Якщо зробити висновок, що вирішальними факторами в біологічній еволюції організмів виступають спадковість, мінливість, природній відбір, а генетичний зв’язок людини з тваринним світом є неподільний, то тут чималий інтерес викликає те, що в межах біологічної еволюції з’являється нова форма відображення, завдяки якій через трудові, суспільні відносини наші предки перетворились в сучасних людей. Як же виникає при цьому здатність до цілеспрямованих дій, без яких моральний розвиток людини уявити неможливо? В чому полягає сутність процесів еволюції, завдяки яким наші предки перетворились на «людину розумну»? Якщо пошуки відповіді на перше запитання тривають, то запитання про сутність становлення виду «людина розумна» одержало різні підходи в багатьох концепціях еволюції. Зокрема, за концепцією гармонізуючої еволюції головним фактором біологічного розвитку предків людини був вплив соціальних факторів. А єдність біологічного й соціального стала проявом тривалого процесу гармонізуючої еволюції тваринних предків людини, що мали лишень біологічну сутність. «Стрибок» цей, як вважається, відбувався протягом мільйонів років.
В останні ж десятиліття помітно пожвавились спроби розглянути в рамках природо-наукового дослідження рядом вчених тлумачення й сфери моральності, включаючи вищі прояви людського духу як частини біології людини, що підпорядковано законам еволюції. І спроби ці виходять далеко за рамки вивчення біологічних основ моральності (галузі маловивченої й надзвичайно важливої) і проникають в дуже актуальну сферу для сучасної людини й людства визначення «стратегії гуманності».
Безумовно біологічне в людині має величезне значення для його становлення, для життєдіяльності взагалі, воно виступає в якості необхідності передумови розвитку надбіологічних властивостей. Адже «людина розумна» ніби відтворює в своєму онтогенезі, тобто процесі індивідуального розвитку, загальні риси свого походження. Вона протягом часу, що триває в утробі матері, хоча й перебуває під впливом соціалізованої генетичної програми, та, являючись істотою біологічною, підпорядкована лише законам біології. Після народження її на основі біологічних передумов відбувається складний процес формування свідомості, мислення, мови. Проходять складні перетворення біологічної сутності в суспільну, при цьому зовнішнє у вигляді соціальної програми поступово стає внутрішнім, переломлюючись через інтелект та емоційно-почуттєву сферу. Відбувається становлення особистості. Хоча й в цей час генетична програма свого значення не втрачає, змінюється всього-на-всього її роль: в процесі еволюції ця програма набрала властивостей, які й сприяють готовності новонародженого до розвитку в адекватних соціальних умовах.
Для кожного даного покоління діє об’єктивно обумовлена соціальна програма, нерідко складена стихійно. В ній знаходять своє відображення стан матеріальної й духовної культури, тип суспільних відносин, рівень розвитку виробничих сил, а також ті конкретні матеріальні та ідеальні взаємовідносини, за допомогою яких формується покоління.
Соціальна сутність людини розвивалась в кожному поколінні, ніби заново, після того, як дитина вступала у спілкування з іншими людьми. Ця особливість суперечить генетичній спеціалізації, котра могла б обмежувати можливості наступних поколінь, формувати соціальну сутність людей.
Врахування впливу вроджених особливостей індивіда має велике значення при аналізі індивідуалізованого взаємовпливу біологічного і соціального. Що ж складає ці особливості?
Загальновизнано, що, насамперед, неабияке значення має темперамент, який і є в своїй основі вродженою рисою людини й характеризує динамічні особливості психічної діяльності індивіда. Відомо, зокрема, що за І.П. Павловим темперамент детермінується дією трьох основних властивостей центральної нервової системи: силою, врівноваженістю, рухомістю процесів збудження та гальмування. Комбінація останніх приводить до появи чотирьох типів темпераменту: сангвінік - сильний, врівноважений; флегматик - інертний; холерик - сильний, неврівноважений; меланхолік - слабкий, неврівноважений [138, 143].
Та, сам по собі, темперамент не дає можливості судити про змістовну сторону особистості й не характеризує її можливостей, а відображає лише динамічну сторону людських вчинків. Разом з тим, остаточне формування значною мірою залежить від моральновольових якостей характеру, пов’язаних вже із змістовною стороною діяльності людини.
Характер - то більш складна система в людській психіці, для його формування провідним слугує вплив умов життя й діяльності людини. При включенні в характер властивостей темпераменту, останні природно зазнають змін. Отже, ніякий темперамент не слугує перепоною для розвитку особистості, для формування її як позитивних ціннісних властивостей, так і негативних.
Властивості темпераменту - то лише передумови для виховання, навчання, формування характеру, розвитку розумових й фізичних властивостей.
Навіть формально динамічна сторона психічних процесів - при очевидній фенотипічний обумовленості її елементів в умовах нормального генотипу - не є жорстким генетично детермінованим «каркасом» розвитку особистості. Реалізація цих процесів більш залежить від умов розвитку, котрі несуть в собі і компоненту прижиттєвого досвіду. Щоправда вивчення людини на стику біологічних і соціальних наук триває й досі і є чи не однією з важливих проблем сучасної науки взагалі.
Якщо ж спробувати дещо конкретизувати генезис та сутність людини, то тут не можна не звернути уваги на те, що життя індивіда то - єдність різних його соціальних сторін, кожна з яких робить відносно самостійний вплив на формування індивідуальної свідомості, в тому числі і її моральних компонентів. Впливи ці відбуваються для індивіда на рівнях макро- і мікросередовища. З одного боку - це вплив, безпосередньо оточуючої індивіда дійсності у вигляді відносин, умов праці, побуту і т.п. З другого - різноманітні феномени духовної культури суспільства і уявлення, ціннісні орієнтації, норми, втілені в масовій свідомості тощо.
Формування особистості, її, власне, моральної сторони підпорядковане, як загальним закономірностям розвитку духовного світу в цілому, так і специфічним. Насамперед, в моральному розвитку відіграє важливу роль засвоєння індивідом моральних цінностей і норм. Це засвоєння багато в чому залежить від того, як представлені ці цінності й норми в свідомості і поведінці, безпосередньо оточуючих індивіда, людей.
Наявність декількох соціальних джерел впливу на формування особистості в цілому, її моральної сторони зокрема, їх взаємодія дає підстави для того, що деякі вчені абсолютизують роль одних факторів, недооцінюють значення інших. Так, в деяких концепціях стверджується, що на індивідуальну свідомість впливають лишень конкретні умови життя: вид професійної діяльності, міжособистісні відносини, рівень вжитку тощо. Багатьма ігнорується значення більш широких суспільних відносин для формування особистості, змішуються різні аспекти впливу на індивіда повсякденної дійсності, котра може виступати, як фактор:
1. Що створює ситуативні мотиви поведінки, насамперед, безпосередні матеріальні інтереси і потреби особистості;
2. Що породжує деякі елементи моральної свідомості чи, необхідні для моральної поведінки, психологічні властивості;
3. Що полегшує або, навпаки, ускладнює формування основних структур моральної свідомості: моральних переконань й потреб, які б визначали можливості впливу на індивіда суспільної моралі.
В інших же концепціях не розглядається активна роль суспільної свідомості, особливо ідеології й культури в соціалізації особистості. В них суспільна свідомість, насамперед, мораль виступає простою сумою індивідуальних свідомостей, що формуються стихійно, під впливом одних лише безпосередніх умов життя.
А в результаті цього деформується складна діалектика суспільної й індивідуальної свідомостей.
Та й суспільна мораль, як система моральних цінностей, норм поведінки і як специфічне явище буденної свідомості (елементарні правила буття, прості норми моралі) найбільш послідовно кристалізується й зберігається в культурі. Бо культура, в тому числі її моральний елемент, створюється багатьма поколіннями людей. І процес цей, в результаті якого народжуються моральні уявлення як явища культури дуже складний. А здійснюватись лише на основі власного досвіду окремого індивіда чи навіть покоління людей він не може. Отже, суспільна мораль і як частина культури, і як явище масової свідомості для індивіда виступає об’єктом засвоєння й розвитку. З допомогою опредмечених в культурі й представлених у масовій свідомості моральних цінностей, а також інших феноменів суспільної свідомості індивід усвідомлює глибинні грані суспільних відносин, тенденції їх розвитку, суспільні потреби, формується як моральна істота.
Поруч з перебільшенням значення впливу на індивіда його безпосереднього оточення ряд вчених ігнорує роль матеріальних умов життя, предметної діяльності людини в її становленні як особистості.
Так, відомий французький соціолог Е.Дюркгейм стверджував, що індивід як соціальна істота - продукт суспільного впливу, що всі види соціальних впливів суспільства на людину - «цілком психічні, вони складаються, виключно, із уявлень і об’єктивізованих почуттів» [65, 17].
З іншого боку, абсолютизується роль суспільної свідомості в процесі формування духовного світу особистості. Зокрема соціологічною теорією остання розглядається як серцевина ціннісно-нормативної моделі суспільства. Згідно з цієї теорією індивід нібито, взагалі, не має зіткнення з об’єктивною дійсністю, суспільними відносинами, взаємодіючи лише із системою норм і цінностей, - своєрідним «двійником» реальності. При чому, цінності й норми виступають в одній лише формі - як установки соціальних груп, що повністю підпорядковують своєму впливові індивіда. Цією теорією не тільки недооцінюється роль об’єктивної дійсності, але й не розглядається й те, що основна частина моральних уявлень виникає й «зберігається» на макрорівні соціуму і лиш «транслюється» від суспільства до індивіда групами.