Може здатися, що сучасний «розпад» системи «костюмних» законів привів до декоративного хаосу, але це зовсім не так. Суспільство замість того, щоб прийти до повної свободи у виборі одягу, виробило власні обмеження. Спочатку юридичні закони змінилися законами етикету, сформульованими, мабуть, не менш ретельно, ніж кримінальний кодекс. Потім, зі знищенням твердої суспільної структури, посібники з етикету костюма зникли. Але самі правила не самоусунулися — вони просто «пішли в підпілля», ставши неписаними і навіть невимовними вголос. Коли британського лорда запитали, чи є переваги в його суспільному становищі, він відповів: «Є тільки одна перевага — я не повинен одягатися так само скажено ретельно, як мої слуги».
Утім, святе місце порожнім не буває: демонстрація свого високого становища в суспільстві знайшла нові форми. Так, наприклад, у ХVIII ст. такою формою став... спорт. «Високошляхетні» чоловіки займалися «високошляхетними» видами спорту. І для їзди верхи англійські сільські джентльмени надягали для зручності фраки й циліндри — саме цей одяг став асоціюватися з дозвіллям і можливістю не працювати. «Шляхетний» спортивний костюм за допомогою молодих модників перетворився в повсякденний костюм вищого світу, а пізніше, у середині ХІХ ст., став звичайним костюмом більшої частини суспільства.
Але повсякденність даного костюма позбавила його ознак «високого статусу», і в пошуках авангардних ідей модники продовжували досліджувати нову — спортивну — сферу. Настала черга полювання з рушницею, риболовлі та гольфа — дорогих розваг, поширених серед забезпечених людей і тому ставших прекрасним джерелом нових ідей у галузі моди. Джентльмени одягли картаті костюми і казанки. Спочатку подібний одяг вважався вкрай неофіційним, але потім картата тканина втратила свою яскравість, стала більш приглушеною в кольорі і витиснула чорний фрак, залишивши йому скромне місце одягу для весільних та інших офіційних торжеств, а також для деяких вечірніх «заходів». По суті, усі без винятку сучасні ділові люди носять варіанти костюмів, які раніше були спортивними.
В останні роки намітилася нова тенденція. Суспільство рівних можливостей з усе більшою ворожістю ставиться до привілеїв, і це змусило тих, хто займає високе становище, ще більш витончено демонструвати свій соціальний статус. Стало немодним і навіть небезпечним заявляти — за допомогою одягу — про свою належність до еліти, яка може дозволити собі «дорогі» види спорту. На зміну «клубному» піджаку яхтсмена прийшов одяг, запозичений у представників суспільних «низів» — вони давали можливість продемонструвати, що в грудях багатих і знаменитих людей билося серце «простих хлопців».
Найпершим симптомом таких змін стали люди, стиль яких склався в результаті відпочинку в середземноморських країнах. Багаті молоді люди наряджалися в грубі сорочки й светри місцевих рибалок, потім мода поширилася у всіх країнах. Але яку, якщо замислитися, інформацію повідомив нам цей «простий» одяг непростих людей? А от яку: «Я схвалюю бідних хлопців, але сам до них не належу».
Як це їм вдається? Способів багато. Перший — носити джинси й светр у тих суспільних ситуаціях, у яких бідняк убереться у свій кращий костюм.
Другий — носити прекрасно зшитий, стилізований «одяг бідняка». Є ще багато способів, але суть їх одна — контраст між одягом і тим, хто його носить. Будь-яка багата чи відома людина, чиє обличчя регулярно з’являється на сторінках газет і журналів, на екранах телевізорів і комп’ютерів, може дозволити собі надягати найбільш «бідняцький» одяг на найвідповідальніші заходи. У цих випадках він чи вона, використовуючи цей контраст, робить мовчазну, але активну атаку на суспільство, яке звеличує добробут як вищу цінність.
У складному світі сигналів, «випромінюваних» людським одягом, існує безліч тенденцій. Часто вони перетинаються, одні з них швидкоплинні, інші живуть десятиліттями.
Короткочасні тенденції — це звичайно не більш ніж пошук нового; у їхній основі лежить потреба носіїв одягу демонструвати власну «сучасність». Такі тенденції найчастіше швидко облітають земну кулю і потім ідуть у небуття. Однак демонстрація останніх тенденцій моди свідчить не тільки про те, що індивід йде в ногу із суспільством, а й про його здатність через певні інтервали часу платити за новий модний одяг, тобто і за його соціальний статус. Спостерігаючи за дрібними змінами в деталях нашого костюма, наприклад, за змінами ширини штанів чи піджачних лацканів, можна скласти графіки змін сигналів, що подаються людським одягом.
Несвідомо ми постійно складаємо такі графіки змін сигналів, які подаються людським одягом, що допомагає нам «зчитувати» безліч сигналів, переданих нам іншими людьми. Таким чином, одяг є такою самою частиною мови людського спілкування, як і жести, вираз обличчя, пози.