На відміну від адміністраторів космічного агентства, інженерів з «Мортон Тіокол» (компанія по виробництву ракетних двигунів на твердому паливі) у той момент, коли вони ухвалювали рішення щодо польоті, не хвилювали які-небудь політичні, економічні або соціальні обставини. Усе, що їх турбувало, - чи спрацює ця чортова чи штуковина ні. Тому, взявши до уваги, що температура на стартовому комплексі була нижче крапки замерзання компонентів палива, фахівці енергійно висловилися проти старту..
Однак вищі посадові особи компанії «Мортон Тіокол» були настроєні не настільки рішуче: для них на карту було поставлено щось більше, ніж просто вдалий запуск. Будучи самі інженерами, вони уважно прислухалися до своїх колег; у той же час, будучи посадовими особами, вони повністю залежали від НАСА, зв'язавши себе по руках і ногам контрактом вартістю приблизно 400 мільйонів доларів у рік. Таким чином, вони керувалися тими ж міркуваннями, що й чиновники НАСА. Як показав на слуханнях президентської комісії з розслідування обставин катастрофи віце-президент «Мортон Тіокол» по інженерних питаннях Роберт Лунд, спочатку він теж був проти запуску корабля, однак, коли йому запропонували «зняти кепку інженера й надягти капелюх менеджера», йому довелося змінити свою позицію.
Звичайно групи, залучені в подібну неадаптивну стратегію прийняття рішень, уважають себе невразливими - вони просто осліплені оптимізмом, що тільки зростає при осуді інакомислячих. Перед особою конформного тиску члени групи починають сумніватися у власних побоюваннях і втримуються від вираження якого-небудь інакомислення. Пошук консенсусу стає настільки важливий, що часом окремі члени групи перетворюються у своєрідних «стражів думки» - цензорів, що відтинають надходження якої б те не було інформації, що вносить занепокоєння,, як це робило керівництво компанії «Мортон Тіокол».
Приводячи ці приклади, ми не можемо затверджувати, що індивіди, що приймають дурні й навіть катастрофічні рішення, повинні бути звільнені від відповідальності за свої дії. Легше провести розслідування обставин катастрофи й покарати винних, ніж зрозуміти психологічні процеси, що супроводжують прийняття помилкових рішень. Але іншого виходу немає: лише глибоко досліджуючи проблему й намагаючись зрозуміти до кінця ці процеси, ми залишаємо хоч якусь надію на те, що можна вдосконалити спосіб прийняття рішень, а отже, зменшити в майбутньому частоту катастрофічних рішень.
Що таке конформність?
Конформність може бути визначена як зміна в поводженні або думці людини під впливом реального або уявлюваного тиску з боку іншої людини або групи людей.
У більшості випадків вона не приводить до тих крайностям, які описані вище. Спробуємо сфокусувати увагу на феномені конформності, почавши з менш вражаючої й, можливо, більше простої ілюстрації. Ця ситуація породжує відразу кілька питань: 1. Що змушує людей піддаватися груповому тиску? 2. Яка природа групового тиску? 3 А якщо думка насправді змінилася, то чи перетворилася ця зміна в стійке, або ж воно залишилося лише тимчасовим явищем?
Представте себе в наступній ситуації. Ви добровільно викликалися брати участь в експерименті по перцептивним судженням. Ви заходите в кімнату разом із чотирма іншими учасниками, і експериментатор показує всім картку з відрізком прямій (відрізок X). Одночасно для порівняння він показує іншу картку із трьома відрізками (відрізки А, У и С). Ваше завдання - визначити, який із трьох відрізків ближче всього по довжині до відрізка X.
Рішення представляється вам ясним. Зовсім очевидно, що правильне рішення - це відрізок В, і, коли наступить ваша черга відповідати, ви, звичайно, саме його й назвете. Але зараз не ваша черга - парубок перед вами уважно дивиться на малюнки й вибирає відрізок А. Розкривши рот, ви дивитеся на нього зі здивуванням. «Як йому могло спасти на думку назвати А, коли будь-якому дурневі ясно, що повинне бути В? - запитуєте ви себе. - Він або сліпнув, або збожеволів». Тим часом наступає черга другого учасника, і він теж вибирає відрізок А. Ви починаєте відчувати себе Алісою в Країні Чудес. «Що відбувається? - продовжуєте ви катувати себе, - невже вони обоє сліпі або зійшли з розуму?» А отут і третій учасник вибирає відрізок, і вам нічого іншого не залишається, як ще раз уважно придивитися до відрізків. «Може бути, єдиний божевільний тут - це я?» - нечутно бурмочете ви про себе. Четвертий учасник теж уважає, що правильна відповідь - це А. Нарешті наступає ваша черга. «Звичайно, А - заявляєте ви. - Я с самого початку знав, що А».
Саме з таким типом конфлікту зштовхнулися студенти в експериментах Еша. Як ви, імовірно, догадалися, перші що відповідали працювали в експериментатора, і їх попередньо проінструктували про те, що вони повинні погоджуватися з невірною відповіддю. Саме по собі перцептивне завдання гранично просте до тієї пори, поки індивіди не піддаються груповому тиску й можуть здійснювати свій вибір поодинці (у цьому випадку відповіді випливають практично безпомилково).
Завдання було настільки простим, а відрізки, зображені на картках, настільки разюче відрізнялися друг від друга, що сам Еш був абсолютно переконаний: якщо й будуть мати місце поступки груповому тиску, то вони будуть зовсім незначними, і помилився. У серії із дванадцяти суджень приблизно три чверті випробуваних, зштовхнувшись із однаковістю невірних відповідей, даних більшістю таких же студентів, як і вони, хоча б один раз виявили конформність, також відповівши неправильно. Якщо ми оглянемо поглядом весь спектр суджень, то виявимо, що в середньому 35% всіх відповідей виявилися конформними стосовно невірних суджень, винесеним помічниками Еша.
Особливо інтригує в його експерименті представляється те, що, на відміну від безлічі ситуацій, у яких ми випробовуємо схильність до конформності, у цьому випадку не було ніяких явних обмежень на прояв індивідуальності. У багатьох інших ситуаціях санкції проти нонконформності виражаються ясно й недвозначно. Наприклад, я терпіти не можу носити краватку, і в більшості життєвих обставин ця моя маленька ідіосинкразія цілком сходить мені - з рук. Можна припустити дві основні можливості, люди, зштовхнувшись із одностайним судженням більшості, або переконали себе, що їхня власна думка невірна, або вони «пішли за юрбою» (зберігаючи переконаність, що їхнє власне судження все-таки вірно), щоб бути прийнятими групою або уникнути антипатій з її боку за вираження незгоди.
Можна підкреслити наступне. Перед цими індивідами стояли дві важливі цілі: одна - виявитися правими й друга - зберігати гарні відносини з іншими людьми, намагаючись відповідати їхнім очікуванням. У багатьох випадках за допомогою простих дій можна досягти обох цілей.
Рух по лівій стороні вулиці - це правильна дія, і до того ж воно задовольняє очікуванням навколишніх. Це ж ставиться й до телефонних дзвінків дітей у День Матері, і до вказівки правильного напрямку руху у відповідь на питання приїжджого, і до напружених занять із метою добре здати іспит. Аналогічно, якби інші були згодні з вами із приводу довжини відрізків, то ви також досягли б обох цілей, говорячи те, що вважаєте правильним. Але в експерименті Еша обидві мети були поставлені в конфліктні відносини. Якщо ви - випробуваний, і думали спочатку, що правильною відповіддю буде відрізок В, то висловлення цього судження вголос задовольнить ваше бажання виявитися правим, але в той же час воно може порушити очікування інших, і вони подумають, що ви небагато сам не свій. У той же час вибір відрізка А міг би принести вам повне схвалення інших учасників експерименту, але якби їм не вдалося переконати вас у тім, що праві вони, те це позбавило б вас можливості відчути власну правоту.
Очевидно, що більшість людей щиро вірить, що їхня головна мотивація - бажання виявитися правими, а головна мотивація інших - бажання зберегти добрі відносини з навколишніми. Приміром, коли сторонні спостерігачі, не втручаючись, просто стежать за ходом експерименту (у дусі того, котрий провів Еш), то вони звичайно пророкують більший прояв конформності, чим це відбувається в дійсності. Однак цікаво те, що те ж самі спостерігачі у відношенні себе самих припускають набагато менший ступінь конформності, чим реально неї проявляють. Тобто ми усвідомлюємо, що інші проявляють конформність, але явно применшуємо міру того, наскільки ми самі піддані впливу з боку групи.
Поставте себе на їхнє місце. Уявите, що ви підкорилися груповому тиску, навіть будучи переконаним, що ваше первісне судження вірно. Визнати це буде нелегко, тому що ви як би погоджуєтеся з тим, що ви - людина слабка, «ганчірка». Більше того, ви ще зізнаєтеся й у тім, що порушили інструкції експериментатора, що попередив, що ви повинні виносити свої власні судження. Отже, цілком можливо, що випробувані, що затверджували, що вони дійсно бачили те ж, що й інша група, обманювали експериментатора з метою зберегти свою особу.
Якщо ж в експерименті Еша випробувані пішли всупереч собі тільки з метою підбудуватися під групову думку, тоді у випадку приватного висловлення думок можна чекати значно меншу поступливість впливу групи.
Подібне припущення було перевірено в декількох експериментах, результати яких погодяться один з одним. Незважаючи на те що в жодному експерименті гарантія повної таємниці судження не була досягнута, проте в них простежується тенденція: чим вище ступінь приватності висловлення, тим менше конформність. Цей результат стійко повторювався поза залежністю від того, чи судили випробувані про довжину відрізків, про число ударів метронома або про цінності твору сучасного мистецтва.
Таким чином, виявляється, що тиск, спрямований на те, щоб підкорити людини судженням інших людей, мало (якщо взагалі) впливає на судження випробуваних, висловлені конфіденційно.
Змінні, що збільшують або зменшують конформність