Тим часом, природний відбір, творить людство, невпинно працював, щоб розвинути "дослідницький інстинкт", цікавість, допитливість, навчена саме в дитячому і підлітково-юнацькому віці, точно так, як і він працює над розвитком і збереженням пам'яті про цей пізнавальний період у людей похилого віку, минулих головних передавачів соціально-наступної естафети від одного покоління до іншого у всякому разі до періоду письменності). Але потрібна або відома гнучкість, або стійкість, щоб зберегти в собі ті риси, з якими пов'язані творчі здібності. Можемо назвати їх дослідницьким інстинктом, цікавістю, допитливістю, але ці явища надзвичайно вікові.
Навчання, як типове вікове явище, незвичайно швидке зростання знань в дитячо-підлітковому віці створені грандіозними силами природного відбору. Про те, якими дивовижними здібностями володіє саме маленьке дитя, добре відомо.
На жаль, ранньодитячий, дитячий і підлітковий період в біографіях геніїв здебільше залишається просто невідомим. Але там, де цей період освітлений, майже незмінно виявлялося, що саме цей вік минав в умовах, виключно сприятливих для розвитку даного генія. Причому, мова йде в набагато. більшій мірі про інтелектуальну, ніж про економічну обстановку. Соціальну спадкоємність, що накладається на безперечну спадкову геніальність, рідко удається прослідити. Але у всіх рішуче випадках, коли дитинство, отроцтво і юність генія відомі, виявляється, що так чи інакше його оточувала середа, що оптимально сприяла розвитку його генія, частково і тому, що геній все ж зумів її вибрати, знайти, створити.
Незвичайно талановите, діловите, знаюче і працездатне С. Суворов, бачивши, що його син малий і кволий, вирішує, що військова служба для нього не годиться. Але своїми застільними розповідями він настільки надихнув сина любов'ю до військової справи, що той зачинає поглинати всі книги про війну з великої бібліотеки отця. "Арап" Ганнібал, що випадково заговорив з ним, переконується в настільки глибоких знаннях хлопчика, що умовляє отця дати можливість синові стати військовим, не дивлячись на вже упущені 13 років фіктивного "стажування". На щастя, в цьому випадку ми твердо знаємо, що зобов'язані Ганнібалу в якійсь мірі появою не лише А.С. Пушкіна, але і іншого генія - А.В. Суворова. Але скільки таких обставин від нас приховано? Оскільки у величезної більшості людей дитинство минає в умовах, не оптимальних для розвитку індивідуальних дарувань, те людство на цьому втрачає величезну кількість геніїв потенційних, але таких, що не розвивалися із-за невідповідності соціального середовища і їх талантів.
Але якщо оптимум і створився, якщо виховання, самовиховання або внутрішній заклик і повели в юності або в молодості не лише до максимального розвитку індивідуального дарування, але і до відповідних йому ціннісним критеріям, то далі виникає жахливий бар'єр неможливості реалізації.
Низка дослідників виявила, що первісток досягає значно більшого, ніж подальші діти, частково через здобування вищої освіти, більшої уваги і "попиту" з боку батьків, більшого відчуття їх відповідальності. Але первісток генетично ніяких переваг перед своїми братами не має, вся справа у виховних і средових чинниках.
Очевидне існування гігантських резервних можливостей "нормального" людського мозку, які потребують розвитку, вольової стимуляції і можливостей, щоб творити дуже талановиті і навіть геніальні поділа. Незліченні приклади показують, що з якою б частотою не народжувалися потенційні генії (а ця частота по законах генетики популяції має бути приблизно однаковою у всі часи і біля всіх націй, тому що природний відбір на високий інтелект давно припинився), їх розвиток і реалізація у величезній мірі визначатимуться соціальними чинниками.
б) до генетики інтелекту
Якою мірою при щодо близьких, схожих умовах розвитку успадковується тестований інтелектуальний генотип?
У своїх дослідженнях Каваллі ймовірно прийняв, що перевищення над середнім рівнем інтелекту на 50% обумовлене середою, на 50% спадковістю; це, ймовірно, близько до істини відносно значних контингентів, але в індивідуальних випадках на один чинник може доводитися до 100%, а на іншій - до 0.
Чи можна масово відтворити ті умови виховання, які мали Бетховен, Моцарт, Гете, Бекон, Пушкін для сотень тисяч, мільйонів дітей? Технічно це можливо, але, очевидно, мало ефективно, тому що Пушкін в моцартовских умовах не стане великим поетом, а Моцарт в пушкінських великим композитором. Технічно можна до десяти років виявити вистачає спектр здібностей підлітка. Але до цього часу буде упущена стадія формування захопленості, стадія формування ціннісних критеріїв, становлення совісті, людяності, без яких таланти, навіть видатні, можуть стати експлуататорами і душителями чужих дарувань, особливо більших. Саме усвідомлюючи, що вирішальне значення для розвитку мають умови виховання і освіти в дитячо-підлітковому періоді, що для реалізації генія потрібний "попит", соціальне замовлення на геніальність саме даного типу, можна, вивчаючи проблему, виразно переконатися в ролі генетики.
Вважається, що у вирівняних, загалом сприятливих умовах розвитку дуже великого значення набувають спадкові відмінності в обдарованості. У зв'язку з цим виявлена закономірність підвищення розумової активності біля подагриків.
Свою розгадку підвищена частота подагриків серед геніїв знайшла в 1955 році в чудовій роботі Оруана, що показав, що сечова кислота структурно дуже схожа з кофеїном і Теоброміном - відомими стимуляторами розумової активності. Оруан вказав також на те, що мочова кислота у всіх тварин доприматного рівня, що розщеплюється під дією урикази до алантоїну, біля приматів же, через відсутність урикази, зберігається в крові, і саме з цим, імовірно, зв'язаний новий етап еволюції, що йде під знаком підвищеної активності мозку.
Оскільки подагра і гіперурикемія (підвищений рівень мочової кислоти) досить чітко успадковуються при різноманітних порушеннях обміну, виникла робоча гіпотеза:
Це порушення обміну - один з багатьох можливих механізмів виникнення і передачі потомству тієї частки підвищеного інтелекту, яка спадково обумовлена.
Більш того, подагрична стимуляція мозку - це один з тих механізмів, які можуть підвищувати його діяльність до рівня талановитості або геніальності. Тоді хоч би частка випадків геніальності піддалася б природничонауковій розшифровці, а сама геніальність з предмету спекулятивних міркувань перетворилася б на об'єкт наукового дослідження.
Є ціла низка незвичайно вагомих підтверджень того, що значна частка найбільших діячів історії і культури дійсно страждали подагрою. Учені так само звернули увагу на те, що серед геніїв незвичайно часто зустрічається помітне високолобіє і навіть гігантолобіє. Біологам досить пригадати портрети Менделя, Моргана, Крику і Уотсона.
Розглядуючи чинники підвищеної розумової активності, зрозуміло, треба виразно розуміти, що наявність будь-якого з них, окремо або попарно, зовсім не гарантує високу розумову активність. Абсолютно очевидно, що будь-який з них може бути абсолютно пригнічений безліччю негативних спадкових, біологічних, біосоціальних і соціальних чинників.
Якщо першим подагриком, зареєстрованим в історії, був іудейський король, мудрий Аза, нащадок Соломона, то Гиерон Сиракузський в Біля столітті до нашої ери вже знав про зв'язок між хворобою суглобів з каменями сечового міхура, тобто про сечокам'яну хворобу біля подагриків. Маса уратів була виявлена у великому пальці ноги скелета немолодого чоловіка, похованого у Верхньому Єгипті. Самою древньою знахідкою є сечокислий нирковий камінь біля єгипетської мумії 7000 - літньої давності
На подагру хворів і від неї помер римський поет Лукіан, що описав муки подагри в своїх віршах. Стакелей вважав, що багато грецьких вождів, що брали участь в Троянській війні, страждали подагрою, у тому числі Пріам, Ахілл, Едіп, Протесилай, Улісс, Беллерофон, Плестен, Філоктет, тоді як Тіраніон Граматик від подагри помер.
До цього часу вже звернули увагу на незвичайно високий інтелект багатьох подагриків. Ці спостереження підтверджувалися і середньовічними авторами, публіцистами і лікарками нового часу. У 1927 році Г. Елліс дав чітке визначення особливостей геніїв-подагриків, відзначаючи їх виняткову цілеспрямованість, енергію, невичерпну завзятість і працездатність, наполегливість, що долає будь-які перешкоди.
Подагрою страждали:
Марк Віпсаній Агріппа (63 - 12 р. до н.е.). Подагра Марка Агріппи встановлена достовірно. Більш того, відомо, що він переніс три важкі подагричні напади і наклав на себе руки на початку четвертого нападу, не бажаючи переносити далі неймовірні муки.
Папа Григорій Великий (540 - 604). Це був аскет, людина незвичайно сильної волі, видатний адміністратор і письменник. Він страждав важкою подагрою, настільки поширеною, що його розпухлі руки не володіли пером, і він повинен був прив'язувати перо до кисті, щоб писати, або ж диктувати свою обширну класичну працю.
Мікеланджело (1475 - 1564). Про його нирково-кам'яну хворобу згадують майже всі його біографи, а про подагру попутно Р. Роллан. Він поєднував неймовірну, неспинну працьовитість з майже безмежною універсальністю.
Христофор Колумб (1451 - 1506). У іспанській літературі про Колумбе нерідкі згадки про те, що він страждав подагрою, а в англійських книгах мовиться невизначено то про подагру, то про ревматизм.
Борис Годунов (1551 - 1606). Бориса Годунова зломили не розкаяння совісті, а важка подагра. Грехем згадує про подагру Бориса Годунова Грюнвальд: "У 1598 році він погладшав, його волосся посивіло, припадки подагри зробили ходьбу для нього мукою". "Відомо, що ще раніше він повинен був проводжати на кладовищі свою сестру не пішки, по звичаю, а на санях із-за подагри".