Поняття соціального характеру є ключовим для розуміння суспільних процесів. Характер - у динамічному змісті аналітичної психології - це специфічна форма людської енергії, що виникає в процесі динамічної адаптації людських потреб до певного способу життя в певному суспільстві. Характер визначає думки, почуття й дії індивіда.
Відносно думок цьому важко повірити, тому що всі ми розділяємо традиційне переконання, начебто мислення є сугубо інтелектуальним актом, незалежним від психічної структури особистості.
Однак це переконання невірно, а якщо мислення ставиться не до емпіричних маніпуляцій з конкретними об'єктами, воно тим більше невірно: осмислення етичних, філософських, політичних, психологічних або соціальних проблем - незалежно від чисто логічних операцій - найвищою мірою піддано впливу психічної структури мислячої особистості.
Це справедливо й відносно окремих понять - таких, як любов, справедливість, рівність, самопожертва й т.д., - і відносно цілих доктрин або політичних систем. Кожне таке поняття, кожна доктрина містять у собі якусь емоційну основу, що визначається складом характеру даного індивіда.
Той факт, що ідеї мають емоційну основу, надзвичайно важливий, оскільки це ключ до розуміння духу будь-якої культури. Різні суспільства - або класи усередині суспільства - мають специфічний характер, на основі якого розвиваються й знаходять силу різні ідеї.
Наприклад, ідея праці й успіху як головних цілей життя змогло захопити сучасну людину лише через його самотність і сумніви. Спробуйте вселити ідею безперервних зусиль і прагнення до успіху індіанцям у пуебло або мексиканським селянам - вас просто не зрозуміють; навряд чи навіть зрозуміють, про що ви говорите, хоча ви й будете говорити на їхній мові, тому що в цих людей зовсім інший склад характеру.
Точно так само Гітлер і та частина населення Німеччини, що має аналогічну структуру особистості, зовсім фанатично переконані, що кожний стверджуючий, що людство може скасувати війни, - це або безнадійний дурень, або нахабний брехун. Внаслідок їхнього соціального характеру життя без страждань і нещасть для них так само немислима, як воля й рівність.
Якщо в характері вже розвилися певні потреби, то відповідним цим потребам поводження одночасно дає й психологічне задоволення, і практичну користь у плані матеріального успіху.
Поки й оскільки суспільство забезпечує індивідові задоволення в обох цих сферах одночасно, у наявності ситуація, у якій психологічні сили цементують соціальну структуру. Однак рано або пізно виникає розривши.
Традиційний склад характеру ще існує, але виникають нові економічні умови, при яких колишні риси особистості стають марними.
Люди прагнуть діяти у відповідності зі своїм складом характеру, але при цьому або їхньому поводженні перетворюється в перешкоду для досягнення економічних цілей, або вони просто не в змозі діяти відповідно до своїй "природі".
Люди схожі, тому що всім нам дісталася одна людська ситуація з її екзистенціальними дихотоміями; люди унікальні, тому що кожний по-своєму розв'язує свою людську проблему. Сама нескінченна розмаїтість особистостей характерно для людського існування.
Під особистістю я розумію цілісність уроджених і придбаних психічних властивостей, що характеризують індивіда й роблять його унікальним.
Розходження між уродженими й придбаними властивостями, у цілому, синонімічно розходженню між темпераментом, талантами й всіма конституційно заданими психічними властивостями, з одного боку, і характером - з іншої.
У той час як розходження в темпераменті не мають етичного значення, розходження в характері утворять реальну проблему етики; вони свідчать про рівень, досягнутому індивідом у мистецтві жити. Щоб уникнути плутанини, розповсюдженої при вживанні термінів "темперамент" і "характер", ми почнемо з короткого розгляду темпераменту.
Гіппократ виділив чотири темпераменти: холеричний, сангвінічний, меланхолійний і флегматичний. Сангвінічний і холеричний темпераменти - це види реакцій, що характеризуються легкою збудливістю й швидкою зміною інтересу; інтереси слабкі в першого й сильні в другого.
Флегматичний і меланхолійний темпераменти, навпроти, характеризуються стійкою, але низькою збудливістю інтересу; у флегматиків інтереси слабкі, а в меланхоліків сильні.
На думку Гіппократа, ці різні види реакцій були пов'язані з різними соматичними джерелами. (Цікаво відзначити, що у звичайному вживанні згадуються тільки негативні сторони цих темпераментів.
Холеричний нині означає легко гніваються; меланхолійний - подавлений; сангвінічний - супероптимістичний; флегматичний - занадто повільний) Ці категорії темпераментів уживалися більшістю вчених, що вивчають темперамент, аж до часу Вундта. Найбільш сучасні концепції типів темпераментів - це концепції Юнга, Кречмера й Шелдона.
Важливість наступних вишукувань у цій області, особливо відносно кореляції темпераменту й соматичних процесів, тут не може піддаватися сумніву. Але було б необхідно провести чітке розмежування між характером і темпераментом, оскільки зсув цих понять перешкоджав прогресу характерології, як і вивченню темпераменту.
Темперамент ставиться до способу реакції, він незмінний; характер же, по суті, формується особистими переживаннями, особливо переживаннями даного періоду життя, і змінюється, у відомій мері, за допомогою нових видів переживань. Якщо людина, наприклад, має холеричний темперамент, її спосіб реакції - "швидкий і сильний".
Але в чому він швидкий і сильний, це залежить від виду її відносин з миром, від її характеру. Якщо людина плідна, справедлива, любляча особистість, вона буде реагувати швидко й сильно, коли любить, коли розгніваний несправедливістю й коли захоплений новою ідеєю. Якщо це деструктивний або садистський характер, він буде швидкий і сильний у своєї деструктивності або у своїй жорстокості.
Змішання темпераменту й характеру чревате серйозними наслідками для етичної теорії. Переваги того або іншого темпераменту - це всього лише справа смаку. Але розходження в області характеру - це з етичної точки зору питання величезної важливості.
Приклад допоможе прояснити, що я маю на увазі. Геринг і Гиммлер були людьми різного темпераменту - перший був циклотимиком, другий - шизотимиком. Таким чином, з погляду суб'єктивної переваги, індивідові, якого залучає циклотимичный темперамент, Геринг "сподобався" би більше, ніж Гиммлер, і навпаки.
Однак з погляду характеру, обоє цих чоловік мають одну загальну властивість: вони честолюбні садисти. І тому з етичної точки зору обоє дорівнює злі. Серед плідних характерів можна суб'єктивно віддавати перевагу холеричному темпераменту сангвінічному; але така оцінка не містить у собі оцінки відповідної цінності двох людей.
При використанні уведених К.Г. Юнгом визначень темпераменту - "інтроверт" і "екстраверт", ми часто виявляємо ту ж плутанину. Ті, хто воліє екстравертів, прагнуть зображувати інтровертів як замкнутих і невротиків; ті, хто й воліє інтровертів, зображують екстравертів і поверхневими й позбавленими серйозності й глибини.
Помилково - порівнювати "гарного" чоловіка одного темпераменту з "поганим" іншого темпераменту й приписувати розходження в цінності розходженню в темпераменті.
Я думаю, ясно, як таке змішання темпераменту й характеру шкодило етиці. Тому що крім того, що це тема до осуду цілих рас, чиї переважні темпераменти відмінні від наших власних, це також підтримувало релятивізм за допомогою допущення, що з характерами справа є так само, як і з темпераментами.
Тепер, з метою розгляду етичної теорії ми повинні звернутися до поняття характеру, що є й предметом етичної оцінки, і метою етичного розвитку людини. І тут знову ми повинні спочатку усунути традиційну плутанину, цього разу виниклу щодо розходжень між динамічною й біхевіористськими концепціями характеру.
Риси характеру вважалися й уважаються в середовищі біхевіоризму синонімами властивостей поводження. Із цього погляду характер визначається як "модель поводження, характерна для даного індивіда", у той час як інші автори, подібно Креч-Міру, надавали особливого значення вольовому й динамічному елементам чорт характеру.
Фрейд розвив не тільки першу, але також і найбільш послідовну й глибоку теорію характеру, як системи потягів, що спричиняються поводження, але не тотожних йому. Щоб зрозуміти цінність фрейдовської динамічної концепції характеру, буде корисно зрівняти поведінкові властивості з рисами характеру.
Поведінкові властивості описуються як те у вчинках, що доступно спостереженню третьої особи. Так, наприклад, поведінкова властивість "сміливість" визначалося б як поводження, спрямоване на досягнення певної мети, коли людина не зважає на ризик втрати власного комфорту, волі або життя.
Або ощадливість, як поведінкова властивість, визначалося б як поводження, націлене на заощадження грошей або інших матеріальних речей. Однак, якщо ми досліджуємо мотивацію, і особливо несвідому мотивацію, таких поведінкових властивостей, ми виявимо, що за поведінковою властивістю криються численні й зовсім різні риси характеру. Сміливе поводження може бути мотивовано честолюбством, і тоді людина буде ризикувати своїм життям у певних ситуаціях заради того, щоб задовольнити свою жагучу спрагу бути предметом замилування; воно може бути мотивовано потягом до самогубства, що спонукує людину шукати небезпеки, тому що свідомо або несвідомо вона не цінує своє життя або бажає самознищення; воно може бути мотивовано цілковитою відсутністю уяви, і тоді людина діє сміло, тому що не усвідомлює чатуючої його небезпеки; нарешті, воно може бути обумовлено щирою відданістю ідеї або меті, заради яких людина діє, і ця мотивація як джерело сміливості.
Зовні поводження у всіх цих прикладах те саме, хоча мотивації різні. Я говорю "зовні" тому, що якщо б можна було простежити таке поводження в деталях, виявилося б, що розходження в мотивації приводять до важко вловимих розходжень у поводженні.