Вік від 1,5 до 3-4 років знаменується прагненням дитини до самостійності. Це часто зустрічає опір дорослих, що породжує в дитини почуття непевності в собі. На думку відомого психолога неофрейдистського напрямку Еріка Еріксона, альтернатива самостійності й непевності - ключова проблема дитинства. Батьки повинні звести до мінімуму всі обмеження, забороняючи дитині тільки те, що абсолютно неприпустимо, і бути при цьому твердими й послідовними. При дії зайвих обмежень страждає самоповага дитини, що боїться бути відкинутим, невпевнений у тім, що до нього будуть сприятливо ставитися незалежно від його успіхів і невдач.
У дошкільному й молодшому шкільному віці все більший вплив на дитину починають робити оцінки, що дають йому родителями, вихователями, а потім й однолітками. Якщо в дитини, яка мала виховання в умовах захищеності, любові й поваги його законних інтересів, сформувалася досить висока самооцінка, то його Я-концепція сама захищає себе від негативних оцінок, що розходяться з уявленням про себе. Але у випадку низької самооцінки малюк стає болісно чутливим до тому, як сприймають його навколишні. Такі діти не впевнені в собі, зазнають труднощів у спілкуванні з однолітками, учаться з явною напругою.
У випадку, якщо в результаті впливу на дитину з моменту народження несприятливих біологічних і соціально-психологічних факторів у нього складається готовність до розвитку неврозу, кожна, у тому числі, здавалося б, незначна, психогенія здатна повести до маніфестації хвороби. До числа найпоширеніших факторів, що приводять до неврозу в схильної особистості в дитячому віці ставляться наступні: один або обоє батька відкидають дитину, відмовляють йому в любові; малюк в родині служить засобом дозволу подружніх конфліктів; погрози розлюбити дитину або покинути її як засіб виховного впливу; вселяння дитині, що вона винна у розлученні або смерті одного з батьків або близьких родичів; відсутність у безпосереднім оточенні людини, здатної зрозуміти переживання дитини (Е. Т. Соколова).
По своїх клінічних характеристиках картина дитячих неврозів досить бідна й відрізняється малою кількістю симптомів. Характер їх визначається віком дитини; порушуються ті нервово-психічні функції, які найбільше інтенсивно формуються на даному етапі (В. В. Ковальов): від 0 до 3 років це функції сомато-вегетативні, від 4 до 10 років - психомоторні, від 7 до 12 років - афективні й від 12 до 16 років - емоційно-ідеаторні.
Найчастішим симптомом дитячих неврозів є страх. У дітей молодшого віку найчастіше зустрічається страх самітності (ізоляції). Виникає необґрунтоване тривожне побоювання бути кинутим, втратити батьків. Страх відчувається сильніше, коли діти залишаються будинку на самоті або в темряві. Їх охоплює почуття безпорадності, жаху й беззахисності перед можливою появою уявлюваних казкових чудовиськ, що відбиває відсутність упевненості в підтримці з боку дорослих. Іноді нічний страх буває пов'язаний із раніше страхаючою подією або пережитим сновидінням. Малюк злякано просипається, кричить і не заспокоюється доти, поки батьки не візьмуть його на руки, не покладуть із собою в постіль. У молодшому дитячому віці страхи звичайно бувають короткочасними й проходять через кілька тижнів.
У дошкільному й молодшому шкільному віці переважає страх смерті - своєї або батьків. Він може приймати форму побоювань нападу бандитів, «мерців», страху вогню й пожежі. Нерідко в ньому знаходять висвітлення раніше переглянуті телепередачі й кінофільми, прочитані книги із застрашливими сюжетами. Поряд зі страхами в цьому віці спостерігаються й інші симптоми: діти часто бувають тривожні, уразливі, полохливі, плаксиві, настрій у них буває нестійким, у своїх малюнках вони зображують символи смерті - могилки із хрестами. Вони бояться спати, просять, щоб хто-небудь посидів з ними, у сні здригаються, випробовують страхаючі сновидіння.
Невроз страху може затягуватися до 2-3 років. Елементарні й недиференційовані страхи приймають характер фобій - типу агорафобії або соціальних фобій. Однак у зв'язку з недостатньо розвиненими в дітей абстрактним мисленням і здатності до самоспостереження в самозвіті нав'язливі стани не бувають представлені в розгорнутому й завершеному виді. Про їх можна судити не стільки по словесному звіті дитини, скільки по його поводженню. Так, малюк, що випробовує нав'язливий страх зараження, подовгу миє руки. Роблячи уроки, він багаторазово обводить кожну букву - «щоб не одержати погану оцінку». Ідучи по вулиці, він намагається не наступати на тріщини в асфальті - «щоб не вмерла мама». Таким чином, нав'язливі стани дитини приймають форму певних ритуальних дій, які як би служать для нього захистом від тривоги й страху, хоча розуміння захисного їхнього характеру в дитини відсутній.
Ближче до нав'язливих станів, що спостерігається в дорослих, стають фобії в підлітків. Хворі в цьому віці вже в стані бувають проаналізувати й виразити в словесному звіті своє відношення до них як до тяжких, хворобливих переживань. Особливо часто в підлітків зустрічаються соціальні фобії: нав'язливі побоювання почервоніти, здатися в суспільстві смішним. Такі підлітки із тривожно-недовірливим характером, болісно ранимим і чутливі відчувають себе скованими й неспритними в колі інших людей, особливо незнайомих. Хвилювання й побоювання здатися «не таким, як всі» дійсно викликає в них гіперемію особи, що у свою чергу ще більше підсилює їхнє почуття незручності й невдоволення собою.
Більше частими й типовими для дітей є компульсивні потяги, що полягають у тім, що у хворих незалежно від їхнього розуму й волі виникає непереборне прагнення робити дії безглузді й часто ведучі до небажаних наслідків. У момент здійснення вони бувають недоступні свідомому контролю. До компульсивних дій і потягів відносять, наприклад, ссання пальця, кусання нігтів, видавлювання вугрів, висмикування волосся і заковтування їх. Здійснення цих дій доставляє своєрідна насолода або дозволяє позбутися від тяжкої емоційної напруги.
До невротичних дій відносять також посилену й неодноразово повторювану протягом дня мастурбацію (онанізм.) - штучне викликання полової насолоди шляхом подразнення руками полових органів й уяви еротичних сцен. Її потрібно відрізняти від «фізіологічної» мастурбації, що має місце більш ніж в 95 % хлопчиків й 40-50 % дівчинок. Вона є вираженням полового потяга, що пробуджується природно, при мінімальних можливостях його задоволення шляхом контактів з особами протилежної підлоги.
Всі компульсивні потяги відрізняються великою стійкістю й схильністю до рецидивів, незважаючи на активні спроби дорослих і самих дітей перебороти їх.
З невротичним страхом і тривогою в дітей безпосередньо зв'язані тики. До них ставляться різноманітні автоматизовані, постійно повторювані й однотипні рухи: миготіння, посмикування головою, плечима й ін. Вони виникають у віці після 4 років і часто бувають пов'язані з невротичною фіксацією раніше доцільного руху, наприклад посмикування головою у зв'язку з подразненням шкіри шиї тугим комірцем, мигальними рухами при кон’юнктивіті. Тики в невротичних дітей можуть виникати й по механізму наслідування, коли малюк спостерігає їх у кого-небудь зі членів родини або в товариша. У хлопчиків невротичні тики зустрічаються частіше, ніж у дівчинок.
Особливе місце займають тики - синдром Туретта, при якому спостерігаються розгонисті тикообразні руху рук, імпульсивні посмикування, підскакування, гримаси іноді з одночасним вигукуванням лайок, звичайно змінених у своєму звучанні так, що їх важко буває довідатися. Походження їх дотепер залишається недостатньо вивченим. Надається значення підвищенню активності стриарних систем мозку, зв'язаних, можливо, зі спадкоємною обтяженістю. Відношення даного синдрому до неврозів є спірним, хоча наявність невротичної тривоги, що провокує тики, у більшості випадків вдається відзначити. Перебіг хвороби буває тривалим, хвилеподібним; з віком тики послабляються або зникають, але на зміну їм часто приходять розладу особистості й порушення поводження з розгальмуванням потягів.
До невротичних рухових розладів у дітей і підлітків ставиться заїкуватість, що проявляється порушенням темпу й плавності мови із судорогами мовної мускулатури функціонального характеру. Короткочасна невротична заїкуватість зустрічається в 4 %, а відносно стійке - в 1% всіх дітей. Початок його звичайно буває присвячено до віку 4-5 років, коли відбувається ускладнення фразової мови. В 20 % випадків заїкуватості передує невропатія. Безпосередньою причиною, що приводить до виникнення заїкуватості, звичайно служить «шокова» психічна травма, переляк. Серед факторів, що сприяють заїкуватості, істотна місце займає наслідування, коли в найближчому оточенні дитини є інші заїкуваті діти й підлітки.
Заїкуватість підсилюється при хвилюванні й тривозі. З 10-11 років діти починають соромитися свого дефекту, замовкають у присутності сторонніх, у класі в дошки. У той же час у звичній домашній обстановці, під час гри заїкуватість може ставати майже непомітним. Але проявляються інші невротичні симптоми: страхи, порушення настрою, функціональні сомато-вегетативні розлади.
Заїкуватість може бути тимчасовою, і воно поступово зникає мимовільно або під впливом лікування. Але можлива його фіксація у зв'язку із закріпленням патологічного моторного мовного стереотипу. До 25 років воно зберігається в 10 % всіх заїк в дитячому й підлітковому віці. Несприятливий перебіг хвороби звичайно спостерігається при розвитку неврозу на тлі поразки центральної нервової системи внаслідок патології вагітності й пологів у матері або інших причин.