Епігенетична теорія Е. Еріксона (теорія життєвого циклу) поділяє онтогенез на вісім стадій психосоціального розвитку, на кожній з яких людиною вирішується певна проблема - і наслідком вирішення є певне вікове психічне новоутворення. У вирішенні проблеми базової довіри-недовіри до світу народжується надія; у протистоянні автономії та сорому й сумніву - сила волі; у виборі між ініціативою та почуттям провини - цілеспрямованість; у протиборстві працелюбності й меншовартості - компетентність; у обранні ідентичності всупереч змішанню ролей - вірність; у конфлікті близькості й ізоляції - любов; у ствердженні генеративності проти стагнації - опікування; у здобутті цілісності всупереч відчаю - мудрість.
Теорія провідної діяльності О. М. Леонтьєва, згідно з якою змістом стадій психічного онтогенезу є послідовне оволодіння людиною видами діяльності, такими як гра, вчення, труд.
Згідно уявлень про індивідуальний розвиток психіки людини, що склалися в межах суб'єктного підходу В. О. Татенка, зміст стадій онтогенезу полягає в черговості розгортань (а потім згортань) так званих «інтуїцій суб'єктного ядра» людини: екзистенціальної, експірієнтальної, рефлексивної, інтенціальної, потенціальної, актуальної, віртуальної, - тобто внутрішніх сутнісних утворень людини, які актуалізуються в конкретних психічних явищах.
Психологи, як бачимо, далеко не з усім згодні один з одним. Однак, вони всі признають, що стадійність розвитку не виключає, а скоріше вказує на безперервність цього процесу.
2. Основні етапи онтогенезу
Потреба в пошуку закономірностей розвитку людини у процесі життя існувало з давніх часів. Сьогодні до нас дійшли Давньокітайська класифікація періодизації життєвого циклу людини, вікова класифікація життя за Піфагором, за Гипократом.
У сучасний час життєвий цикл (за Ж. Годфруа) поділяється на чотири великих періоди: пренатальний (внутрішньоутробний), дитинство, підлітковий вік і зрілість. Така періодизація показує, що вона пов’язана з віком, однак сам вік не визначає періоду розвитку. В цьому є суттєва відмінність процесу розвитку людини від процесу розвитку тварини. Зміст, темп, повнота психічного розвитку забезпечується організованим взаємовпливом чи спілкування дитини з оточуючими людьми. Тому семирічна дитина, як правило, буває більш розвинутою ніж п’ятирічна, і значно менш розвинута, ніж дитина десяти років.
У свою чергу, кожний з періодів складається з трьох стадій, які мають свої особливості.
1. Пренатальний період (266 днів). Включає стадію зіготи (з моменту оплодотворення до 14 днів); стадію ембріону (від 14 днів до 2 місяців – анатомічна і фізіологічна диференціація органів); від 3 місяців до моменту пологів (розвиток систем і функцій, необхідних для життя у зовнішньому середовищі).
2. Дитинство. Стадія першого дитинства від народження до 3 років характеризується розвитком функціональної незалежності і мови.від народження до 1 року - вік немовляти (цей період завершується кризою 1-го року життя, яку пов'язують з початком ходіння й нейрофізіологічною перебудовою, що спричиняють фізичне стомлення, а також зі смисловим мовленням та оперуванням великою кількістю предметів, котрі ведуть до розумового стомлення; симптомом цієї кризи є постійний протест дитини); Від 1 до 3 років - період перед дошкільного дитинства (він закінчується кризою 3-х років, що її пов'язують з розвитком предметної діяльності; прояви цієї кризи вже більш яскраві: впертість, негативізм - тобто схильність до дій, протилежних вимогам, непокірливість, свавілля, деспотизм).
Стадія другого дитинства (3-6 років) – це розвиток особистості дитини і когнітивних процесів. Від 3 до 6-7 років - період дошкільного дитинства (він закінчується кризою 7-ми років, котру пов'язують із викликаною походом до школи зміною соціальної ситуації, розумовим напруженням та розвитком самосвідомості).
Стадія третього дитинства (6-12 років) – набуття основних когнітивних і соціальних навичок. Від 6-7 до 10 років - молодший шкільний вік (у цей період для розвитку самосвідомості дитини є дуже важливою оцінка оточуючих, вона оволодіває соціально-нормативною поведінкою).
3. Підлітковий вік.
Пубертатний вік 12-15 років Від 10 до 15 років - підлітковий вік (цей період супроводжується найбільш помітною кризою в житті людини, головним фактором якої визнається пубертат - статеве дозрівання; у підлітка інтенсифікується фізичний, розумовий, моральний, соціальний розвиток; перебудовується організм, самосвідомість, система відношень до оточуючих; відчуття дорослості призводить до труднощів соціальної взаємодії).
Ювенальний вік -16-17 років характеризується пристосуванням підлітків до сім’ї, до школи, до однолітків. Від 15 до 17 років - рання (перша) юність, або старший шкільний вік (цей період пов'язаний з інтенсивними пошуками свого місця у світі, із намаганнями збагнути сутність світу -одразу і назавжди, із побудовою власного відношення до всіх явищ дійсності, котре базується на певній індивідуалізованій картині світу).
Юність – 18-20 років – перехід до зрілого віку. Цієї стадії притаманне почуття психологічної незалежності і соціальної безвідповідальності. Цей вік є періодом першого випробування власних сил і здібностей людини, коли вона розкриває свій потенціал на певному шляху творчого життєдіяння; відбувається професійне самовизначення);
4. Зрілість. Основне новоутворення цього періоду – досягнення особистої зрілості. Характеризуючи зрілу людину, психологи виділяють такі його характеристики: широкі межі «Я», здатність до теплих соціальних стосунків, наявність самосприйняття, реалістичне сприйняття досвіду, почуття гумору, наявність визначеної життєвої філософії.
Стадія ранньої зрілості від 21 до 30 років – період молодості, або першої дорослості. У цей вік людина досягає певного піку своїх можливостей. Саме характер і обсяг її досягнень постають факторами кризи 30-ти років, котра за звичаєм складається із загострення проблем наслідків професійного визначення. Завдання особистого розвитку – організація і устрій життя в новій сім’ї. В цьому завданні декілька планів – фізіологічний, соціальний, психологічний. Не менш важливе завдання розвитку – опанування батьківської роллю. Для Матері важливо знайти своє «Я» не тільки у просторі сім’ ї , а й у просторі суспільства. Для Батька – побудувати «модель правильного життя» для своєї родини, яка складається із раціональної оцінки можливостей і втілення їх у життя.
Стадія другої дорослості – 30-35 років. Для жінки основним стає завдання контролю і самоконтролю, щоби пристосуватися до нової ситуації. Діти підросли, в них з’явилися нові інтереси, нове оточення. Жінка повинна знайти новий смисл життя. У чоловіків завдання більш полягають в інтелектуальній сфері.
Література
1.Алексеев В.П. Становление человечества.-М., 1984.-Ч.2.
2. Рогинский Я.Я. Проблемы антропогенеза.-М, 1970.
3. Юрій М. Антропологія: навч. Посібник.-К., 2008.