Особистість підлітка формується не сама по собі, а в навколишній його середовищі. Особливо важлива роль малих груп, у яких підліток взаємодіє з іншими людьми. Насамперед, це стосується родини. Різні автори виділяють різні типи неблагополучних родин, де з'являються діти з відхиленнями в поведінці. Ці класифікації не суперечать, а доповнюють, іноді повторюючи один одного.
Алексєєва Л.С. розрізняє наступні види неблагополучних родин:
1) конфліктна: 2) аморальна: 3) педагогічно некомпетентна: 4) асоціальна. Бочкарева Г.П. виділяє родини:
1) з неблагополучною емоційною атмосферою, де батьки не тільки байдужі, але і грубі, неповажні стосовно своїх дітей: 2) у який відсутні емоційні контакти між її членами, байдужність до потреб дитини при зовнішньої благополучності відносин. Дитина в таких випадках прагне знайти емоційно значимі відносини поза родиною: 3) з нездоровою моральною атмосферою, де дитині прищеплюються соціально небажані потреби й інтереси, вона утягує в аморальний спосіб життя.
Баерунас З.В. виділяє варіанти виховних ситуацій, що сприяють появі поводження, що відхиляється:
1) відсутність свідомого виховного процесу на дитину: 2) високий рівень придушення і навіть насильства у вихованні, що вичерпує себе, як правило, до підліткового віку: 3) перебільшення з егоїстичних розумінь самостійності дитини: 4) хаотичність у вихованні через незгоду батьків.
Личко А.Е. виділяє 4 неблагополучні ситуації в родині:
1) гіперопіка різних ступенів: від бажання бути співучасником усіх проявів внутрішнього життя дітей (його думок, почуттів, поводження) до сімейної тиранії: 2) гіперопіка, що нерідко переходить у бездоглядність: 3) ситуація, що створює "кумира" родини - постійна увага до будь-якого спонукання дитини і непомірна похвала за дуже скромні успіхи: 4) ситуація: у родині - з'явилося багато родин, де батьки приділяють багато уваги собі і мало дітям.
Інтенсивний розвиток самосвідомості і самокритичності приводить до того, що дитина в підлітковому віці виявляє протиріччя не тільки в навколишньому світі, але і власного представлення про себе.
На першій стадії підліткового періоду (у 10 - 11 років) дитини характеризує дуже критичне відношення до себе. Близько 34% хлопчиків і 26% дівчинок (за даними Фельдштейна Д.И.) дають собі цілком негативні характеристики, відрізняючи перевагу негативних рис і форм поводження, у тому числі брутальності, жорстокості, агресивності. При цьому в дітей цього віку переважає фізична агресивність і менш за все виражена агресивність непряма. Вербальна агресія і негативізм знаходяться на одній ступіні розвитку.
Ситуативно, негативне відношення до себе зберігається і на другій стадії підліткового віку (у 12-13 років), обусловлюючи, значною мірою, оцінками навколишніх, як дорослих, так і однолітків. У цьому віці найбільш вираженим стає негативізм, відзначається ріст фізичної і вербальної агресії, тоді як агресивність непряма, хоч і дає зрушення в порівнянні з молодшим підлітковим віком, усе-таки менш виражена.
На третій стадії підліткового віку (у 14-15 років) спостерігається зіставлення підлітком своїх особистісних особливостей, форм поводження з визначеними нормами, прийнятими в референтних групах. При цьому на перший план у них виходить вербальна агресивність, що на 20% перевищує показники 12-13 років і майже на 30% у 10-11 років. Агресивність фізична і непряма підвищуються несуттєво, також як і рівень негативізму.
Стихійно складаються компанії однолітків поєднують підлітків, загальних за рівнем розвитку, інтересам. Група закріплює і навіть культивує девиантные цінності і способи поводження, впливає на особистісний розвиток підлітків, стаючи регулятором їхнього поводження. Почуття, що втрачається підлітками, дистанції, відчуття припустимого і неприпустимого приводить до непередбачених подій. Існують особливі групи, для яких характерна установка на негайне задоволення бажань, на пасивний захист від труднощів, прагнення перекладати відповідальність на інших. Підлітків у цих групах відрізняє зневажливе відношення до навчання, погана успішність, бравада невиконанням обов'язків: всіляко уникаючи виконувати які-небудь обов'язки і доручення по будинку, готувати домашнє завдання, а те і відвідувати заняття, подібні підлітки виявляються перед обличчям великої кількості "зайвого часу". Але для цих підлітків характерно саме невміння змістовне проводити дозвілля. У гнітючого більшості таких підлітків відсутні які-небудь індивідуальні захоплення, вони не займаються в секціях і кружках. Вони не відвідують виставки і театри, украй мало читають, а зміст прочитаних книг звичайно не виходить за рамки пригодницько-детективного жанру. Беззмістовно проведений час штовхає підлітків на пошук нових "гострих відчуттів". Алкоголізація і наркотизація найтіснішим образом вплітаються в структуру девіантного способу життя підлітків. Часто підлітки розпиванням спиртного як би відзначають свої "заслуги": удалі пригоди, хуліганські вчинки, бійки, дрібні крадіжки. Пояснюючи свої погані вчинки, підлітки мають неправильне представлення про моральність, справедливість, сміливість, хоробрості.
На всьому протязі підліткового періоду спостерігається чітко виражена динаміка агресивності:
Прояву різних форм агресивності в підлітків 10-15 років.
| Віковігрупи | Форма агресії, % | |||
| Фізична | Непряма | Вербальна | Негативізм | |
| 10-11 років. | 49% | 32% | 44% | 45% |
| 12-13 років. | 56% | 48% | 51% | 64% |
| 14-15 років. | 61% | 51% | 72% | 65% |
Аналіз приведених даних свідчить про те, що 10-11 літніх дітей переважають фізичні форми агресивності. Особливо швидкими темпами з віком росте негативізм. В міру дорослішання в підлітків усе сильніше виявляється вербальна агресія.
До XVII-XVIII в. підлітковий вік не виділявся в життєвому циклі людини в особливий період. Етап дитинства закінчувався разом з половим дозріванням, після якого більшість молодих людей відразу вступали в дорослий світ. Внаслідок акселерації полове дозрівання відбувається в сучасних умовах декількома роками раніш чим у минулому, у те час як психологічне і соціальне дорослішання відстрочився, виріс проміжний період між дитинством і дорослістю. Займаючись проблемами дитинства, французький історик культури П. Арье вважає, що на цю зміну вплинули наступні соціальні явища: створення масових шкіл, ріст числа середніх і вищих навчальних закладів і обов'язкова військова повинність. Таким чином, виділення підліткового віку як проміжного періоду життя людини від полового дозрівання до тієї пори, що соціально характеризується як дорослість-продукт часу. Сьогодні в психології існує безліч теорій підліткового віку, але яке б ні було визначення цього періоду розвитку, ніхто в наш час не сумнівається в його реальності, хоча три сторіччя назад він ледь вимальовувався.
Наприкінці XIX в. був оформлений юридичний статус підлітка, прийнявши дитяче трудове законодавство і спеціальні закони про права молоді, ввівши обов'язкове утворення й установивши границі підліткового віку між досягненням полової зрілості і віком, що закон визначає як обов'язковий для трудової діяльності і правової відповідальності.
Професійний інтерес психологів до різних видів і рівнів змін особистості неповнолітніх і їх характерологічних особливостей дуже високий і стійкий багато років. Про це свідчить спрямованість і кількість робіт, присвячених проблемі поведінки, що відхиляється.
Родоначальник цього напрямку - американський психолог Стенлі Хол (1884-1923) - головним законом психології розвитку вважав біогенетичний "закон рекапітуляції", згідно якого індивідуальний розвиток - онтогенез - повторює головні стадії філогенезу. Він вважав, що підлітковий період - це період "бури і натиску", внутрішніх і зовнішніх конфліктів, у ході яких у людини з'являється "почуття індивідуальності". Хол звів воєдино великий фактичний матеріал, що сприяло подальшій розробці психології підлітка. Але його теорія відразу ж зазнала критики з боку психологів що вказували, що зовнішня подібність дитячої гри з поводженням тваринних чи первісних людей не означає психологічної тотожності їхнього поводження.
Інший варіант біогенетичної концепції представлений німецькою "конституціональною психологією". Э Кречмер (1888-1964) родоначальник типології особистості на основі деяких біологічних факторів (тип статури і т.п.), припустив, що між фізичним типом людини й особливостями його розвитку повинен існувати взаємозв’язок. Кречмер вважав, що всіх людей можна розташувати по осі, на одному полюсі якого стоїть циклоїдний (легкозбуджуваний, безпосередній, украй хитливий по настрої), а на іншому - шизоїдний (замкнутий, неконтактний, емоційно скований) типи. Антипод біогенетичної теорії - концепція персонологічної (особистісної) орієнтації, відповідно до якої внутрішній світ індивіда принципово не зводиться яким би те не було природним чи соціальним детермінантом. Яскравіше всього ця орієнтація виражена в німецькій "розуміючій психології" 1920-1930 -х років.