Вдалою схемою діагностики сімейних взаємин є модель оцінки сім'ї, запропонована В. Біверсом і М. Войлеро. Автори, зокрема, групують сім'ї таким чином:
а) оптимально функціонуючі, яким властиві теплі взаємини, повага амбівалентних почуттів, інтимності і визнання індивідуального вибору;
б) адекватно функціонуючі, у яких існують зрозумілі норми спілкування, іноді визнається, іноді заперечується амбівалентність почуттів, періоди інтимності і теплих почуттів змінюються періодами боротьби;
в) середньофункціональні, де комунікація між членами сім'ї у більшості випадків негнучка, виражена емоційна дистанція, амбівалентні почуття відкидаються;
г) пограничні, яким властивий хаотичний і тиранічний контроль, ригідні правила сімейного життя, велика емоційна дистанція між членами сім'ї;
д) порушені сім'ї, у яких комунікація між членами сім'ї стереотипна, оцінки цинічні, демонструється ворожість.
Співставивши наведені характеристики сім'ї з її орієнтацією на внутрісімейні стосунки чи на соціум, можна прогнозувати розлади поведінки і психіки членів сім'ї [28, c. 95].
По суті, на сьогоднішній день існують різноманітні підходи до вибору напрямку сімейного діагнозу, до відбору переліку характеристик, на які має бути звернена основна увага при пошуку причин порушень у сім'ї. Проблема діагностики сімейних стосунків не залишилась поза увагою вітчизняних дослідників. Фахівцями розроблені різні діагностичні схеми, які дозволяють діагностувати стиль подружніх взаємин у сім’ї. Смєхов В.А. психологічні методи вивчення сім’ї і роботи з сім’єю розрізняє за їх домінуючою спрямованістю:
а) науково-дослідницька, що пов’язана з теоретичними узагальненнями, які розширюють професійний світогляд психолога-практика;
б) діагностичною, що дозволяє психологу-консультанту отримувати конкретні дані, які необхідні для безпосередньої роботи з людьми;
в) корекційно-діагностичною чи психотерапевтичною, яка визначає форму і зміст корегуючого процесу [43, c. 83].
Основною метою методик двох перших типів є отримання інформації про сім’ю, а третього типу – організація корекційної взаємодії. Специфіка робочої діагностичної гіпотези полягає у тому, що її корекційний потенціал тим вищий, чим більше вона пов’язана з протіканням психотерапевтичного процесу. Прикладами методів з корекційно-діагностичною спрямованістю є методи дослідження внутрішньо сімейного спілкування, суть яких, як правило, полягає у моделюванні у штучних умовах безпосередньої взаємодії членів сім’ї з наступним аналізом того, що відбулося, у термінах теорії комунікації [13, c. 262].
Спираючись на ці дані, можна стверджувати, що такий підхід до розуміння і корекції сімейного спілкування базується на реєстрації і аналізі лише зовнішньої об’єктивної картини взаємодії. Більш точно визначити напрямок і форму допомоги клієнту можна, спираючись на знання про особливості його суб’єктивного сприймання своїх реальних конфліктів. Для отримання такої суб’єктивної картини В.А. Смєхов розробив техніку спрямованої рефлексії конфліктної події. Її основою є методика аналізу конфліктної ситуації, яка відноситься до корекційно-діагностичних і орієнтована на аналіз та корекцію внутрішньо особистісних чинників, що визначають міжособистісну взаємодію у сім’ї. Для проведення методики у процесі консультативної бесіди необхідно підібрати конкретну конфліктну ситуацію, яка виникала у житті сім’ї і мала високу значущість, підвищений афективний заряд чи тенденцію ритуально повторюватися. Один чи обидва учасники конфліктної взаємодії аналізують цю ситуацію, відповідаючи у формі опису на ряд запитань, які відображають такі аспекти внутрішньої картини конфліктної події, як:
а) уявлення клієнта про об’єктивні обставини, які передували конфлікту;
б) уявлення про самого себе і про опонента, відображене в однотипних параметрах поведінки;
в) уявлення клієнта про детермінанти конфліктної поведінки.
Психолог робить аналіз отриманих відповідей, порівнюючи різні аспекти, образи, плани і елементи внутрішньої картини конфліктної події. Спираючись на це, він виявляє протиріччя в актах взаємодії, які надалі стають об’єктами корекційної роботи. У процесі корекції у межах даного підходу завдяки зміні особистісного смислу елементів ситуації внутрішньої картини конфліктної події відбуваються продуктивні перетворення, які створюють основу для більш конструктивного сприймання і поведінки клієнтів в аналогічних ситуаціях [43, c. 85–92].
Заслуговує на увагу поетапна методика вивчення сім’ї, розроблена Г.М. Андрєєвою. Дана процедура передбачає чітку спрямованість кожного етапу, труднощів, які зустрічаються, і шляхів їх вирішення. Зокрема, авторка виділила такі послідовні кроки вивчення сім’ї:
1. Встановлення необхідності психотерапевтичного вивчення сім’ї. На даному етапі визначаються зовнішні ознаки наявності психологічних проблем у сім’ї.
2. Загальне знайомство з сім’єю, основна мета якого – формування у психотерапевта правильного уявлення про сім’ю. Засобом досягнення цього постає бесіда.
3. Виявлення психотравмуючої ситуації. Воно реалізується шляхом висунення і перевірки діагностичних гіпотез, що дає можливість психотерапевту не лише «локалізувати» психотравмуючу ситуацію, а й уявити собі почуття клієнта у даній ситуації.
4. Корекційний сімейний діагноз. Мета даного етапу – відповісти на запитання: які зміни у житті сім'ї можуть спричинити зміну психотравмуючої ситуації. Провідним методом постає мисленнєве експериментування [49, c. 300].
Інший підхід до діагностики сімейних взаємин представлений В.С. Торохтій. Автор розробив методику діагностики психологічного здоров’я сім’ї, що представляє собою один із можливих варіантів комплексного дослідження психологічного здоров’я сім’ї. Психологічне здоров’я сім’ї – це інтегративний показник динаміки життєво важливих для неї функцій, який виражає якісний контекст соціально-психологічних процесів, зокрема, здатність сім’ї протистояти небажаним впливам соціального середовища. Для діагностики психологічного здоров’я сім’ї використовується рівнева і комплексна оцінка. У рівневій оцінці значущими є три позиції:
1. Норма психологічного здоров'я. Коли сім’я гармонійно розвивається і взаємодіє з соціумом, тоді вона є психологічно здоровою сім’єю.
2. Відхилення від норми в психологічному здоров’ї сім’ї характеризується домінуванням тенденцій задоволення кожним членом своїх власних потреб, мінімізацією узгодженості їх дій і частковою відсутністю активності. Це характерно для сімей, які потребують психологічного консультування.
3. Відсутність психологічного здоров’я проявляється у нездатності сім’ї самостійно вийти з конфліктної ситуації, частковій автономності дій її членів по задоволенню індивідуальних потреб.
У комплексній оцінці психологічного здоров'я сім'ї найбільш значущі особистісна, групова, діяльнісна складова і відповідні їй показники, до яких належать:
а) подібність сімейних цінностей – соціально-психологічна якість, що відображає єдність поглядів, ставлення членів сім'ї до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку і функціонування сім’ї як малої соціальної групи;
б) функціонально-рольова узгодженість, котра являє собою динамічний показник психологічного здоров’я сім’ї, що відображає поточний і потенційний рівень готовності членів сім'ї до узгодження між собою внутрісімейних дій;
в) соціально-рольова адекватність – це свого роду здатність відповідати традиційно приписаній ролі індивіда у сім’ї, його позиція, яка проявляється у щоденній поведінці;
г) адаптивність у мікросоціальних взаєминах характеризується здатністю, насамперед, дорослих членів сім’ї пристосовуватися до соціально-психологічного клімату сім'ї після перебування в іншому соціальному середовищі. Це пристосування відбувається на афективному, когнітивному і поведінковому рівнях. Воно передбачає наявність у кожного члена сім'ї прагнення зберігати традиційний характер міжособистісного спілкування близьких людей;
д) емоційна задоволеність відображає характер міжособистісного внутрісімейного прийняття членами сім'ї один одного за умов спільної діяльності, спілкування і відпочинку;
е) спрямованість на сімейне довголіття представляє собою постійне усвідомлене прагнення індивідів до досягнення нових сімейних цілей, розумне планування і підтримку активності всіх членів сім’ї у вирішенні спільних завдань.
За допомогою даної методики, як свідчить досвід її застосування, спеціаліст-психолог може побачити повну картину психологічного здоров’я сім’ї чи окремих сфер її життєдіяльності. На основі цього можна моделювати проблемну ситуацію сім'ї і шукати оптимальні шляхи її вирішення [45, с. 36–38].
Методика діагностики міжособистісних взаємин Т. Лірі також дозволяє діагностувати взаємини у сім’ї. Вона призначена для дослідження уявлень суб’єкта про себе, а також для вивчення взаємовідносин в малих групах. Для представлення основних соціальних орієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, поділеного на сектори (див. додаток А). У цьому колі по вертикальній і горизонтальній осях позначені чотири орієнтації: домінування – підпорядкування, дружелюбність – ворожість. Розміщення отриманих показників відносно центру кола вказує на адаптивність чи екстремальність інтерперсональної поведінки. На основі отриманих результатів визначається той чи інший варіант стилю міжособистісної поведінки: владний-лідируючий, незалежний-домінуючий, прямолінійний-агресивний, недовірливий-скептичний, покірний-сором’язливий, залежний-слухняний, співпрацюючий-конвенційний, відповідальний-великодушний.