1. Структура особистості: сутність, значення, закономірності формування. Особистість моряка. 2
2. Здібності в професійній діяльності моряка, шляхи їх удосконалення. 6
3. Технологія користування методом аутотренінгу в процесі індивідуального психологічного самовдосконалення курсанта. 13
Список використаної літератури. 21
1. Структура особистості: сутність, значення, закономірності формування. Особистість моряка
Для розуміння природи особистості потрібно з’ясувати співвідношення цього поняття з іншими поняттями, що використовуються як у класичній, так і в сучасній психології. Це на сам перед поняття людини, особистості, індивідуальності.
Людина народжується на світ з генетично закладеними в неї потенційними можливостями стати саме людиною. Не слід вважати, що немовля—це „чиста дошка”, на якій під впливом соціуму „пишуться” ознаки людяності. Немовляті притаманні анатомічні та фізіологічні властивості тіла й мозку, що належать тільки людині. Вони забезпечують у перспективі оволодіння прямоходінням, знаряддями праці та мовою, розвиток інтелекту, самосвідомості тощо. Але система біологічних, генетичних, анатомічних, фізіологічних чинників передбачає становлення людини лише в певних соціальних, культурно-історичних умовах цивілізації. Щоб підкреслити біологічно зумовлену належність новонародженої дитини і дорослої людини саме до людського роду та відрізнити їх від тварин, використовують поняття індивіда як протилежне поняттю особини тварини.
Тільки індивідні якості, тобто притаманні людині задатки, анатомо-фізіологічні передумови, закладають підвалини створення особистості.
Індивід - це людська біологічна основа розвитку особистості у певних соціальних умовах.
Індивідуальність - це особистість у її своєрідності. Коли кажуть про індивідуальність, то мають на увазі оригінальність особистості. Зазвичай словом „індивідуальність” визначають якусь найголовнішу особливість особистості, яка робить її відмінною від решти людей. Індивідуальна кожна людина, але індивідуальність одних проявляється дуже яскраво, випукло, інших - непримітно. Індивідуальність може проявлятися в інтелектуальній, емоційній, вольовій сферах або відразу в усіх сферах психічної діяльності. Оригінальність інтелекту може полягати у здатності бачити те, чого не помічають інші, в особливостях обробки інформації, а саме: в умінні ставити проблеми і вирішувати їх. Своєрідність почуттів може знаходити вияв у надмірному розвиткові одного з них (інтелектуального чи морального), у великій рухомості емоцій, у переважанні чуттєвого чи раціонального у винесенні рішень.
Особливість волі виявляється в силі волі, надзвичайній мужності або володінні собою в критичних ситуаціях. Оригінальність може також полягати у своєрідному поєднанні властивостей конкретної людини, які надають особливого колориту її поведінці або діяльності.
Особистість - це індивід із соціально зумовленою системою вищих психічних якостей, що визначається залученістю людини до суспільних, культурних, історичних відносин. Ця система виявляється і формується в процесі свідомої продуктивної діяльності і спілкування. Особистість опосередковує та визначає рівень взаємозв’язків індивіда з суспільним та природним середовищем. У філософсько-психологічному аспекті особистість - це об’єкт і суб’єкт історичного процесу і власного життя.
В ході свого становлення як особистості індивід поступово стає суб’єктом цілеспрямованого пізнання та перетворення об’єктивної діяльності й самого себе. Спочатку він приймає - переважно як об’єкт - різнобічні впливи з боку дорослих і створеного людством ще до його народження суспільного, культурного середовища. Цей вплив спеціально організований суспільством у формі ігрової, навчальної і трудової діяльності в умовах сім’ї, дошкільних та шкільних установ, професійної та вищої освіти і виробництва. Одночасно створюються внутрішні психічні новоутворення, які з дитячого віку формують власну свідому активність людини, спрямовуючи її на пізнання й перетворення об’єктивної дійсності та себе. Розвиток особистості відбувається у конкретних суспільних умовах. Особистість зажди конкретно-історична, вона—продукт епохи, життя своєї країни, своєї сім’ї. Вона - очевидець та учасник суспільного руху, творець власної і загальної історії, об’єкт і суб’єкт сучасності.
У процесі розвитку особистості людина оволодіває засобами людської діяльності та спілкування мовою, в неї формуються вищі психічні функції, свідомість, воля, самосвідомість, вона стає суб’єктом активного цілеспрямованого пізнання і перетворення навколишнього соціального та природного середовища. В неї з’являється здатність до самовдосконалення, самотворення власної особистості в процесі самопізнання, самовиховання та самонавчання. Вона вступає у „суб’єкт-суб’єктні” стосунки з іншими людьми.
Слід адекватно співвідносити поняття людини й особистості. Людина як соціальна біологічна істота є носієм особистості. Поняття людини значно ширше за поняття особистості, бо включає у себе велике коло соціальних і біологічних ознак – антропологічних, етнографічних, культурних та ін.
Як і всяка організація, психічне життя має структуру. Відмежовуючись від індивідуальних особливостей психічного складу, можна встановити типову структуру особистості.
Основні компоненти особистості:
1. Самоуправління („Я”).
2. Можливості.
3. Скерованість.
4. Характер.
„Я” - утвердження самосвідомості особистості, воно здійснює саморегуляцію: підсилення або послаблення діяльності, самоконтроль і корекцію дій і вчинків, передбачення і планування життя й діяльності.
Самоуправління має велике значення в нормальному цілеспрямованому розумному житті та діяльності особистості.
Можливості особистості - другий компонент, що охоплює ту систему здібностей, яка забезпечує успіх діяльності. Здібності взаємопов’язані та взаємодіють одна з одною.
Скерованість особистості це вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності. Скерованість криє в собі різні властивості, систему взаємних потреб та інтересів, практичних установок. При цьому одні з компонентів скерованості домінують і мають провідне значення, тоді як інші виконують опорну роль. Домінуюча скерованість визначає всю психічну діяльність особистості.
Характер - складне синтетичне утворення, де в єдності проявляються зміст і форма духовного життя людини. Хоча характер і не відображає особистості в цілому, проте являє складну систему її властивостей, скерованості й волі, інтелектуальних та емоційних якостей, типологічних особливостей, які проявляються в темпераменті.
Важливо пам’ятати, що характер моряка не є сумою окремих задатків, здібностей та інших елементів; він є живою нерозривною єдністю їх, пов’язаною загальним внутрішнім принципом – єдиним духом особистості. Також особливості життя моряка виявляються у вимогах середовища, в очікуваннях та можливостях їх реалізації. Суперечності та протиріччя стримують особистісний вияв, яскраво драматизуються, і життя як таке дедалі повніше розкривається для нього. Індивід усвідомлює факт існування явищ, що виходять за межі його волі, не підкоряються їй, що існує певний код подій, який має об’єктивний зміст.
В умовах плавання на ефективність професійної діяльності корабельних спеціалістів впливають такі соціально-психологічні фактори, як емоційна напруга, монотонія, гіподинамія, режим праці та відпочинку, режим сну та бадьорості, дефіцит інформації, обмеження потоку подразників природного та соціального середовища; характер внутрішньогрупових взаємовідносин, тривале перебування в ізольованому середовищі, згуртованість та сумісність особового складу підрозділів; самотність тощо.
Значний вплив на ефективність професійної діяльності корабельних спеціалістів створюють технічні, хімічні та природні фактори.
Характерні особистісні риси моряка виявляються у тому, що він має володіти здатністю до протистояння в життєвих ситуаціях, боротьби протиріч, має володіти духом ініціативи, запобігання, стійкості, мужності тощо. Для спрямування цієї сили необхідні здоровий глузд, розум, стійкі моральні принципи. Вчинки, які він здійснює, є результатом вияву його характеру, в той же час характер формується й розвивається в моральному, цілеспрямованому діянні відносно явищ світу та власного “Я”.
Коли особі треба задуматись про сенс життя, то необхідно розглянути питання про самопізнання, завдяки якому здійснюються пошук і віднаходження людиною сенсу власного буття. Самопізнання зумовлює здатність свідомості до самоусвідомлення. Мається на увазі рефлектуючи здатність – здатність відображення себе в іншому та іншого в собі, тобто взаємно обернена здатність рефлектування.
Особа, яка обирає професію, пов'язану з судноплавством, визначила свою долю. У межах своєї “виняткової долі” кожна людина є незамінною. У кожної людини – своя власна доля. І кожен перебуває наодинці зі своєю долею – “один у всьому Всесвіті”. При цьому свою долю людина повинна, з одного боку, формувати, а з іншого – гідно приймати її, терпіти, відкриваючи для себе різні, сторони страждання, долаючи його руйнівний зміст і відкриваючи творчий, синтезуючий, такий, що спонукує до нових перспектив буття.
Іноді людина хапається за поверхові риси, які абсолютизує, а потім поринає у беззмістовні вчинки та виправдовує їх, навіть усвідомлюючи, що вони абсурдні. Чим більше людина осягає, тим більше вона усвідомлює неосяжність того, що відбувається, і втрачає мужність охопити єдиною ідеєю все це багатоманіття негативно-абсурдних сторінок життя.
2. Здібності в професійній діяльності моряка, шляхи їх удосконалення
Що представляють із себе здібності взагалі?
По-перше, під здібностями розуміються індивідуально-психологічні
особливості, що відрізняють одну людину від іншої.