Ми щонайкраще проілюструємо цінність теорії для рішення проблем загальної психології, якщо розглянемо деякі типові способи її застосування. Але необхідно мати на увазі наступне застереження: «оскільки всі приватні області досвіду можуть бути зрозумілі через їхнє співвіднесення із цілісністю особистості, вони зв'язані між собою й переплетені таким чином, що наслідок будь-якої зміни вгадати досить складно».
Перцепція (сприйняття - Прим. ред.). Горезвісна категорія «відчуття» трактується в персоналістичної психології настільки ж вузько, як і в гештальт-теорії, оскільки «відчуття» не тільки елементарні, але й без особистісні. Обидві ці наукові школи припускають, що психологічний аналіз стає можливим тільки на рівні перцепції. Незважаючи на це вихідне припущення, погляд на дану проблему з позицій персоналістичної психології принципово відрізняється від того, котрий пропонує нам гештальтпсихологія. Штерн говорив про небезпеку виникнення нової концепції елементаризма; ця небезпека має місце у випадку, якщо ми приймаємо допущення про те, що гештальти - базовий феномен перцепції, що вони підкоряються своїм власним закономірностям, і що гештальти самі по собі можуть розглядатися як елементи, з яких будується психічна діяльність (тобто їм приписується та ж функція, що раніше вважалася функцією відчуттів). Для Штерна ж не існувало гештальтов без самої особистості, що формує гештальты (Кеті Gestalt ohne Gestalter). Звичайно, у деяких випадках, на зміст гештальта впливає зовнішнє середовище, об'єктивна ситуація, певна самим типом прояву, що властивий досвіду; але навіть у цьому випадку значення феноменального гештальта полягає в його зв'язку з багатоплановими процесами адаптації особистості до навколишнього світу. Гештальти припускають певного роду активна участь самої особистості, вони ні при яких умовах не самодостатні. Це залежить від мене, чи порахую я хмара на небі в день пікніка провісником кінця світу або ж не зверну на нього ніякої уваги.
Мислення у персоналістичної психології дає гідне місце для всіх відомих фактів, що стосуються образів, інтуїції, установок, фантазій і інтелекту. Всі ці факти, однак, організуються в цій системі згідно телеологічним принципам. Процес мислення здійснюється незалежно від того, наскільки безпечно ми себе почуваємо, тобто, коли б не виникала яка-небудь проблема або погроза, вона не сприймається як така апріорно, і в цьому криється відмінність мислення від інстинкту, звички або пам'яті. Мислення має величезне значення для виживання - воно полегшує пристосування. Але це ще не все. Мислення не просто реактивно, воно також спонтанно.. Воно не тільки вирішує проблеми, воно їх шукає. Особистість не просто пасивно пристосовується, у неї є здатність до саморозвитку, до самоствердження, вона, таким чином, має активну потребу в мисленні. Воно настільки опукло, що існує небезпека його деперсоналізації. Воно занадто об'єктивно; воно далеко від життя, йому бракує розуміння. Найбільш цілісні й адекватні продукти мислення - мистецтво, релігія, література - є результатом схованого досвіду, заснованого на почуттях, на розумінні, а не тільки на сугубо виразному, раціональному аналізі. Фантазії, мрії й гра є невід'ємними елементами системи, оскільки всі вони певним чином відбивають творчі й символічні функції, властиві людської особистості.
Прийнявши особистість за крапку відліку в рамках своєї теорії, автор теорії наполегливо призиває психологів відволіктися від своїх маячних ідей і зіставити їх із забутим ними безпосереднім об'єктом їхньої науки - з людиною. Чому потрібно вважати недоліком системи те, що її дані (з якими згодні всі, крім психологів) були отримані не в результаті твердих психологічних процедур? Персоналістика вважає своїм достоїнством той факт, що вона життєва, і тим самим перебуває в більше виграшній у порівнянні з іншими психологічними школами позиції, коли справа стосується систематизації й аналізу категорій здорового глузду. Більше того, концепція особистості зненацька виявляється вкрай корисної при рішенні багатьох складних проблем метафізичного порядку, таких, як співвідношення душі й тіла, свідомої й несвідомої психічної активності.
Література
1.Коул М. Культурно-історична психологія. - К., 1997.
2.Лейнг Р. У. Розділене Я. - К., 1995.
3.Роджерс К. Погляд на психотерапію. Становлення людини. - К., 1994.
4.Фромм Е. Анатомія людської деструктивності. - К., 1994