«Розумні дії», по Северцову, - це швидкі зміни поводження, свого роду «винаходу» нових способів поводження у відповідь на швидкі зміни середовища, перед особою яких інстинкт виявляється безпомічним. Ці дії не повинні були фіксуватися, передаватися в спадщину, тому що їхньою перевагою була їхня висока пластичність. Тому в спадщину передавалася лише здатність до них. Остання, по думці Северцова, і визначає висоту психічної організації тварини.
Значно сутужніше відповістити на запитання: як виникла психіка? І тут ми знову попадаємо в область тільки гіпотез.
Відповідно до припущення Леонтьева, поштовхом до появи психічного відбиття (чутливості) міг послужити перехід від життя в однорідному, гомогенному середовищі до середовища дискретних, речовинно-оформлених об'єктів. От як він описує головні події цього процесу.
Цілком імовірно, що найпростіші живі організми існували в гомогенному розчині живильних речовин, з якими вони були в безпосередньому контакті. Для засвоєння цих речовин їм досить було простої подразливості.
Наступний крок міг полягати в тому, що через зміни середовища деякі впливи перестали бути вітально значимими самі по собі. Однак організм продовжував на них реагувати як на сигнали біотичних впливів. Це й означало появу чутливості.
Таким чином, чутливість, імовірно, з'явилася на базі подразливості. Разом з тим вона означала якісно новий тип відбиття. Справа не тільки в появі її суб'єктивного компонента: разом з нею вперше з'явилася здатність організму відображати об'єктивні зв'язки між властивостями середовища.
Природно, що з'явитися й одержати подальший розвиток цей тип відбиття міг лише в умовах, де існував стійкий зв'язок між об'єктами або їхніми окремими властивостями. Такий стійкий зв'язок і забезпечувало середовище.
Тепер звернемося до великого й дуже складному питанню про процес розвитку психіки.
Тут так само, як і в питанні про походження психіки, немає прямих свідоцтв, тому ми змушені будувати гіпотези, опираючись на загальні міркування й доступний фактичний матеріал.
Таким матеріалом можуть служити, з одного боку, дані палеонтології. Однак вони настільки вбогі, що не дозволяють відновити еволюцію навіть морфологічних форм, не говорячи вже про еволюцію психіки тварин. З іншого боку, є дані порівняльної зоопсихології. Вони незмірно більше коштовні, оскільки реально спостережувані. Однак потрібно пам'ятати, що їхнє значення для відновлення філогенезу психіки обмежено.
Справа в тому, що жодне нині живуча тварина навіть самої примітивної організації, не може розглядатися як прабатько більше високоорганізованих тварин. Сучасна інфузорія - такий же продукт тривалої еволюції, як і сучасний вищий ссавець. Тому, «вишиковуючи» сучасних тварин у деяку послідовність на основі ознак ускладнення психіки й поводження, не можна одержати реального філогенетичного ряду. Незважаючи на це, головні тенденції розвитку психіки цим методом можуть бути виявлені.
Як такі основні тенденції відзначаються наступні:
- ускладнення форм поводження (форм рухової активності);
- удосконалювання здатності до індивідуального научанню;
- ускладнення форм психічного відбиття (одночасно як слідство і як фактор попередніх тенденцій) .
Перш ніж перейти до короткої характеристики окремих стадій еволюційного розвитку психіки, зупинимося на двох важливих загальних положеннях.
Перше положення: як показав Леонтьев, кожний новий щабель психічного розвитку починається з ускладнення діяльності, що практично зв'язує тварина з навколишнім його миром. Нова ж форма психічного відбиття виникає слідом за цим ускладненням діяльності й, у свою чергу, уможливлює її подальший розвиток.
Так, на думку Леонтьева, у період зародження психіки діяльність тварин початку складатися у середовищі й повинна була підкорятися об'єктивним зв'язкам між різними властивостями речей. Однак предметом відбиття були не ці зв'язки, а лише окремі, ізольовані властивості (форма елементарних відчуттів). На наступному щаблі діяльність тварин визначалася вже відносинами між предметами, тобто цілими ситуаціями, забезпечувалася ж вона відбиттям окремих предметів.
Отже, перше положення укладається в затвердженні примата діяльності в розвитку психічного відбиття.
Друге загальне положення: має місце розбіжність ліній біологічного й психічного розвитку тварин. Наприклад, тварина, що коштує на більше високому щаблі біологічного розвитку (відповідно до зоологічної систематики), не обов'язково володіє й більше розвинутою психікою.
К. Е. Фабрі пояснює ця розбіжність у першу чергу неоднозначним співвідношенням між морфологією тварин (на якій заснована їхня зоологічна систематика) і образом їхнього життя. Пластична пристосовність поводження може привести до рішення однієї й того ж біологічного завдання за рахунок використання різних морфологічних коштів, і, навпаки, ті самі морфологічні органи можуть виконувати досить різні функції. Таким чином, рівень психічного розвитку тварини визначається складним співвідношенням таких факторів, як його морфологія, умови життя (екологія) і його поведінкова активність.
Зупинимося коротко на періодизації еволюційного розвитку психіки. Наша мета буде складатися не стільки в характеристиці окремих стадій (це зроблено в роботі Леонтьева й особливо докладно, на новому матеріалі, у книзі Фабрі, скільки в ілюстрації основних принципів періодизації, а також загальних положень щодо напрямків і факторів розвитку психіки.
Леонтьев виділяє в еволюційному розвитку психіки три стадії: (1) стадію елементарної сенсорної психіки, (2) стадію перцептивної психіки, (3) стадію інтелекту.
Фабрі зберігає лише перші дві стадії, розчиняючи стадію інтелекту в стадії психіки через труднощі поділу «інтелектуальних» і «неінтелектуальних» форм поводження вищих ссавців. Потім Фабрі вводить поділ кожної стадії принаймні на два рівні: вищий і нижчий, допускаючи можливість існування також і проміжних рівнів.
Як уже говорилося, тварини на стадії елементарної сенсорної психіки здатні відображати лише окремі властивості зовнішніх впливів.
Великий інтерес представляють суті, які перебувають на нижчому рівні цієї стадії, тобто володіють лише зачатками психіки. До таких тварин ставляться багато найпростіші. От короткий «портрет» їхнього поводження, як його можна резюмувати по опису Фабрі.
Найпростіші здатні до досить складних переміщень у просторі: у товщі води, по поверхні предметів, що перебувають у воді, або по дну водойм. Деякі види живуть у ґрунті або паразитують в організмах інших тварин. Їхні рухи відбуваються убік сприятливих умов середовища (позитивні таксиси) або ж убік від несприятливих умов (негативні таксиси). Такі реакції спостерігаються відносно різноманітних компонентів середовища; відповідно в них описані термо - , хемо - , гальвано - , гео - , фото - , тигмомаксиси.
Приклад негативного термотаксиса – догляд найпростіших із зони підвищеної (іноді зниженої) температури. Дуже цікавий опис поводження туфельки при зіткненні із твердою перешкодою. Якщо зіткнення відбувається під кутом, меншим 90°, то тварина зупиняється, обмацує поверхню відпливає назад, міняє кут і пливе знову вперед. Якщо знову відбувається зіткнення, то процедура повторюється, і так доти, поки інфузорія не мине перешкоду.
При зустрічі з м'якою поверхнею інфузорія не відпливає, а, навпаки, прикладається до неї можливо більшою поверхнею тіла.
У ті ж найпростіших виявлені елементарні форми індивідуального научання. Воно проявляється в основному в ефектах звикання. Так, парамеції, ув'язнені у квадратний (або трикутний) посудина й звиклі плавати уздовж його стінок, зберігають якийсь час квадратну (відповідно трикутну) форму траєкторії й будучи переміщеними в круглу посудину (досвіди Ф. Бромштедта).
Деякі дані змушують припустити, що найпростіші здатні також до асоціативного научання, тобто до вироблення умовних реакцій. У ряді досвідів висвітлення (або затемнення) частини посудини, у якому перебували туфельки, сполучалося з «покаранням» (підвищена температура, електричний струм). У результаті тварини, раніше байдужні до характеру висвітлення, починали віддавати перевагу безпечній частині посудини навіть під час відсутності негативних підкріплень, орієнтуючись тільки на її висвітлення.
Таким чином, поводження найпростіших ілюструє ряд розглянутих вище загальних положень.
Ми бачимо, по-перше, що найпростіші реагують на абіотичні впливи середовища, і притім на окремі її властивості (ознаки психіки взагалі і її елементарної сенсорної форми зокрема).
По-друге, чітко виступає пристосувальна функція психіки: тут вона виражається в орієнтуванні поводження (позитивні й негативні таксиси), а також, хоча й у самих елементарних формах, у зміні поводження в результаті індивідуального досвіду.
Далі, у деяких найпростіших можна спостерігати спадкоємний зв'язок між подразливістю й чутливістю (див. наведене вище припущення Леонтьева). Так, эвглена зелена, будучи хижою твариною, під час відсутності тваринної їжі поводиться як рослина - харчується за допомогою хлорофілу. Таким чином, світло для неї виступає і як біотичний подразник.
Нарешті, як показали спеціальні дослідження, вищі представники найпростіших перевершують по складності свого поводження деяких примітивних багатоклітинних тварин, підтверджуючи положення про відсутність відповідності між рівнями біологічного й психічного розвитку.
Щоб уявити собі, наскільки складним може виявитися поводження на стадії елементарної сенсорної психіки, перелічимо найбільш дивні здатності представників уже вищого рівня цієї стадії.
До таких представників ставляться, зокрема, кільчасті чирви. Морські кільчасті хробаки-поліхети будують будиночки-трубки із часток, які вони збирають на дні. Якщо в такий будиночок заповзає чужинець, хазяїн вступає з ним у бій.