Симптом повз-відповідей спостерігається також при істеричних реакціях, але тут він виглядає інакше. Відповідь, неправильний власне кажучи, дається проте в плані поставленої відповіді і до того ж звучить нарочито безглуздо. Так, на прохання повідомити, скільки вийде, якщо два помножити на два, хворий може відповісти по-різному: три, п'ять, сім - неправильно, але завжди на темі завдання і з демонстрацією незнання.
Аутистичне мислення виявляється відірваністю від реальності. Асоціації виникають переважно на основі ідей і уявлень, відчуттів, пов'язаних із хворобою, під час якої переважають внутрішні переживання. Хворі замикаються в собі, тримаються осторонь, майже ні з ким не спілкуються. Відповіді на запитання в них формальні, фантазії співіснують у свідомості з реальністю, бажання сприймаються як дійсність.
Аутистичне мислення виражається в надзвичайній замкнутості, заглибленості у світ власних фантазій, відриві від реальності. Хворі не цікавляться практичною значимістю своїх ідей, можуть обмірковувати думку, що очевидно суперечить дійсності, робити з неї висновки, така ж безглузді, як і вихідна посилка. Пацієнтів не хвилює думка навколишніх, вони небалакучі, потайливі, зате з задоволенням викладають думки на папері, часом списуючи товсті зошити. Спостерігаючи таких хворих, читаючи їхнього запису, можна дивуватися тому, що пацієнти, що поводяться пасивно, говорять безбарвно, байдужо, у дійсності охоплені настільки фантастичними, абстрактними, філософськими переживаннями.
Основні ознаки аутистичного мислення, за Е. Блейлером (1927) такі. По-перше, це алогічне мислення, мислення, для якого логіка або регулярні правила руху думки не є важливими і тим більше обов'язковими.
Аутистичні ідеї знаходяться в грубому протиріччі не тільки з дійсністю, але і між собою, з погляду логіки вони абсолютно безглузді. "Самі суперечливі бажання можуть існувати поряд і одержувати навіть вираження в тих самих аутистичних думках: бути знову дитиною, щоб простодушно насолоджуватися життям, і бути в той же час зрілою людиною, бажання якої спрямовані на високу працездатність, на важливе положення в суспільстві, жити нескінченно довго і замінити одночасно це жалюгідне існування нерваною; мати улюблену жінку і зберегти разом з тим для себе волю дій...". Ігноруються не тільки логічні, але і тимчасові відносини. Аутизм "... перемішує безцеремонне сьогодення і майбутнє. У ньому живуть ще прагнення, ліквідовані для свідомості десятки років тому; спогади, що давно вже стали недоступні реалістичному мисленню, використовуються ним як недавні, може їм навіть віддається перевага, тому що вони менше наштовхуються на протиріччя з актуальністю".
По-друге, аутистичне мислення тенденційне. "Ціль досягається завдяки тому, що для асоціацій, що відповідають прагненню, прокладається шлях, асоціації ж, що суперечать прагненню гальмуються, тобто завдяки механізму, що залежить від впливу афектів. Між аутистичним і звичайним мисленням не існує різкої границі, тому що в звичайне мислення дуже легко проникають аутистичні, тобто афективні елементи". Аутистичні ідеї відповідають не реальності, а виникаючим прагненням, бажанням, що кореняться в потребі задоволення. Аутистичне мислення може бути визначене в зв'язку з цим, як мислення емоційне.
Третя особливість аутистичного мислення стосується способи вираження думки: "Аутизм користується першим матеріалом думок, навіть помилковим,... він постійно оперує з недостатньо продуманими поняттями і ставить на місце одного поняття інше, що має при об'єктивному розгляді лише другорядні загальні компоненти з першим, так що ідеї виражаються в самих ризикованих символах". У символіці з найбільшою виразністю виявляється "природжений" характер аутистичного мислення. Символіка "усюди відрізняється неймовірною одноманітністю, від людини до людини, зі століття в століття, від сновидіння аж до хвороби і до міфології... Ті самі комплекси завжди дають привід символіці, і засоби для їх вираження завжди однакові...".
Нарешті, аутистичне мислення характеризує і те, що його механізми створюють задоволення самим безпосереднім чином: "Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше основ або зовсім не має основ до того, щоб діяти".
Аутистичне мислення, як підкреслює Е. Блейлер, у багатьох відносинах протилежне реалістичному. Аутистичне мислення бере початок у віці двох, трьох років, з появою в дітей здатності фантазувати.
Персевераторне мислення характеризується тривалим переважанням однієї думки чи уявлення, що зовні виявляється стереотипним повторенням одних і тих самих слів, відповідей. Наприклад, хворий, давши правильну відповідь на перше запитання, потім продовжує її повторювати й на інші. Може спостерігатися як наслідок черепно-мозкової травми.
Символичне мислення характеризується тим, що хворі вживають для вираження думок власні, незрозумілі оточуючі символи. Це можуть нбути добре відомі слова, що використовуються в незвичайному значенні, через що зміст сказаного стає незрозумілим. Нерідко пацієнти видумують власні слова (неологізми).
Визнання рефлекторної природи мислення означає визнання його як процесу. Про це писав ще И.М.Сєченов [31], говорячи, що думка має визначений початок, протікання і кінець.
Ми не можемо в достатній мері проаналізувати внутрішні закономірності мислення, досліджувати структуру розумових операцій, за допомогою яких відбувається відображення об'єктивних властивостей предмета, якщо ми не проаналізуємо процесуальну сторону розумової діяльності. Використання узагальнених способів рішення задач, актуалізація адекватних знань про предмети вимагають не тільки схоронності інтелектуальних операцій, але і динаміки мислення. С.Л.Рубінштейн підкреслював неодноразово, що звести мислення до операційного в стороні і не враховувати його процесуальну сторону означає усунути саме мислення.
Визначення мислення як процесу застосовують не тільки в загальній теоретичній характеристиці мислення, але і до кожного окремого розумового акту. Для успішного виконання інтелектуального акту необхідно виділяти адекватні системи зв'язків, відкидати побічні, оцінювати кожну розумову операцію по ходу її виконання.
Особливості виконання такої складної, багатоетапної по своїй структурі діяльності складають її динамічну характеристику.
Однієї з особливостей мислення як вищої ступені пізнання є його опосередкованість. Звичайно, здійснення цієї опосередкованості забезпечується правильною структурою понять. Пізнання фактів, прихованих від безпосереднього сприйняття, можливо тоді, коли людина здатна проаналізувати, узагальнити сприймані факти. Однак здійснення цього опосередкування, переходу від одних суджень до інших пов'язано також з наявністю більш-менш довгого ланцюга умовиводів. Саме ланцюг умовиводів, що переходить у міркування, є дійсним проявом мислення як процесу. Тому при дослідженні мислення, його формування і розпаду недостатньо обмежуватися одним тільки аналізом утворення і розпаду понять, одною тільки характеристикою інтелектуальних операцій. Дослідження [26] показують, що порушення процесу узагальнення є не єдиним варіантом порушень мислення. Більш того, що найбільше часто зустрічаються порушення мислення не зводяться до розпаду понять; хворобливі стани мозку приводять найчастіше до динамічних порушень мислення.
Порушенню динаміки мислення присвячено мало робіт. Хоча в багатьох психіатричних дослідженнях говориться про динамічний характер деяких порушень мислення, однак під цим мається на увазі їх оборотність.
В ряду хворих (наприклад, хворих судинними захворюваннями мозку) коливання розумової працездатності приводили до коливань пам'яті, що залежить не від складності виконуваної задачі, а від виснаженості коркової нейродинаміки хворих. Подібні коливання, що виступали як непослідовність суджень, спостерігалися й у розумовій діяльності хворих.
Непослідовність суджень. Характерна риса цього порушення полягала в нестійкості способу виконання завдання. Рівень узагальнення хворих в основному не був знижений; хворі правильно узагальнювали матеріал; операції порівняння, переносу не були порушені. Однак адекватний характер суджень хворих, як ми говорили вище, не був стійким.
Зупинимося трохи докладніше на способах дії цих хворих при виконанні ними завдання „класифікації предметів”.
Хворі легко засвоюють інструкцію, застосовують спосіб, адекватний умовам рішення, починають розкладати картки за узагальненою ознакою, але через деякий час змінюють правильний шлях рішення. Досягаючи в окремих випадках високих рівнів узагальнення, хворі епізодично збиваються на шлях неправильних, випадкових сполучень. Ці коливання носили різний характер.
1. Дуже часто спостерігалися чергування узагальнених і конкретно-ситуаційних сполучень.
2. Помилки хворих складалися також у тім, що логічні зв'язки підмінювалися випадковими сполученнями. Так, правильне виконання завдання класифікації предметів порушувалося тим, що хворі поєднували об'єкти в одну групу лише тому, що картки виявилися поруч. Вони нерідко зауважували свої помилки і самі виправляли них.
3. Помилкові рішення хворих виявляються в утворенні однойменних груп: хворі часто виділяють предмети по правильній загальній ознаці, але відразу починають виділяти аналогічну за змістом групу. Так, наприклад, хворий міг виділити групу людей, у яку входили лікар, дитина, прибиральниця, і відразу виділяв ще одну групу людей, куди входив моряк, лижник і т.п.
Лабільність мислення. Порушення динаміки мислення, що виражалося в чергуванні адекватних і неадекватних рішень, не приводило до грубих порушень будові мислення. Воно лише на якийсь відрізок часу спотворювало правильний хід суджень хворих і було, мабуть, порушенням розумової працездатності хворих.