Навчально-науковий інститут заочного та дистанційного навчання
з предмету: "Юридична психологія"
студентки 3-го курсу
Житомирського відділення
навчально-наукового інституту заочного
та дистанційного навчання КНУВС
Карпінської Ніни Вікторівни
Житомир –– 2010
План
Завдання 1. Історія розвитку та етапи юридичної психології
Завдання 2. Психологічні особливості та структура злочинних груп
Завдання 3.Задача
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Для нашого часу характерними є значний розвиток психологічної науки, використання психологічних знань для вирішення прикладних проблем різних напрямів людської діяльності, у тому числі й юридичної. Нині теорія і практика потребує психологічного аналізу значної кількості складних феноменів, що впливають на життєдіяльність людини, визначаючи її місце у суспільстві і, зокрема, соціально корисну чи антисоціальну спрямованість поведінки, дотримання чи порушення правових норм тощо.
Кожна галузь професійної діяльності має притаманні лише їй риси, що впливають на характер та особливості взаємин людей у процесі реалізації конкретних трудових операцій. Це повною мірою стосується і юридичної діяльності. Саме ця обставина зумовила відокремлення специфічної галузі наукового знання, що вивчає закономірності людської психіки у сфері дії права. Інтеграція юриспруденції та психології сприяла становленню нової науки –– юридичної психології, спрямованої на науково-практичне забезпечення завдань правотворчої, правоохоронної та право застосовної діяльності.
Метою написання контрольної роботи є всебічне вивчення історії розвитку юридичної психології, психологічних особливостей та структури злочинних груп, а також оволодіння навичками розв’язання практичних задач.
Структура контрольної роботи складається з двох питань та ситуативної задачі. В першому з них розглянуто загалом основні етапи розвитку юридичної психології та, зокрема, етапи розвитку юридичної психології в Україні, а також сучасні напрями юридичної психології в Україні. Друге питання висвітлює кваліфікаційні ознаки злочинних груп, причини об’єднання осіб у злочинні групи, закономірності функціонування злочинних груп. В цьому ж питанні наводиться загальна структура злочинних груп та психологічні особливості функціонування п’яти основних видів злочинних груп. Розв’язання ситуативної задачі завершує написання контрольної роботи і підтверджує засвоєння навичок практичного вирішення проблемних завдань в галузі юридичної психології.
Завдання 1.Історія розвитку та етапи юридичної психології
Становлення юридичної психологи як науки визначалося тим, що основні проблеми юриспруденції (особистість злочинця, досудове слідство та судове провадження кримінальної справи, перевиховання засуджених) не могли бути вирішені на рівні суто юридичному чи суто психологічному, а вимагали розробки спеціалізованого методичного інструментарію для вивчення і теоретичної розробки проблематики на межі юридичної та психологічної науки. Саме тому юридичної психології повною мірою стосується ствердження У. Гербарта про те, що психологія має тривалу передісторію і дуже коротку історію. Ще в трактаті давньогрецького філософа Теофраста (IV-IIIст. до н.е.) "Характери" є опис окремих асоціальних рис, притаманних певним типам особистості.
В історичній ретроспективі можна виділити такі основні етапи розвитку юридичної психології:
I — описовий (з давнини до початку XIXст);
II— порівняльно-аналітичний (XIXст);
III— природничо-науковий (з початку XXст. до теперішнього часу).
Застосування психологічного знання для забезпечення правосуддя та використання його в напрямах правоохоронної діяльності має прадавню історію. Випробування учасників процесу, що подекуди мали містичний характер, але значною мірою синтезували емпіричний досвід багатьох поколінь, мали місце вже в античному та середньовічному кримінальному процесі. Вони базувалися на застосуванні знань психології людини, різних її проявів для одержання правдивої інформації. І в античному, і в середньовічному процесі основним доказом було особисте зізнання підозрюваного у вчиненому.
Розшуковий процес, як світський (більш вишуканий) варіант інквізиційного, не використовував даних психології, базуючись виключно на таємних письмових свідоцтвах. Особисте зізнання як основний доказ здобувалося всіма можливими способами, у тому числі й з застосуванням катувань і тортур. Одночасно з фізичними, використовувалися і психологічні методи впливу на підозрюваних із метою отримання зізнання будь-що, основою яких були узагальнені емпіричні дані та побутова психологія. Щоб примусити людину дати свідчення, спеціально створювалася шокова ситуація, обстановка, яка провокувала до вияву емоцій.
На зміну інквізиційному середньовічному розшуковому процесу прийшов процес змагальний (ідеї якого зароджувалися в філософії, соціології, теорії права) з властивою йому гласністю та усним провадженням. Важливого значення набувають показання свідків та інформація стосовно особистості підсудного, потерпілого, позивача, відповідача тощо. Для правильної оцінки свідчень підозрюваного, обвинувачуваного та інших учасників процесу, одержання даних про їх особистість у кримінальному, а потім у цивільному буржуазному процесах з'являється потреба залучення та використання психологічного знання.
Так, у Європі почала інтенсивно розвиватися судова психологія. У 1792 р. виходить робота К. Екартсгаузена "Про необхідність психологічного аналізу кримінально-правових понять"; у першій половині XIX ст. побачили світ роботи І. Гофбауера "Психологія та її застосування до судового життя" та І. Фредрейха "Систематичне керівництво з судової психології", де висвітлювалися психологічні аспекти проблем особистості злочинця, індивідуалізації вини та покарання, а також безпосередньо психології кримінального судочинства.
Середина і друга половина XIX ст. знаменувалася в Європі значним посиленням інтересу до кримінальної психології, що зумовлювалося, насамперед, розвитком антропологічних поглядів на детермінацію злочинної поведінки (Ч. Ломброзо, Е. Феррі, Р. Гарофало). У книзі "Злочинна людина, вивчена на основі антропології, судової медицини та тюрмознавства" (1876 р.) Ч. Ломброзо здійснив спробу визначити матеріальний субстрат злочину, висловивши думку про те, що злочинець—це атавістичний тип, який має низку фізичних і, відповідно, психічних рис, що наближають його до дикунів, первісних людей або навіть тварин. На його думку, злочинця неможливо виправити, як неможливо приручити та одомашнити хижака, тому єдиним виправданим засобом боротьби зі злочинністю є якомога більш рання ізоляція представника злочинного типу від суспільства.
Е. Феррі та Р. Гарофало доповнили перелік біологічних детермінант злочин-ності, але залишилися при цьому на позиціях антропологічної школи. Так, Е. Феррі в праці "Злочин як соціальне явище" визначив три групи чинників, що породжують злочинність: антропологічні (індивідуальні), фізичні та соціальні. До останніх були віднесені: громадянський стан, рід занять, місце народження, класовий стан, освіта та виховання. Р. Гарофало, зазначаючи, що злочинець має риси "дикунів" та розумову недорозвиненість, поділяв злочини на "природні" та "штучні", спричинені неповагою до страждань інших людей та їх права власності.
Помітним досягненням у розвитку юридичної психології були роботи Г. Гроса "Посібник для слідчих" і "Кримінальна психологія". Автор вперше аргументував необхідність виділення окремого напряму юридичної психології — судової психології, в структурі якої виділив "суб'єктивну психологію", під якою розумів психічну діяльність судді, і "об'єктивну психологію" — психічну діяльність тих учасників процесу, які забезпечують судді матеріал для остаточних висновків і суджень, необхідних для винесення вироку (обвинувачуваного, свідка, потерпілого).
На початку XX ст. побачили світ роботи П. Блюнеллі "Свідомість звинувачуваного" (1902 p.), М. Борста "Експериментальні дослідження достовірності свідчень" (1907 p.), Г. Райха "Про напрями психології" (1912 p.), K. Марбе "Принципи судової психології" (1913 р.), О. Ліпмана "Основи психології для юристів" (1914р.), в яких розглядалися теоретичні і практичні питання використання психології в юриспруденції. З 1907 р. відомий учений Е. Клапаред читав у Женеві "Курс лекцій з юридичної психології".
Історія юридичної психології в нашій країні нараховує понад три століття. Можна виділити три етапи її розвитку:
1) кінець XVIIст. — перша половина XVIIIст. (епоха Просвіти) — перші спроби проникнути в психологію (душу) злочинця, критично осмислити психологію людей, що вершать правосуддя;
2) кінець XVIIIст. —остання чверть XIXст. —характеризується початком читання курсів із юридичній психології;
3) XXст. — початок XXIст. — оформлення юридичної психології як галузі психологічної науки і становлення її як експериментальної дисципліни.
Починаючи з Петра І, на теренах Російської імперії кримінально-правові і процесуальні питання розглядаються у визначеному змісті через призму психологічних знань. Так, Посошков І.T. пропонував різні способи допитів свідків і обвинувачуваних, рекомендував класифікувати злочинців за ступенем їх "зіпсованості". Він говорив, що усвідомлення права відсутнє у масі народу.
На початку XVIII ст. було висловлено думки про необхідність відміни кривавих форм кримінальних репресій, катувань і зміну ставлення до особистості злочинця, вважаючи найбільш важливим створення умов для виникнення у нього почуття каяття.