Про практичність соціальної психології
Прагнення черпати матеріал для широких теоретичних узагальнень у реальному житті логічно ставить сучасну соціальну психологію перед необхідністю відповіді на ключові й досить перспективні проблеми, пов'язані з тим, що прийнято визначати, як духовне життя, моральний стан суспільства. До цього підштовхує й логіка подальшого розвитку теоретичної думки й саме життя, що виконує функцію "соціальної стимуляції знання".
Фактично, рух у цьому напрямку вже відбувається. Про це може свідчити стійка тенденція, що намітилася в прикладних дослідженнях базових відносин людини в сучасному світі до: себе, іншим людям, природі, власній праці й миру в цілому.
До теперішнього часу можна констатувати висування людьми на перший план етичного аспекту цих відносин, переживання їх як "правильних" або "неправильних", бажаність-небажаність об'єкта відносини, сприйняття його як прояву зла або добра, і, отже - як улюбленого або ненависного.
Причиною цьому той факт, що у всіляких областях людського життя згадане зрушення вже реально здійснюється, незалежно від того, уписується він в існуючі парадигми, чи ні. І прикладна соціальна психологія чуйно на це реагує. Особливість описаної вище тенденції полягає в тім, що мова йде не просто про дослідження чергового об'єкта, "моді на нього", а про введення в контекст усього соціально-психологічного дослідження базової, загальної, фонової характеристики людського існування, про самий його зміст. Саме в цьому зв'язку виникає найважливіша проблема методологічного аналізу й перегляду самого поняття практичності соціальної психології як науки.
Основна соціальна функція науки аналогічна головної функції інтелекту - вирішувати спочатку в ідеальному, а потім і матеріальному плані завдання, поєднувані одною метою: поліпшити якість життя суспільства й окремих громадян, зробити її більше безпечної, тривалої, комфортабельної, щасливої, як би суб'єктивно це щастя не визначалося. Звідси високий авторитет природних і технічних наук, що зуміли створити для масового користування відповідному досягненню цієї мети види товарів, ліків, засобів транспорту, зв'язки й озброєння.
Із цього погляду досягнення психології й соціальної психології поки набагато більше скромні. Почасти це можна, видимо, пояснити пануванням сцієнтистських установок, які виключають стратегічне бачення вченими загального контексту й наслідків своєї діяльності. Традиційно соціальні психологи, так само як раніше генетики, мало замислювалися над цим питанням. Вони прагнули вирішувати оперативні завдання, поставлені замовником, виконати роль соціального технолога. Їхньої мети були як правило інструментальними, тактичними, як маніпулятор. Кращий приклад цьому - промислова соціальна психологія. Тим часом об'єкт, з яким працює психолог - психіка людини - припускає саме глобальний підхід. Це нині не абстрактна моралізаторська догма, а сугубо практичний історичний імператив.
В остаточному підсумку більше інструментальним і ефективним є стратегічно орієнтоване соціально-психологічне знання. Це - знання, що сприяє розгортанню соціального як морального на всіх рівнях соціальної системи в процесі об'єктивного (тобто неминучого, "примусово" діючого) морального виховання й самовиховання людства.
Теоретичні й емпіричні аргументи на користь цього положення такі.
Спеціально пророблений автором етимологічний аналіз поняття "соціальне" у різних мовах показує, що його ядро становить значення миролюбства, взаємодопомозі й лагідності.
Дієслово латинської мови "sociare" означає "з'єднувати, поєднувати", а також "спільно діяти, уживати". Похідне від нього "sociu.s" (загальний, спільний) має й інше значення - "товариш, компаньйон". У російській мові слово "товариш" також мало подібний сенс - "який бере участь спільно в товарній справі". У німецькій мові Gesellschaft (суспільство) походить від "gesellen" (приєднуватися до кого-небудь), "Geselle" (товариш по роботі). Англійське слово "society" - це термін, що означає й суспільство в широкому змісті й акціонерній компанії. Похідне від нього "sociabilis" означає "товариський, миролюбний". У японській мові ієрогліф "людина" (похідні від нього "соціальний", "суспільний") зображується двома, що як би опираються один на одного штрихами, на думку філологів передавальний той же зміст взаємозалежності й взаємодопомозі.
Цей зміст "соціального" відсутній у парадигмі пояснення, де, нагадаємо, "соціальне" означає просто присутність іншої людини як стимулу. У деклараціях західноєвропейських реформаторів цієї парадигми, що підвергнули це розуміння "соціального" різкій критиці, "соціальне" означає "символічно виражене" і детерміноване суспільством. У парадигмі "розкриття" - вороже, конфронтуюче індивідуальному. У парадигмі "розуміння" - детермінована культурою здатність устати на місце іншої людини. У парадигмі "перетворення" - спільно створений, створюване або належне бути створеним.
Потенційно саме це останнє трактування "соціального" може лягти в основу більше глибокого змісту. Продовжуючи цю лінію, можна затверджувати, що моральне ("миролюбне) є модус існування соціального як загальної залежності людей друг від друга. Звідси регулятивність морального як прояву психічного на вищому рівні, тому що психічне є не тільки спосіб і форма відбиття, але й форма існування соціального, спосіб соціальної регуляції й соціального керування.
Соціальне, отже, по суті своєї наповнено етичним змістом, на що перетворив у свій час увага С.Л. Рубинштейн, сказавши, що "відношення до іншої людини, до людей становить основну тканину людського життя, її серцевину". До визнання цього факту кожної окремої людини рано або пізно приводить його особистий життєвий досвід, а людство - його історія, про що ми неодноразово вже говорили.
Аналізуючи обмін оцінками як невід'ємну частину соціального процесу, можна виявити одну важливу й поки мало розкриту в соціальній психології сторону марксистського аналізу суспільства. Мова йде про відкриття феномена "виштовхування" соціальною системою для своєї регуляції в багатоаспектному процесі "суспільного обміну речовин" якихось підстав, що забезпечують функціонування того або іншого аспекту. Так, умовою регуляції економічного, товарного обміну є "виштовхнута" міра вартості. Механіка її дії виявляється аналогічної й для інших аспектів і породжень соціальної системи, наприклад, мови.
Якщо підійти із цього погляду до загальної мірі соціальних цінностей, то нею на сучасному етапі людської історії виявиться те, що для кожного індивіда було колись основною цінністю, а саме - фізичне виживання, життя, але вже в планетарному масштабі, включаючи саму природу.
Кардинальної важливості обставина полягає при цьому в нерозривній залежності виживання від дотримання моральних принципів соціального, людського життя, про що можуть свідчити наступні факти.
З найбільш просунутих і практично ефективних досліджень в області психотерапії, що давно стала практичною соціальною психологією, добре відомо, що умовою шуканої трансформації особистості, її рятування від недуг, є зміна відносини до себе, що оточує й навколишньому світу убік не тільки їхнього більшого прийняття, але й любові. Досвід різних форм психологічного тренінгу свідчить про те, що найважливішою умовою його ефективності незалежно від соціокультурного контексту є створення атмосфери довіри й взаємоповаги, терпимості. В останні роки у вітчизняній соціальній психології при вивченні спілкування на перший план поступово висуваються моральні норми й цінності. У дослідженнях міжетнічних (тобто між групових) конфліктів єдиним способом його остаточного дозволу виявляється прощення колишнього ворога й побудова відносин з ним після конфлікту на основі взаємного прийняття, довіри й поваги. З досліджень ділової етики відомо, що логіка розвитку міжнародного бізнесу - це логіка твердження в ділових відносинах стандартів такого відношення до партнера, при якому він сприймається не як ворог, а як співучасник у досягненні ділового успіху. У наявних дослідженнях соціальної справедливості ясно демонструється значення моральних принципів під час обговорення будь-яких проблем соціальної взаємодії. Всесвітній екологічний рух, що спочатку сприймалася як примха відірваних від життя інтелігентів, нині є серйозною політичною силою у світі. По суті ж воно демонструє зміну установки утилітаризму й уседозволеності стосовно природи на установку турботи й любові. З досліджень по соціальній психології праці добре відомо, що любов до своєї справи, творче до нього відношення - необхідна умова ефективності, що проявляється в сучасній технології тим помітніше, ніж складніше діяльність.
В емпіричних дослідженнях етнічних конфліктів досить яскраво проявляються соціально-психологічні особливості описуваного процесу. На першому, "героїчному" етапі конфлікту кожна зі сторін, будучи переконана у своїй перемозі, прагне придушити опонента будь-якими засобами, на другому - "тупиковому", обидві сторони, несучі більші втрати, і усвідомивши, що це неможливо, переходять до третього - "переговірному", що може завершитися двома варіантами четвертого: "реконструкції" відносин, якщо це усвідомлення щіре, або "регресії", поновленню конфлікту, якщо переговори розглядаються як тактичний виверт.
В етнічних конфліктах добре помітна дія ще одного класичного феномена - раціоналізації мотивів і поводження, вивченого в практиці психоаналізу. Для нашої теми важливо підкреслити, що раціоналізація в етнічному конфлікті виконує функцію дозволу внутрішнього морального конфлікту між інструментальним, майже зоологічним мотивом: придушити супротивника й загальнолюдською моральною нормою "не убий".