуються з «важким» учнем, розробляє докладний план перевиховання, визначає місце і роль кожного вихователя.
Третій етап – цілеспрямована педагогічна діяльність (здійснюється реалізація означених планів перевиховання конкретної особистості із залученням всіх, хто може позитивно впливати на дитину (батьків, родичів, однокласників, учителів-вихователів та ін.). Координує цю роботу насамперед класний керівник. Здійснюється аналіз соціально-психологічних змін у поведінці вихованця, визначаються нові перспективні лінії).
У роботі з педагогічно занедбаними дітьми нерідко доводиться зустрічатися із досить складними випадками своєрідного «морального захворювання». У таких випадках доводиться вдаватися до педагогічного консиліуму, який передбачає всебічний аналіз причин, що призвели до труднощів у життєдіяльності вихованців, а також особливостей поведінки, визначся ця шляхів і засобів перевиховання.
1.4 Загальнопедагогічні чинники перевиховання педагогічно занедбаних дітей
У процесі перевиховання педагогічно занедбаних дітей використовують загальнопедагогічні методи виховання.
Незважаючи на складність і довготривалість перевиховання, педагоги мають вірити в силу виховного впливу на особистість та намагатися будь-що допомогти такій дитині стати повноцінною людиною. Як зазначає М.М. Фіцула, школа і сім'я можуть справитися з таким важким завданням з урахуванням того, що результативність процесу перевиховання залежить від вразливості, пластичності і сили біологічних задатків, від тривалості негативного досвіду особистості та її готовності до виправлення. (12: с. 19)
Процес перевиховання неоднаково впливає на всіх важковиховуваних учнів: найбільш піддаються йому вихованці, які дуже податливі, а виховний вплив сильний. Слабка дія виховного впливу спостерігається в тому разі, якщо вихованці протидіють йому або ще не здатні позитивно сприймати його. Наслідки впливу виховного середовища залежать також від уміння педагога спиратися на наявний позитивний фонд особистості, уміння залучати її до активної співпраці у своєму виправленні. Крім того, успіх виховного впливу на важковиховуваних учнів залежить від залучення їх до корисної діяльності, забезпечення високого темпу їх життя. Зміст виховної роботи з важковиховуваними учнями має відповідати їх індивідуальним і віковим особливостям, мати високу емоційну насиченість. Процес перевиховання потребує налагодження доброзичливих стосунків важковиховуваних учнів з батьками, вчителями і ровесниками, оволодіння педагогами, батьками, представниками громадськості методами й прийомами перевиховання, вміння користуватися ними в конкретній життєвій ситуації.
У роботі з дітьми необхідно передусім використовувати принципи індивідуального підходу до виховання. Але у педагогічній практиці індивідуальний підхід розуміється у вузькому значенні, коли заходи навчально-виховного впливу спрямовані головним чином на тих дітей, які погано навчаються, порушують дисципліну.
У широкому значенні індивідуальний підхід має застосовуватися до всіх дітей, що передбачає знання педагогом особистості кожної дитини. Психічний розвиток дітей протікає нерівномірно, і педагог має своєчасно помітити відхилення у психічному розвитку дитини, вміти реагувати на зміни її потребово-мотиваційної і емоційно-вольової сфери. Лише слідуючи цим принципам, педагог зуміє обрати правильну тактику і визначити ті індивідуальні засоби впливу, які є найефективнішими щодо саме цієї дитини. (4: с. 37)
Конкретні завдання педагога при здійсненні індивідуального підходу до дітей полягають в наступному:
– добре знати кожну дитину, її індивідуально-психологічні особливості і умови їх формування;
– при виборі методів і прийомів навчально-виховного впливу на дітей враховувати їх індивідуальні особливості;
– виявляти педагогічний такт і вміти передбачати наслідки того або іншого підходу до дитини. (11: 159)
Таким чином здійснюючи індивідуальний підхід у вихованні дітей, педагог, таким чином, включається у єдиний комплексний процес клініко-психологічної профілактики аномальних особистісних проявів, сприяє їх ранньому виявленню і своєчасній реабілітації дитини.
2. Практичне дослідження особливостей профілактики та корекції поведінки молодших школярів
2.1 Практичне застосування методів профілактики та корекції поведінки учнів молодшого шкільного віку
У сучасному суспільстві проблема відхилень поведінки загострюється все більше і більше. Практично щодня всі ми стаємо, так чи інакше, жертвами агресивних проявів або спостерігачами конфліктного спілкування. Чесно кажучи, в ролі так званих «благополучних», «нормальних» агресорів, які з роздратуванням дивляться оточуючих і мимоходом відпускають саркастичні зауваження, кожен також буває нерідко.
Не менш актуальна проблема відхилень дитячої поведінки. Цьому існує безліч пояснень. Ми знаємо, що члени сім'ї зараз все менше і менше спілкуються один з одним, що удома багато батьків вважають за краще проводити час за комп'ютером або телевізором. У багатьох батьків вистачає своїх особистих труднощів і проблем, а також особистих шкідливих звичок і залежностей. В результаті, кількість розлучень росте, і все більше число дітей живе з одним з батьків. Все менше стає дитячих установ, дітей, що цілеспрямовано займаються розвитком, поза школою. Не можна також не пригадати і про погіршення фізичного і психічного здоров'я дітей (що підтверджують статистичні дані останніх років). Ці і багато інші чинники сприяють збільшенню числа дошкільників і молодших школярів з різними порушеннями поведінки. Вчителі, які працюють з цими дітьми, часто скаржаться, що ці діти конфліктні, агресивні, схильні до «вибухової» і імпульсної поведінки. Їх груба поведінка часто повторює побачене на телевізійному екрані, їм складно взаємодіяти один з одним. Вони не розуміють і не враховують індивідуальних особливостей інших людей, не уміють уважно слухати. Описуючи труднощі своєї роботи, вчителі початкової школи говорять про своєрідне замкнуте коло: при подачі учбового матеріалу їм нерідко доводиться багато часу втрачати на встановлення жорсткої дисципліни; це, у свою чергу, заважає дітям удосконалювати комунікативні навички, і вони стають все більш агресивними і некерованими. Тому, не виникає сумнівів, що чим раніше буде почата робота з такими дітьми, тим легше коректувати і попередити закріплення агресивного стилю поведінки в стійкі поведінкові стани.
Даний варіант програми розроблений для дітей від 5 до 10 років з порушеннями поведінки. Проте досвід проведення тренінгу показує, що він може успішно застосовуватися і для дошкільників і молодших школярів без порушень в поведінці, як профілактичний захід.
Програма розрахована на 40 академічних годин. Разом з тим практика переконує в необхідності здійснення такої роботи постійно, систематично, з обов'язковою додатковою реалізацією методів індивідуальної профілактики та корекції.
Мета програми полягає у формуванні стійких поведінкових механізмів, що забезпечують дитині на доступному йому рівні стабільність в саморегуляції внутрішніх афектних процесів і емоційну адекватність в контактах з навколишнім світом.