В другу групу входять діяльності, завдяки яким у дитини формуються уявлення про предметний світ і способи дій у ньому. Це предметно-маніпулятивна діяльність дитини раннього віку, навчальна діяльність молодшого школяра й учбово-професійна діяльність юнака. Діяльності другої групи мають справу в основному із системою "дитина - суспільний предмет", чи "людина - річ".
У діяльностях першої групи розвивається переважно мотиваційна сфера і сфера потреб, тоді як у діяльностях другої групи - інтелектуально-пізнавальна сфера. Ці дві лінії утворюють єдиний процес розвитку особистості, але з переважанням однієї зі сфер на кожному віковому етапі.
| Період | Ведуча діяльність | Ведуча сторона соціалізації |
| 1. Дитинство (0-1 р.) - етап "довіри до світу" | Емоційне спілкування з дорослими | А - освоєння норм відносин між людьми |
| 2. Раннє дитинство (1-3 р.) - етап "самостійності" | Предметна діяльність | Б - засвоєння суспільно вироблених способів діяльності з предметами |
| 3. Дошкільне дитинство (3-6-7 років) - етап "вибору ініціативи" | Гра | А - освоєння соціальних ролей, взаємин між людьми |
| 4. Молодший шкільний вік (6-11 років) - етап "майстерності" | Навчальна діяльність | Б - освоєння знань, розвиток інтелектуально-пізнавальної сфери особистості |
| 5. Підлітковий (11-14 років) | Спілкування з однолітками | А - освоєння норм відносин між людьми |
| 6. Юнацький (14-18 років) - етап самовизначення "світ і я" | Учбово-професійна діяльність | Б - освоєння професійних знань і умінь |
До кожної точки свого розвитку дитина підходить з відомою розбіжністю між тим, що вона засвоїла із системи відносин "людина - людина", і тим, що вона засвоїла із системи відносин "людина - річ". Саме ті моменти, коли ця розбіжність приймає найбільшу величину, і називаються кризами, після яких йде розвиток тієї сторони, що відставала в попередній період. Але кожна зі сторін підготовляє розвиток наступної.
У період критичної фази діти виявляють упертість, негативізм, неслухняність, норовистість. Негативізм - це коли дитина може відмовитися робити те, що їй навіть дуже хочеться, але якщо дорослі вимагають цього, тобто реакція дитини обумовлена не змістом вимоги дорослого, а відношенням дитини до дорослого. Норовистість - бунт дитини проти всього способу життя, проти норм виховання, проти всіх дорослих. Якщо дорослі не змінюють своєї поведінки, то норовистість може довго утримуватися в характері. Різкість критичних віків підсилюється з вини дорослих, якщо в них відсутнє уміння гнучко перестроїти свої взаємини з дитиною в зв'язку зі зміною її особистості і підвищенням її самостійності.
Виділяють великі кризи (кризи 3-х років, підліткова криза 13-14 років) і малі кризи (криза 1 року, 7 років, 17-18 років). При великих кризах перебудовуються відносини дитини і суспільства. Малі кризи зовні спокійно проходять, зв'язані з наростанням умінь, самостійності дитини.
Позитивне значення критичних віків - у переході до нового, вищого періоду розвитку особистості. Мабуть, немає родини, де б не виникали хоча б короткочасні конфлікти між батьками і дітьми. Часто винні в цьому самі батьки, якщо вони не розуміють особливостей психіки дітей, не знають їхніх типових поведінкових реакцій. У багатьох батьків викликає здивування і гнів дитячий негативізм, характерний для 2 - 5-літніх малят. Дитина епізодично без усяких причин навідріз відмовляється підкорятися якій-небудь вимозі, наказу. І ні погрози, ні навіть фізичне покарання не допомагають. Маля гірко плаче, але стоїть на своєму. Невмотивований негативізм раннього дитячого віку - закономірний етап формування особистості. Маленька людина робить перші наївні спроби продемонструвати своє "Я". Якщо прагнути "переломити" дитину, вона виросте боязкою, залежною, слабовільною, не зможе відстоювати свої інтереси. З іншого боку, не можна беззастережно в усьому їй уступати. Оптимальна "золота середина": у якихось випадках уступати, у якихось наполягати на підкоренні наказу, не забуваючи, однак, що і для дитини важливе почуття власного достоїнства.
На перший погляд, струнка періодизація психічного розвитку Ельконіна викликає серйозну критику, оскільки в цій теорії весь психічний розвиток детермінований зовнішньою практичною діяльністю. Це означає, що в психіці людини не може бути нічого, чого б раніше не було в практичній діяльності. Таке уподібнення психічного зовнішньо-практичному не залишає місця індивідуальним особливостям розвитку дитини, перекреслює можливість спонтанного розвитку. Більш того, дана концепція являє собою очевидне соціологізаторство, тобто універсалізацію ролі соціуму і повне ігнорування природних (генетичних) основ розвитку психіки людини. Хоча в концепції і стверджується розвиток особистості, однак залишається неясним, як же змінюється особистість дитини і які її особливості на кожному віковому етапі.
Але незважаючи на критичні зауваження, що не дозволяють розглядати дану періодизацію як таку, що розкриває сутнісні причини психічного розвитку, сама зміна принципу домінуючої теми розвитку принципом єдності пізнавальних і мотиваційно-особистісних сторін психічного розвитку представляється надзвичайно корисною для розуміння розвитку людини.