Існує думка, що більшість стресів у житті людини ініційовані самою людиною. Г. Сельє підтримує дане уявлення, запевняючи, що має значення не те, що з нами трапляється, а те, як ми це сприймаємо. Тому, щоб витримати стрес, треба не боятися його, бути готовим до нього.
Розвиток стресу має три стадії. На першій відбувається внутрішня мобілізація внутрішніх сил організму для протидії несприятливому впливу. На другій - врівноваження сил впливу і сил опру, коли організми ніби адаптується до загрозливих умов. Якщо несприятливий вплив триває, то може настати третя стадія - виснаження, що призводить до незворотних фізіологічних змін.
За слабкого стресу фізіологічні зміни в організмі проявляються слабо. Проте в таких умовах відбувається розподіл і переключення уваги, цілеспрямована діяльність, можуть виникати помилки при сприйманні. Поведінка людини у стресових ситуаціях відчутно залежить від особистісних якостей: вміння швидко оцінювати обстановку, вольової зібраності, рішучості, досвіду поведінки в подібних випадках [53, 17-18; 4, 14-16].
Тривалий стрес може призводити до фрустрації особистості (лат. frustratio - марне сподівання, невдача, обман). Свідченням її є негативний емоційний стан, що супроводжується усвідомленням неможливості досягти поставленої мети. Виникає фрустрація, коли на шляху до поставленої мети людина зустрічає реально нездоланні перешкоди або сприймає їх такими. Рівень фрустрації залежить від сили і інтенсивності її причини, функціонального стану людини, а також її досвіду емоційного реагування на життєві труднощі. Як, правило, фрустрація супроводжується широкою гамою негативних емоцій: страхом, розлюченістю, гнівом, роздратуванням, сумом, почуттям провини тощо. Іноді фрустрацію розглядають як одну з форм психологічного стресу.
Стрес часто є саморушійною неспецифічною базовою частиною іншого переживання, являє собою внутрішню організмічну активність по забезпеченню енергетикою гомеостазу, має корегуватися буттєвою свідомістю – мотивом і рефлексивною свідомістю – волею з урахуванням зовнішнього і внутрішнього світу; у більш складних переживаннях виявляється міра його адаптованості чи не адаптованості [13, 63-65; 3, 270-276].
Неадекватну емоційну напруженість можна розділити на власне емоційну і тонічну. Емоційна напруженість супроводжується феноменологією страху, тривожності, загального дискомфорту, прикрості, а тонічна проявляється неадекватним для майбутніх фізичних рухів надлишковим тонічним напруженням поперечносмугастої мускулатури. Звична тонічна напруженість проявляє себе мускульним панцерем характеру, який гальмує вільний перебіг переживань і енергії. Нерідко емоційна напруженість приймає деструктивний характер, супроводжується негативним емоційним забарвленням, появою і фіксацією неуспішної психозахисної мотивації, зниженням впорядкованості або повною дезорганізацією поведінки, яка стає фрустрованою, бо втрачає смислову кінцеву мету і проміжну цільову організованість.
Практична психологія має багатий арсенал психотехнік, які здатні зняти надлишкову напруженість і досягти стану релаксації: аутогенне тренування, прогресивно-мускульна релаксація, поведінковий тренінг і т. д [53, 17-24; 15, 18].
Аналізуючи причини глобального стресу, можна виділити і погану екологію, і специфіку напруженого високо інформаційного та високотехнологічного життя, і високі соціальні вимоги до особистості. Словом, цілий комплекс чинників, які викликають надмірне навантаження всіх систем організму.
Насправді феномен стресу тісно пов'язаний з одним із найважливіших психофізіологічних механізмів, що є в наявності у людини, - здатністю пристосовуватись до змін, тобто адаптацією. Якби з нашого життя зник стрес, нам загрожувала б неминуча загибель: нетренований організм став би просто нежиттєздатним. Ганс Сельє вважав, що ми не можемо уникнути стресу, але ми можемо його використати, якщо краще пізнаємо його механізми і виробимо відповідну філософію життя [4, 15; 30, 62].
Стрес як особливий психічний стан пов'язаний з зародженням і проявом емоцій, але він не зводиться лише до емоційних феноменів, а детермінується і відображається в мотиваційних, когнітивних, вольових, характерологічних та інших компонентах особистості. Саме тому феномен стресу потребує спеціального психологічного вивчення.
Стрес є реакцією не стільки на фізичні властивості ситуації, скільки на особливості взаємодії між особистістю і оточуючим світом. Це в більшій мірі продукт наших когнітивних процесів, образу мислення та оцінки ситуації, знання власних можливостей тобто ресурсів організму, ступеня володіння способами управління і стратегії поведінки (їх адекватного вибору). В цьому закладено розуміння того, чому умови виникнення і характер прояву стресу (дистресу) у однієї людини не є обов’язково такими ж, як у іншої [9, 3-8].
Існують різні форми стресу. Так званий гострий стрес – це певна емоційно значима ситуація, наприклад, смерть близької людини, стихійне лихо тощо. Такий стрес викликає особливу психофізіологічну реакцію організму, ціллю якої є мобілізувати сили організму і допомогти адаптуватися до ситуації. Хронічний стрес – це негативна ситуація, в якій людина знаходиться невизначено довгий термін: складні умови на роботі, незадоволеність особистим життям. Даний стрес відрізняється тим, що ситуації здаються не надто критичними, але їх постійна повторюваність веде не до адаптації, а до накопичення напруги. Одним з цікавих відкриттів при дослідженні стресу виявилась здатність організму соматизувати психоемоційний дискомфорт і переводити емоційну незадоволеність на рівень тіла, у хвороби [47; 49, 22-24].
Для того, щоб протидіяти щоденному стресу, краще діяти одразу у двох напрямках. По-перше, звести до мінімуму чинники, які викликають незадоволеність. А також Сельє зазначав, що один із способів боротьби зі стресом – «знайти роботу, яку б ви любили», тобто займатись тим, що подобається. По-друге, варто намагатися зрозуміти свою реакцію на стресові чинники. Також Сельє сформулював ідею: «стрес, діючий на одну систему, допомагає відпочивати іншій» - тобто зміна діяльності іноді навіть більш дієва при знятті стресу, ніж пасивний відпочинок.
Американський психолог Франс Александр (Franz Alexander) висловив ідею, що людина реагує на стрес за принципом «боротьби чи втечі» відповідно до індивідуально складеного стереотипу. Подальші дослідження виявили, що властива людині реакція на стрес залежить і від спадковості [3, 214-223].
Долати стресові ситуації допомагає психологічна стійкість особистості, яку підтримують внутрішні (особистісні) та зовнішні (міжособистісні) ресурси. До внутрішніх належать: погодженість реального і бажаного Я особистості, самоповага, відповідність досягнень домаганням, відчуття сенсу життя, усвідомлення діяльності і поведінки, віра в досяжність поставлених завдань, упевненість у собі і власних силах, екстравертованість, добре фізичне здоров’я, витривалість, уміння використовувати ефективні способи подолання стресу тощо. До зовнішніх ресурсів належать: міжособистісна і соціальна підтримка – підтримка близьких, друзів, співробітників, колег. Це дає відчуття опори, згуртованості [32, 5-28].
Отже, знання ресурсів стресостійкості людини дає можливість усвідомлено працювати над собою, запобігаючи негативній дії стресів.
1.5. Феномен інформаційного стресу
Проблема психологічного стресу населення набуває все більшої наукової та практичної актуальності у зв’язку з безперервним зростанням соціальної, економічної, екологічної, техногенної, особистісної екстремальності людського життя і суттєвими змінами змісту та умов праці у представників різноманітних професій. Комплексна автоматизація роботи систем управління, широке використання обчислювальної техніки, використання інформаційних моделей індивідуального та колективного користування, інтенсифікація праці корінним чином змінює її характер, - спрощуються алгоритмізовані функції спеціалістів, але виникає кількість можливих проблемних ситуацій і темп роботи, підвищується професійна і особистісна значимість і відповідальність за результати і наслідки діяльності. Праця людини в системах управління технікою (діяльність “людини-оператора”) пов’язана з періодичним, іноді досить довготривалим та інтенсивним впливом (чи очікуванням впливу) екстремальних значень професійних, соціальних, екологічних чинників, який супроводжується негативними емоціями, перенапруженням фізичних і психічних функцій, деструкцією діяльності. Найбільш характерним психічним станом, що розвивається під впливом вказаних факторів у людини, є психологічний стрес [13; 9, 12-29].
Проблема стійкості, надійності діяльності людини в умовах впливу екстремальних чинників і розвитку психологічного (інформаційного) стресу привернула до себе підвищену увагу і набула певних рис як самостійна галузь дослідження в зв’язку з розвитком техніки і, особливо, комп’ютеризацією всіх сфер діяльності.
Відомо, що кодування інформації на засобах її відображення, використання систем автоматизації позбавляє людину цілого ряду суттєвих натуральних ознак об’єктів управління, утруднює формування адекватного психічного образу об’єкту і ситуації. Передача ряду функцій інформаційної підготовки автоматичним пристроям підвищує значимість контролю за їх роботою, що обумовлює необхідність збереження високої пильності і готовності втручання в управління [4, 14-16].
Основні психологічні особливості операторської діяльності були предметом усестороннього вивчення протягом останніх кількох десятиліть. В більшості робіт проблема функціональної стійкості людини в умовах інформаційного стресу в прямій постановці спеціально не вивчалась, хоча ряд питань, що розглядались в них мали зв'язок з даною проблемою. В дослідженнях категорія стресу найчастіше використовувалась як характеристика психічного стану людини чи вартості його діяльності. Однак, немає сумнівів, що для вивчення причин, механізмів і наслідків розвитку стресу та його впливу на якість роботи конкретної системи управління необхідно дослідити ті чинники, що характеризують процесуальні особливості операторської діяльності і функціональні прояви трудової активності людини в цих умовах. Очевидно, що значення функціональних особливостей трудових процесів, закономірностей прояву і забезпечення робочої активності людини, механізмів регуляції її поведінки і стану в екстремальних ситуаціях дозволить не тільки оцінити психічний стан і особливості його впливу на надійність діяльності, але і заснувати конкретні рекомендації для підтримання її на потрібному рівні [9, 50-52].