Отже, я задаю вам питання: як обертається це «вікно»? Ви відповідаєте: «Те туди, те сюди», і це ваше цілком чітке враження. Так? Так!
Ну, а тепер я вам скажу, що це враження помилково: рама увесь час оберталася в одну сторону, за годинниковою стрілкою. Не вірите? Так, важко повірити: адже ви чітко бачили коливальні рухи! І все-таки це так. А тепер розберемося, у чому отут справа.
Пояснення ілюзії треба почати з розгляду форми вікна. Ви бачите, що воно має форму трапеції. Засновано цю ілюзію на дуже сильній ознаці глибини - лінійній перспективі. У чому ця ознака складається? Він добре відомий: якщо ви дивитеся на рейки, що йдуть удалину, то вони здаються збіжними, тобто відстань між ними здається поступово зменшуваним.
Точно так само якщо ви дивитеся на звичайне вікно в кімнаті під кутом, то сторона, що ближче до вас,
Ілюзія обертового вікна («вікно Еймса»). Через перекручену форму вікно при реальному обертанні в одну сторону сприймається як здійснюючі зворотно-поступальні рухи (більша сторона увесь час здається ближче до спостерігача, чим менша) виглядає більшої, а та, котра далі, - меншої. Такий зв'язок видимого розміру й далекості повторювався у вашім досвіді багато тисяч разів на дуже багатьох об'єктах. У результаті тепер, коли ви бачите одне із двох реально однакових тіл менше, те розумієте, що воно далі, а точніше, бачите його далі. У цьому й складається суть обговорюваного автоматизму; його можна описати як «спрацьовування» ознаки лінійної перспективи.
Цей неусвідомлюваний процес ставиться до групи автоматичних актів, які формуються без участі свідомості. Уже маленькі діти фактично використовують цю ознаку, не віддаючи собі в ньому звіту. Та й дорослі його безпосередньо не усвідомлюють, а довідаються про нього хіба що з підручників психології або інструкцій по проективному малюнку.
Отже, автор ілюзії використовував описаний автоматизм - спрацьовування ознаки лінійної перспективи; це по-перше.
По-друге, він урахував наш досвід відносно форми віконних рам, «знання» того, що вони прямокутні, тобто що їхньої сторони однакові.
Головна «хитрість» його полягала в тому, що він зробив вікно не прямокутним. У результаті, коли вікно повертається так, що його більша сторона виявляється до вас ближче, ви бачите розташування вікна правильно: більшу сторону ближче, меншу далі. Коли ж на вас починає «знаходити» менша сторона, те її розмір (при переконанні, що сторони однакові) не дозволяє «пропустити» її вперед - і ви бачите менший край вікна знову відходить назад.
Механізмами такого роду багато займався Г. Гельмгольц. Для їхнього опису він запропонував термін «несвідомий умовивід». М. Гельмгольц підкреслював, що слово «умовивід» треба ставити в лапки тому, що цей процес подібний до умовиводу тільки по результаті: по природі ж він відрізняється від щирого умовиводу, тому що відбувається несвідомо. Ми як би міркуємо, але насправді цього не робимо: за нас подібну роботу робить неусвідомлюваний перцептивний процес.
Наприклад, у випадку ілюзії вікна процес цей еквівалентний наступному умовиводу.
Відомо, що коли одна з однакових сторін менше, те вона далі (більша посилка). Ця сторона - менше (мала посилка). Виходить, вона далі (висновок).
Оскільки процес протікає несвідомо, свідомі зусилля змінити його не можуть. Несвідомі умовиводи, по вираженню Гельмгольца, «непереборні».
І дійсно, скільки б я вас не переконувала, що насправді вікно рухається в одну сторону, скільки б ви його не «торкали руками» (у буквальному або переносному значенні), ви однаково будете бачити його рух ілюзорно.
Запитаємо себе, а є чи автоматичні процеси в розумовій сфері? Звичайно, є. Їх так багато, що відразу навіть важко вибрати який-небудь простий приклад.
Найкраще, напевно, звернутися до області математики. Саме там для нас найбільш очевидний процес послідовного нашарування усе більше складних дій, умінь або знань на автоматизовані попередні «шари». Відхід більше елементарних дій на неусвідомлюваний рівень супроводжується моментальним «розсудом» того, що спочатку вимагало розгорнутого процесу мислення. Розглянемо такий алгебраїчний приклад: ... Чому дорівнює це вираження? Одним словом, у відповіді - одиниця. Так? Так. А тепер подивимося, на що опиралося рішення. Воно опиралося на безпосереднє «бачення» того, що, наприклад, у чисельнику є неповний квадрат суми й різниця квадратів, а в знаменнику - різниця кубів; на знання їхнього розкладання; на моментальне використання правила скорочення однакових співмножників у чисельнику й знаменнику. Всі ці «бачення», «використання правил», «знання» - автоматизовані розумові дії, шлях до яких складався з багатьох і багатьох кроків, які ми проробили, починаючи з навчання в першому класі.
На цьому ми закінчуємо знайомство з першим підкласом неусвідомлюваних механізмів і переходимо до другого - 6) явищам неусвідомлюваної установки.
Поняття «установка» зайняло в психології дуже важливе місце, напевно, тому, що явища установки пронизують практично всі сфери психічного життя людини.
У психології існує цілий напрямок - грузинська школа психологів - яка розробляє проблему установки в дуже широкому масштабі. Грузинські психологи є безпосередніми учнями й послідовниками видатного психолога Дмитра Миколайовича Узнадзе (1886-1950), що створив теорію установки й організував розробку цієї проблеми силами великого колективу.
Насамперед, що таке установка. По визначенню, це - готовність організму або суб'єкта до здійснення певної дії або до реагування в певному напрямку.
Помічу, що мова йде саме про готовність до майбутньої дії. Якщо навичка ставиться до періоду здійснення дії, то установка - до періоду, що йому передує.
Фактів, що демонструють готовність, або попереднє настроювання організму до дії, надзвичайно багато, і вони дуже різноманітні. Вони ставляться до різних сфер психічного життя індивіда.
Наприклад, дитина задовго до однорічного віку, намагаючись взяти предмет, підбудовує кисть руки під його форму: якщо це маленька крихітка, то вона зближає й витягає пальці, якщо це круглий предмет, він округляє й розводить пальці й т.д. Подібні перед настройки пози руки ілюструють моторну установку.
Спринтер на старті перебуває в стані готовності до ривка - це теж моторна установка.
Якщо ви сидите в темній кімнаті й зі страхом чекаєте чогось загрозливого, то іноді й справді починаєте чути кроки або підозрілі шерехи. Приказка «у страху очі великі» відбиває явища перцептивної установки.
Коли вам дається який-небудь математичний приклад, виражений у тригонометричних символах, то у вас створюється установка вирішувати його за допомогою формул тригонометрії, хоча іноді це рішення зводиться до простих алгебраїчних перетворень. Це приклад розумової установки.
Стан готовності, або установка, має дуже важливе функціональне значення. Суб'єкт, підготовлений до певної дії, має можливість здійснити його швидко й точно, тобто більш ефективно.
Але іноді механізми установки вводять людини в оману (приклад необґрунтованого страху). Приведу вам ще один приклад, цього разу запозичаючи його із древнє китайського літературного пам'ятника.
«Пропала в однієї людини сокира. Подумала вона на сина свого сусіда й стала до нього придивлятися: ходить, як той, що вкрав сокиру, дивиться, як той, що вкрав сокиру, говорить, як той, хто вкрав сокиру. Словом, кожний жест, кожний рух видають у ньому злодія.
Але незабаром та людина стала скопувати землю в долині й знайшла свою сокиру. На інший же день подивилася на сина сусіда: ні жестом, ні рухом не схожий він на злодія».
Саме «помилки установки», які проявляються в помилкових діях, сприйняттях або оцінках, ставляться до найбільш виразних її проявів і раніше всього привернули увагу психологів.
Треба сказати, що не всяка установка неусвідомлювана. Можна свідомо чекати страшного - і дійсно бачити страшне, можна усвідомлено підозрювати людини в крадіжці сокири - і дійсно бачити, що вона ходить, «як той, хто вкрав сокиру».
Але найбільший інтерес представляють прояви саме неусвідомлюваної установки. Саме з них і почалися експериментальні й теоретичні дослідження в школі Д.Н. Узнадзе.
Основні досвіди, які з'явилися відправною крапкою для подальшого розвитку концепції Д.Н. Узнадзе, проходили в такий спосіб. Випробуваному давали в руки дві кулі різного обсягу й просили оцінити, у якій руці тар більше. Більша куля, припустимо, давався в ліву руку, менший - у праву. Випробуваний правильно оцінював обсяги куль, і проба повторювалася: знову в ліву руку давали більшу кулю, а в праву - менший, і випробуваний знову правильно оцінював обсяги. Знову повторювалася проба, і так раз п'ятнадцять підряд.
Нарешті, у черговій, шістнадцятої, пробі зненацька для випробуваного давалися дві однакових кулі з тією же самою інструкцією: «зрівняти їхні обсяги» от виявилося, що випробуваний у цій останній, контрольній пробі оцінював кулі помилково: він сприймав їх знову як різні по обсязі. Установка, що зафіксувалася, на те, що в ліву руку буде дана більша куля, визначала, або направляла, перцептивний процес, випробувані, як правило, говорили, що в лівій руці куля менше. Правда, іноді відповіді були такі ж, як і в настановних пробах, тобто що в лівій руці куля більше. Помилки першого типу були названі контрастними ілюзіями установки, помилки другого типу - асимілятивними ілюзіями установки.
Д.Н. Узнадзе і його співробітники докладно вивчивши умови виникнення ілюзій кожного типу, але я не буду на них зараз зупинятися. Важливо інше - переконатися, що установка в цьому випадку була дійсно неусвідомлюваною.
Безпосередньо це не очевидно. Більше того, можна припустити, що в підготовчих пробах випробувані цілком усвідомлювали, що йдуть однотипні пред'явлення, і починали свідомо чекати такої ж проби в черговий раз.