Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки близьких людей, для самооцінки, для опису ідеального «Я». Якісний аналіз отриманих даних проводиться шляхом порівняння дискограм, які демонструють відмінності між уявленнями партнерів. Використання даної методики у сімейному консультуванні виявило її досить високу ефективність: окрім констатації внутрішнього конфлікту метод дозволяє пізнати глибше причини подружньої несумісності. Для діагностики міжособистісних взаємин у сім’ї дається інструкція: описати своє реальне та ідеальне «Я», а потім – дати оцінку чоловікові (жінці) та ідеалу чоловіка (жінки); при необхідності те ж саме роблять стосовно будь-яких інших членів сім’ї. Неузгодженість ідеалу з реальним образом особи, що оцінюється, представляє значний інтерес для оцінки ситуації загалом, а також для уявлення про ступінь невідповідності реально існуючих жінки (чоловіка), батька, матері, сина уявленню про те, якими вони повинні бути [29, с. 633].
Заслуговує на увагу такий метод дослідження взаємин у сім’ї як Вісбаденський питальник до методу позитивної психотерапії, розроблений Н. Пезешкіаном, який є діагностичним інструментом для виявлення зон постійного емоційного напруження у сім’ї. Доробок цього вченого прислужився підґрунтям для експериментального дослідження нами проблеми подружніх конфліктів у молодій сім’ї Автор застосовує поняття актуальних здібностей, під якими він розуміє конкретні правила, стереотипи, які спрямовують поведінку людини. Ми акцентуємо на ньому увагу, оскільки саме це поняття лежить в основі аналізу результатів нашого експериментального дослідження. На думку Калашник Т.І., кожна людина володіє двома базовими здібностями: здібністю до любові і здібністю до пізнання. Здібність до пізнання – це здібність сприймання, постановки запитань і пошуку відповідей на них. На її основі формуються вторинні здібності: пунктуальність, акуратність, чистоплотність, ввічливість, чесність, ощадливість. Здібність до любові – це здібність емоційної сфери, сфери почуттів. Розвиваючись, здібність любити породжує первинні здібності: терпіння, вміння розподіляти час, навички встановлення контакту, впевненості, довіри, надії, віри, сумніву, єдності [14, c. 7].
На думку автора, зміст актуальних здібностей формується у процесі соціалізації у відповідності з соціально-культурним середовищем, а неповторні умови індивідуального розвитку накладають на них особливий відбиток. Як життєві принципи вони стають невід'ємною частиною образу «Я» і визначають правила, за якими людина сприймає себе та оточуючий світ і справляється з вирішенням існуючих проблем. Кожна актуальна здібність набуває великого значення залежно від життєвої ситуації і соціального оточення. Ці відмінні ціннісні орієнтири стикаються у людському спілкуванні і можуть призводити до конфліктів [31, c. 14].
У партнерській взаємодії актуальні здібності відіграють вирішальну роль. Н. Пезешкіан вважає, що подружні конфлікти виникають унаслідок відмінностей у ступені вираженості певних актуальних здібностей у партнерів. Вісбаденський питальник являє собою каталог індивідуальних, сімейних, культурно обумовлених конфліктогенних концепцій і дає можливість виявити зони емоційного напруження у сім’ї. За допомогою питальника психолог може встановити, коли в клієнта виникає певна конфліктна реакція, за яких обставин, у кого з партнерів і з якого приводу [32, c. 121].
Ще одну цікаву точку зору на проблему дослідження стосунків у сім’ї знаходимо у О.С. Сермягіної, А.М. Еткінда, які пропонують використовувати з метою діагностики кольоровий тест взаємин. Він представляє собою клініко-психодіагностичний метод, призначений для вивчення емоційних компонентів взаємин клієнта із значущими для нього людьми, і відображає як усвідомлені, так і частково неусвідомлені рівні цих стосунків.
У процесі дослідження сім’ї постає проблема співвіднесення самооцінки і взаємних оцінок подружжя. Для аналізу складної системи сімейних взаємин використовують графічний спосіб представлення отриманих даних, який дозволяє наочно побачити такі параметри стосунків у сім’ї, як симетрія і асиметрія, величина розходжень між оцінками подружжя, узгодженість самооцінки і оцінки, яку дає партнер [39, с. 82].
Фахівці у галузі сімейного консультування В.П. Левкович, О.Е. Зуськова розробили методику діагностики міжособистісного сімейного конфлікту, в основі якої лежить положення про те, що люди одружуються для спільного задоволення ряду потреб. Методика містить питальник, який досліджує такі галузі життєдіяльності сім’ї як: сімейну роль, потребу у спілкуванні, пізнавальні, матеріальні потреби, потреби у захисті Я-концепції, культура спілкування, взаємна інформованість, рівень моральної мотивації, проведення дозвілля, частота конфліктів і способи їх вирішення, суб’єктивна оцінка задоволеності кожного партнера шлюбом. Раніше нами вже було проаналізовано підхід В.П. Левкович, О.Е. Зуськової до класифікації сімей за рівнем їх благополучності. На основі отриманих за допомогою даної методики результатів визначається, до якої з вище виділених трьох груп сімей відноситься подружня пара. У процесі аналізу отриманих даних співвідносяться оцінки партнера і самооцінки, оцінки партнерів і їх очікувань від шлюбу; досліджується узгодженість уявлень партнерів про сімейні взаємини; рівень моральної мотивації подружжя. Отриманий за допомогою даної методики опис особливостей сфери потреб подружжя, ступеня задоволення ними у шлюбі власних провідних потреб, основних конфліктогенних зон, частоти конфліктів і способів їх вирішення дає можливість для конструктивної роботи з сім’єю [22, с. 133].
На думку Е.Т. Соколової, модифікація тесту Роршаха для діагностики порушення сімейного спілкування дає можливість не лише виявити інтрапсихічну структуру особистості, але й дослідити динаміку міжособистісної взаємодії у сім’ї. Діагностика комунікативних процесів за допомогою даної методики стала можливою завдяки введенню у процедуру тестування методичного прийому, відомого під назвою гомеостату: партнерам пропонується досягти згоди з приводу однієї чи декількох таблиць. Тест Роршаха володіє підвищеною проективною здатністю невизначеного стимульного матеріалу, яка дозволяє діагностувати неусвідомлений індивідуально-стилістичний аспект комунікації, а саме те, яким чином подружжя зуміє прийти до спільного рішення, які стратегії взаємодії вибере, які почуття переживе. Кількість і якість спільних відповідей може слугувати мірою згуртованості сім’ї, а сам процес знаходження спільних рішень демонструє стиль міжособистісної взаємодії у сім’ї [44, с. 145].
Загалом аналіз вітчизняних і зарубіжних теоретичних і конкретно-експериментальних робіт показує, що різноманітні схеми діагностики сімейних взаємин дозволяють сім'ї по-новому подивитися на власні стосунки, розкривають часто недостатньо усвідомлені аспекти спілкування і взаємодії. Все це допомагає подальшій корекції сімейних взаємин, але може стати деякою перешкодою для змін, так як категорії, якими оперує психолог, можуть бути незрозумілими сім'ї. Тому є автори, які вважають, що наукова обґрунтованість діагностики, нові категорії опису сім'ї – це безрезультативні спроби «втиснути» сім'ю у раніше створену схему. На їхню думку, сімейні взаємини мають визначатися тими категоріями, якими користується сама сім'я. Інакше кажучи, сім'я повинна створити власні способи самодіагностики [28, c. 96].
Резюмуючи сказане, варто зазначити, що психологічна діагностика – це наука і практика постановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступеня вираження у людини певних психологічних якостей. Психодіагностика у сімейному консультуванні існує у двох основних формах: у формі психодіагностики, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім’ї, і психодіагностики, яка реалізовується під час корекційного впливу. Ейдеміллер Е.Г., Юстіцкіс В., Навайтіс Г. зазначають, що існують певні діагностичні проблеми отримання інформації про сім'ю.
Науковці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів. Відсутність у сучасній сімейній психотерапії єдиної теоретичної бази приводить до того, що завдання вивчення сім'ї розуміються досить по-різному представниками різних шкіл. Аналіз літератури засвідчує, що на сьогодні розроблена фахівцями у галузі психологічної діагностики значна кількість діагностичних схем для дослідження сім'ї, а саме: «модель Мак-Мастерса», розроблена Н. Епштейном, Б. Бішопом і Л. Балдвіном, «Триосьова класифікація проблемних сімей» В. Танга, Дж. Мак-Дермота, «колова модель», описана Д. Ольсоном, Д. Шпренкле, К. Русселем, модель оцінки сім'ї В.Біверса і М. Войлеро.
Особливу увагу дослідники звертають на конкретні діагностичні методи, які дозволяють психологу здійснити аналіз подружніх взаємин. Серед них значною ефективністю відрізняються наступні:
а) поетапна методика вивчення сім’ї Г.М. Андрєєвої;
б) техніка спрямованої рефлексії конфліктної події В.А. Смєхова;
в) методика діагностики психологічного здоров’я сім’ї, розроблена В.С. Торохтій;
г) методика діагностики міжособистісних взаємин Т.Лірі;
д) Вісбаденський питальник, розроблений Н. Пезешкіаном;
е) кольоровий тест взаємин у сім’ї;
є) методика діагностики міжособистісного сімейного конфлікту, розроблена В.П. Левкович, О.Е. Зуськова;
ж) модифікація тесту Роршаха для діагностики порушення сімейного спілкування.
Різноманітні схеми діагностики сімейних взаємин дозволяють сім'ї по-новому подивитися на власні стосунки, розкривають часто недостатньо усвідомлені аспекти спілкування і взаємодії.