3. Через таємний контракт, який укладений між двома «дітьми». Кожен з цих контрактів може бути порушений.
Зважаючи на те, що завдання психологічного консультування сім’ї залежить від структури початкового шлюбного контракту, Е. Берн зазначає, що необхідно спробувати зберегти формальний контракт і гарантувати кожному партнеру максимум переваг, які можливі при компромісі у межах контракту про спілкування. У цій системі психологічного консультування сім’ї не ставиться за мету повне вирішення конфліктів. Вважається, що достатньо досягнути нового розуміння їх причин та способу вирішення.
Ще один представник даної моделі, Т. Харріс, вважає, що аналіз взаємин був би корисним до шлюбу. Однак закоханість заважає раціонально планувати майбутнє сім’ї. Тому в проблемному шлюбі єдиним виходом стає створення нової структури взаємин, а для цього необхідно проаналізувати існуючий шлюбний контракт. За допомогою психолога партнери аналізують власні контракти, що позитивно впливає на сім’ю [28, c. 63–65].
7. Стратегічна модель психологічного консультування сім’ї
У цій моделі допомога спрямована не на індивіда, не на внутрішні його проблеми, а на зміну способів взаємодії. У зв’язку з цим потрібно створити для сім’ї можливість вибрати і вивчити альтернативи змін, відчути себе вільною. Важливо наголосити, що шлях до цього – нове формулювання проблем, коли змінюється значення, які приписуються певній поведінці. При зміні значень змінюється і поведінка, а спільна зміна значень і поведінки приводить до зміни сімейних взаємин. Для зміни значень психолог пропонує сім’ї змінити її ритуали, тобто характерні для неї паттерни поведінки.
На думку Дж. Галлея, психологу потрібно правильно зрозуміти проблему сім’ї і поведінку її членів. При цьому мета сім’ї (перебороти симптом) і цілі психолога (зруйнувати модель сімейної комунікації) можуть не збігатися. Автор виділяє такі етапи роботи з сім’єю під час зустрічі:
1. Ангажування, коли у систему психологічного впливу залучаються всі члени сім’ї, які беруть участь у зустрічі. На цій стадії психолог допомагає їм розслабитися, турбується про кожного, підкреслюючи його значущість.
2. Визначення проблеми. Психолог представляє себе, пояснює свою роботу і вислуховує, як кожен розуміє проблему сім’ї
3. Взаємодія. На цій стадії члени сім’ї вже обговорюють проблему між собою, а психолог пасивно спостерігає і водночас впливає на дискусію.
4. Повідомлення очікувань кожного члена сім’ї.
5. Складання плану наступних зустрічей і повідомлення директив сім’ї [11, c. 248–249].
Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що у процесі сімейного консультування і психотерапії відбувається модифікація взаємин між членами сім’ї як системи за допомогою психотерапевтичних та психокорекційних методів з метою подолання негативної психологічної симптоматики, підвищення функціональності сімейної системи. При цьому фахівцями психологічні симптоми і проблеми розглядаються як результат неоптимальної, дисфункціональної взаємодії членів сім’ї. У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї.
Психодинамічна модель консультування сім’ї спрямована на терапію індивіда, яка, завдяки з’ясуванню і корекції досвіду стосунків з батьками, допомагає стати йому більш зрілим і разом з тим сприяє подоланню труднощів у його власній сім’ї. Така допомога більше акцентована на особистості, а не на сім’ї.
Представники структурної моделі роботи з сім’єю, Б. Монталву, Б. Розман, Г. Апонте, М. Вальтерс, С. Грінштейн, С. Мінухін намагаються аналізувати структуру сім’ї, субсистеми сім'ї, межі структури. У межах даного підходу психологічне консультування сім'ї орієнтоване на трансформацію структури сім’ї.
Надаючи консультативну допомогу у руслі поведінкової парадигми сім'ї, психолог прагне передусім чітко визначити проблему через ґрунтовний аналіз поведінки партнерів. Корекція подружніх взаємин здійснюється за допомогою спеціальних способів впливу, які чітко визначаються і повторюються.
Один з авторів комунікативної моделі консультування сім’ї, П. Ватславік, вважає, що метою психотерапії є зміна способу розв’язання проблеми через зміну судження про неї. Основне завдання психолога – допомогти сім'ї відмовитися від невдалих комунікацій і сприяти членам сім'ї у вдосконаленні їх як особистостей.
Суть моделі психологічного консультування сім’ї, яка базується на досвіді, полягає у передачі нового досвіду, який допомагає членам сім’ї стати більш гармонійними, інтегрованими особистостями. Особистісні зміни, у свою чергу, мають змінити стосунки у сім’ї.
Модель трансакційного психологічного консультування сім’ї спрямована на аналіз структури початкового шлюбного контракту. У цій системі психологічного консультування сім’ї не ставиться за мету повне вирішення конфліктів. Вважається, що достатньо досягнути нового розуміння їх причин і способу вирішення.
У стратегічній модель психологічного консультування сім’ї допомога спрямована на зміну способів взаємодії партнерів. У зв’язку з цим створюється для сім’ї можливість вибрати альтернативи змін, що здійснюється шляхом нового формулювання проблем, коли змінюється значення, які приписуються певній поведінці. При зміні значень змінюється і поведінка, а спільна зміна значень і поведінки приводить до зміни сімейних взаємин.
Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що кожна з вище перерахованих моделей психологічного консультування сім’ї розглядає різні аспекти функціонування сім’ї, формування подружніх взаємин і пропонує власні конкретні методи надання допомоги сім’ї.
1. Початковий період розвитку сім'ї є важливим для її подальшого успішного функціонування.
2. Подружній конфлікт – це зіткнення суперечливих позицій членів сім'ї.
3. У випадку значних сімейних труднощів необхідною є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта.
4. У межах сімейного консультування і психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім’ї.
2. Особливості психодіагностичної і психокорекційної роботи з подружніми конфліктами у молодих сім’ях
2.1 Психодіагностика у сімейному консультуванні як методична основа дослідження
Одна із гострих проблем сімейного консультування – отримання повної, об'єктивної, достатньої інформації про ситуацію у сім'ї клієнта. Від цієї інформації залежить точність постановки діагнозу, вибір методів і напрямку корекційної роботи і ефективність допомоги. А.Н. Волкова, Т.М. Трапезнікова вважають, що збір інформації передбачає наявність у консультанта певної моделі сім'ї і шлюбу, можливих джерел їх дестабілізації. Однак теорія сім'ї і шлюбу є ще далекою до завершеності. Це породжує значні розходження у методах і характері інформації, яка збирається, її інтерпретації і використанні [8, с. 110].
Психологічна діагностика – це наука і практика постановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступеня вираження у людини певних психологічних якостей [5, c. 427].
Психодіагностика у сімейному консультуванні існує у двох основних формах:
1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім’ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів.
2. Психодіагностика, яка реалізовується під час корекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії, психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка в процесі психотерапії – все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, на основі якого визначається тактика консультування [38, c. 38].
Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави стверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультування сім’ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, але акцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім’ї і помітно розходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім’ї. Такий стан психодіагностики сім’ї не задовольняє практику консультування сім’ї, ускладнює об’єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню і розвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів [27, c. 231].
Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднати елементи психодіагностики сім’ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачі її пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальні парадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які має спиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім’ї.
1. Теоретико-практичні парадигми. У літературі, присвяченій сімейній психотерапії, виділяються моделі сім’ї, які є узагальненням досвіду консультування. Зазвичай, таким способом описуються моделі сім’ї, в яких фіксується лише якийсь один аспект сімейних стосунків, а більшість сімей відноситься до середнього типу.
2. Парадигми послідовності-повторюваності. Оцінювання сімейних взаємин відбувається шляхом встановлення взаємозв’язків у середині сім’ї, у тому числі і причинної зумовленості.
3. Структурно-процесуальні парадигми. Дослідження структури сім’ї здійснюється для того, щоб віднести її до певної моделі сімейних взаємин.
4. Сімейно-індивідуальні парадигми. Моделі сімейної психодіагностики можуть з’ясовувати зв’язки, стосунки між членами сім’ї чи умови їх перебування у сім’ї, вплив сім’ї на особистісний розвиток.
5. Парадигми минулого – теперішнього – майбутнього. Кожна сім’я має свої етапи розвитку і об’єднання її членів. Тому у психодіагностиці сімейних взаємин часові парадигми набувають особливого значення.