Значення логіки обумовлене тим, що логічні помилки допускаються дуже часто, набагато частіше, ніж дехто думає, вважаючи, начебто культура мислення є природженою якістю кожної людини. Ні, як і всяку культуру, її потрібно завзято опановувати.
Звідси випливає, що хоча навчитися мислити за допомогою логіки неможливо, усе-таки вивчати її необхідно. Її головне значення для нас полягає в тому, що вона підсилює наші розумові здібності і робить мислення більш раціональним, подібно тому як знання фізіології допомагає нам правильно, раціонально харчуватися.
Звичайно, для різних людей з різним рівнем розвитку мислення логіка має неоднакове значення, як вища математика для дикуна і для сучасного інженера. Але той, хто ретельно вивчає її, у будь-якому випадку одержує перевагу перед тим, хто її не знає. А той, хто усвідомлює недоліки свого мислення, може значно розвити й упорядкувати його за допомогою логічних вправ. Це можна порівняти з тим, як Демосфен завзятим тренуванням виправив дефекти своєї мови і досяг вершин в ораторському мистецтві, став знаменитим оратором.
Саме на практичні аспекти вивчення логіки звертали насамперед увагу видатні розуми минулого. Так, уже згаданий вище середньовічний філософ і вчений Сходу аль-Фарабі - видатний коментатор праць Аристотеля, що заслужив голосне ім'я "Другого вчителя"(після Аристотеля), спеціально підкреслював: логіка вчить сукупності законів і правил, "сприятливих удосконалюванню інтелекту, що наставляють його на шлях істини", що охороняють його від помилок і допомагають перевіряти наші думки. Правила логіки, їхнє значення для перевірки правильності наших знань про речі він порівнював з "вагами і мірами, лінійкою і циркулем". Він відзначав "велику цінність" логіки і розкривав негативні наслідки її незнання. Якщо ми неосвічені в логіці, вважав він, то не можемо бути упевненими в правильності тверджень того, хто правий, і не будемо знати помилки того, хто помиляється, - словом, "рубаємо дрова вночі".
М. Лейбниц цілком справедливо думав, що якби вчені так само старанно займалися логікою, як музиканти музикою, то вони творили б чудеса.
Дж. Ст. Милль вважав, що єдиною задачею логіки є керування власними думками.
В. Минто зтверджував: "головною метою і призначенням" логіки є "запобігання розуму від оман ".
Як бачимо, логіка в тому чи іншому ступені була потрібна людині в самі різні історичні епохи. Але особливо необхідна вона в сучасну епоху. Пояснюється це тим, що чим вище рівень розвитку суспільства, тим більші вимоги пред'являються до самої людини, рівню її власного розвитку, її загальній і спеціальній культурі. Тим більш високої повинна бути і її логічна культура. Все більш нагальною потребою для неї стає уміння масштабно мислити і міркувати, здатність глибоко розбиратися в процесах громадського життя. Відповідно до цього підсилюється роль і значення логіки як науки про мислення. Така тенденція особливо помітна в умовах економічної реформи, здійснюваної в Україні і демократизації країни. Ці кардинальні процеси захоплюють все більш широкі версти населення, жадають від них підйому ділової і суспільно-політичної активності, а отже, і активності мислення. Її напрямок - переміщення центра ваги з вузькопрофесійної убік широко фундаментальної підготовки фахівця, здатного краще орієнтуватися в досягненнях науки і техніки, повніше відповідати швидко мінливим потребам суспільства, що переходить до ринкової економіки.
У цих умовах особливу значимість здобуває така фундаментальна наука, як логіка. В силу своєї граничної спільності й абстрактності вона має відношення буквально до всіх галузей науки і техніки. Тому що як би не були різні і своєрідні ці галузі, усе-таки закони і правила мислення, на яких вони ґрунтуються, єдині. Правда, також, як фахівець з харчування може дати нам будь-яку інформацію, як харчуватися, але не може ні харчуватися за нас, ні переварювати їжу, так і логік може видати найбагатшу інформацію про правильне мислення, але не здатний допомогти тим, хто не вчиться мислити самостійно.
Як самостійна наука логіка склалася більше двох тисяч років назад в ІV ст. до н.е. Її засновником є давньогрецький філософ Аристотель (384-322 рр. до н.е.). В своїх працях, які отримали назву “Органон” (грец. “знаряддя пізнання”), Аристотель сформулював основні закони мислення: тотожності, протиріччя і виключеного третього – описав важливі логічні операції, розробив теорію поняття і судження, змістовно дослідив дедуктивний (силогістичний) умовивід. Арстотелівське вчення про силогізм склало основу логіки предикатів (математична логіка). Античні стоїки доповнили теорію силогізму, описавши складні умовиводи (Зенон, Хрисипп та ін.). Також великий вклад зробили такі мислителі як Гален, Порфірій, Боецій.
В середні віки логіка слугувала в основному релігійній схоластиці, тим самим удосконалюючи і розвиваючи свої можливості.
В Новий час значний вклад зробив Ф.Бекон (1561-1626), розробивши на противагу дедуктивній логіці Аристотеля індуктивний метод, принцип якого виклав у праці “Новий Оганон”. Розроблені методи наукової індукції, систематизовані пізніше англійським філософом і логіком Д.С.Міллем (1806-1873) суттєво укріпили позиції логіки як окремої науки. Тим самим дедуктивна логіка Аристотеля і індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу загальноосвітньої дисципліни названої формальною логікою. Подальший розвиток логіки пов’язаний з іменами таких видатних філософів як Р.Декарт, Г.Лейбніц, І.Кант.
Р.Декарт (1569-1650) розробив ідеї дедуктивної логіки, сформулювавши правила наукового дослідження. Г.Лейбніц (1646-1716) сформулював закон достатньої підстави, висунув ідею математичної логіки. В другій половині ХІХ ст. в логіці починають широко застосовуватися математичні методи ви числення. Цей напрямок розроблений в працях Д.Буля, І.С.Джевонсонц, П.С.Порецкього, Г.Фреге, Ч.Пірса, Б.Россела, Я.Лукашевича та ін. математиків і логіків. Теоретичний аналіз дедуктивних міркувань методами ви числення з використанням формалізованих мов отримав назву математичної, чи символічної логіки. Символічна логіка включає багато “логік”, таких як: багатозначна логіка, модальна логіка, ймовірнісна і часова логіка. Особливе значення для правознавства має деонтична логіка, яка досліджує структури мови наказів (приписів), тобто висловлювань зі значенням “обов’язково”, “дозволено”, “заборонено” і т.д., які широко використовуються в юриспруденції.
Виділяють ще окрім формальної логіки діалектичну логіку, яка вивчає не самі форми мислення, а мислення в його виникненні, зміні, розвитку.
Вперше розроблена вона була Гегелем (1770-1831). Методологічні принципи, які формуються на основі діалектичного підходу виявляють об’єктивність і всебічність розгляду предмету, принцип історизму, роздвоєння єдиного на протилежні частини, сходження від абстрактного до конкретного, принцип єдності історичного і логічного і ін. Ці дві логіки доповнюють одна одну.
Сучасна логіка формувалась наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. Але її засновником по праву можна вважати видатного німецького вченого Готфріда Лейбниця (1646-1716). Хоча він жив у ХVII ст., однак його праці випереджали свою епоху на декілька століть вперед. Вони навіть не були сприйняті сучасниками. Лише у ХХ ст. з розвитком сучасної логіки ідеї Г. Лейбниця отримали підтримку та були розвинуті у працях сучасних логіків.
Перш за все це торкається його ідеї побудови соціальної штучної мови, завдяки якій можна будь-яке міркування перетворити в ланцюжок знаків певного типу. Ще в двадцять років Г. Лейб ниць в своїй праці “Про комбінаторне мистецтво” писав, що його основною метою є створення загального методу, за допомогою якого всі істини можна буде звести до деякого виду обчислення. Вчення про спеціальну мову було кроком у побудові такого методу.
Аналіз цієї мови свідчить про те, що вона була прототипом сучасних формалізованих мов логіки. Перша така формалізована мова була побудована лише наприкінці ХІХ ст. у 1879 р. німецьким вченим Готлобом Фреге у його праці “Шрифт понять”.
Ще одна ідея Г. Лейбниця – це його теорія можливих світів. Саме вона покладена в основу побудови сучасних семантик для модальних логік, розробка яких почалася у 60-70-ті рр. ХХ ст.
Сучасна логіка, засновником якої був Г. Лейбниць, суттєво відрізняється від традиційної, основу якої заклав Аристотель. На другому етапі розвитку логічного знання інтереси логіків значно розширюються. Вони починають звертатися до аналізу таких типів міркування, яким раніше взагалі було відмовлено в можливості логічного аналізу. Так, поряд з різними видами теоретичних (наукових) міркувань, основна мета яких полягає в обґрунтуванні знання, предметом дослідження багатьох логіків стають практичні міркування, основна мета яких полягає у поясненні дій людини. Виникають нові розділи логічного знання, істотно пов`язані із різними галузями наукового знання і типами міркувань у них. Це – математика, лінгвістика, право, філософія, психологія, економіка, інформатика тощо.
Однак, разом із цим треба зазначити, що сучасна логіка не є запереченням традиційної (аристотелівської) логіки. Вона – її продовження. Яскраве порівняння цих двох логік дає англійський вчений А. Уайтхед (1861-1947) у передмові до книги У. Куайна “Система логістики”. Він пише: “У сучасному розвитку логіки традиційна аристотелівська логіка займає своє місце як спрощене формулювання проблем, зумовлених предметом. У цьому наявна аналогія арифметики примітивних племен із сучасною математикою.”