Індивідуальні розходження: Френсис Гальтон (1822-1911)
Своїми роботами із проблем психічної спадковості й індивідуальних розходжень людських здатностей Гальтон привніс у психологію дух еволюційної теорії. До нього питання про індивідуальні розходження як гідний предмет психологічних досліджень не розглядався. Нам відомо тільки про розрізнені спроби, початих у цьому напрямку головним чином Вебером, Фехнером і Гельмгольцем, що залишив відомості про експерименти по вивченню індивідуальних розходжень, результати яких до того ж так і не були систематизовані. Що ж стосується Вундта й Титченера, то вони взагалі не розглядали ці питання в якості стосовних до психології.
Сторінки життя
Френсис Гальтон мав виняткові розумові здатності (за непрямими оцінками його коефіцієнт IQ був дорівнює приблизно двомстам) і невичерпним запасом творчих ідей. Серед предметів його досліджень були, зокрема, навіть такі: дактилоскопія (результати цих робіт були згодом використані криміналістами), мода, вплив географічних факторів на зовнішні дані населення, важка атлетика й ефективність молитов. Він також винайшов друкувальний пристрій для телетайпа, пристосування для відкривання замків і перископ, що дозволяв йому при знаходженні в щільній юрбі спостерігати парад поверх голів інших глядачів.
Гальтон народився в 1822 році в Англії, недалеко від Бирмингема, і був самим молодшим у родині з дев'яти дітей. Його батько був процвітаючим банкіром, що належав до багатого й відомого роду, що дали багатьох відомих державних діячів, священнослужителів і воєначальників. У віці 16 років на настійну вимогу батька Френсис почав вивчати медицину в Бирмингемської міській лікарні. Він працював асистентом лікаря, роздавав хворим ліків, вивчав медичну літературу, лікував переломи, ампутував ушкоджені пальці, видаляв зуби, робив щеплення дітям і розважав себе читанням класичної літератури. Однак, у загальному-те робота в лікарні не була для нього таким вуж приємним заняттям, і він продовжував залишатися там тільки під тиском батька.
Один випадок, що відбувся з Гальтоном у період учнівства, добре ілюструє допитливість його розуму. Бажаючи з'ясувати вплив різних ліків, він почав приймати малі дози кожного з них і відзначати, який ефект зробило на нього ліки. Гальтон почав свій досвід із препаратів, назва яких починалося з букви А, і закінчив свої дослідження на букві З - послу того, як спробував кретонового масла, що використовувалося в той час як проносне.
Після річної роботи в бирмингемскої лікарні Гальтон продовжив своє медичне утворення в Лондонському королівському коледжі. Через рік його плани змінилися, і він перейшов у Триниті коледж Кембриджського університету, де почав вивчати математикові. У цей час його кумиром став Ісак Ньютон, погруддя якого незмінно стояв у Гальтона на коминковій полиці. Хоча його навчання було перервано серйозною депресією, йому все-таки вдалося одержати університетський диплом. Пізніше він відновив вивчення медицини, що на той час буквально зненавидів, однак тільки смерть батька дозволила йому відмовитися від занять нелюбимою справою.
Увага Гальтона залучали наукові експедиції. Він зробив подорож по Африці й написав по його підсумках звіт, відзначена медалі Королівського географічного суспільства. В 50-е роки минулого століття він змушений був припинити свою участь в експедиціях. Сам Гальтон пояснював цей крок своїм одруженням і погіршенням стану здоров'я. Все-таки тема досліджень невідомих земель продовжувала викликати в нього винятковий інтерес, і він навіть написав книгу за назвою «Мистецтво подорожей». Гальтон брав участь в організації ряду наукових експедицій, а також читав лекції про життя в польових умовах для солдатів, що готуються до служби в заморських колоніях.
У своєму невичерпному прагненні пізнання природи він звернувся до метеорології й сконструював прилад для автоматичного запису даних про стан атмосфери. Гальтон підсумував свої відкриття в цій області, написавши книгу, що вважається першою науковою спробою дати широкомасштабне подання про світові погодні процеси.
Коли його кузен Чарльз Дарвін опублікував свою знамениту працю «Про походження видів», вона негайно звернувся до вивчення нової теорії. У першу чергу його зацікавили біологічні аспекти еволюції, і він почав дослідження результатів переливання крові кроликам з метою з'ясувати, чи дійсно можуть бути успадковані придбані ознаки. Хоча генетичні проблеми еволюційних процесів протягом довгого часу не залучали уваги Гальтона, соціальний підтекст був присутній у його наступних роботах, що й визначило його вплив на сучасну психологію.
Психічна спадковість
Перша книга Гальтона по психології «Спадкоємний геній» (Hereditary Genius) була опублікована в 1869 році. (Коли з нею познайомився Дарвін, він написав своєму кузенові, що ніколи раніше не читав нічого більше цікавого й оригінального.) У цій роботі Гальтон намагався показати, що народження в родинах геніальних дітей відбувається значно частіше, ніж це можна було б пояснити винятково впливом навколишніх умов. Основна думка цієї книги полягала в тому, що у видатних батьків народжуються видатні сини. (Доньки в той час мали мало можливостей зайняти високе положення крім шлюбу з видатною людиною).
Більшість біографічних даних, на які посилався у своїй книзі Гальтон, ставилися до родоводів відомих учених і лікарів. Його дослідження показували, що кожна знаменита людина успадковує не тільки геніальність, але й особливу форму її прояву. Так, наприклад, великий учений народжується в родині, що досягла популярності саме в науці.
Кінцевою метою Гальтона було сприяти народженню «якісних» особистостей і перешкоджати народженню «неякісних». Щоб допомогти досягненню цієї мети, він створив нову науку євгеніку, що мала справу з факторами, які могли поліпшити наслідувані якості людей. Він затверджував, що людський рід, подібно свійською твариною, може бути поліпшений шляхом штучної селекції. Якби талановиті люди вибиралися із загальної маси й сполучалися шлюбом тільки один з одним протягом багатьох поколінь, то в результаті виникла б нова високообдарована людська раса. Гальтон пропонував розробити спеціальні інтелектуальні тести для відбору високообдарованих чоловіків і жінок для подальшої селекційної роботи. Він також рекомендував створювати матеріальні стимули для заохочення вступу в шлюб і обзаведення дітьми тих, хто успішно пройде тестування. (Ні сам Гальтон, ні його брати не мали дітей. Очевидно, це була проблема генетичного характеру.)
У своїх спробах перевірити свою євгенічну теорію Гальтон звернувся до статистики. У книзі «Спадкоємний геній» він застосовує статистичні методи для рішення проблем спадковості, розсортовуючи людей за рівнем дарування. Його дані показали, що видатні люди з більшою ймовірністю мають видатних синів у порівнянні з людьми із середніми здатностями. Так у своїй роботі Гальтон з'ясував, що з 4000 дітей обдарованих батьків 977 чоловіків згодом стали знаменитими. Коли ж група батьків вибиралася на випадковій основі, те обдарованих дітей налічувалося, як і очікувалося, менше, тільки 332.
На думку Гальтона, імовірність народження геніїв у деяких родинах була недостатньо висока, щоб всерйоз розглядати її залежність від кращих умов життя, можливостей одержання утворення або якихось інших соціальних переваг. Тому його висновок полягав у тому, що геніальність або її відсутність залежать від спадковості, а не від наданих можливостей.
Гальтон написав книги «Англійські вчені» (English Man of Science, 1874 р.), «Природна спадковість» (Natural Inheritance. 1889 р.) і більше 30 інших робіт із проблем спадковості. В 1901 році він почав видавати журнал «Біометрика», в 1904 році заснував лабораторію євгеніки при Лондонському університетському коледжі й організував суспільство сприяння поширенню ідей расового вдосконалювання.
Статистичні методи
У продовження всієї своєї наукової кар'єри Гальтон ніколи не бував повністю вдоволений дослідженням проблеми, якщо не міг одержати кількісних даних і провести їхню статистичну обробку. Для цього йому іноді доводилося використовувати їм же розроблені методи. Бельгійський математик Адольф Кетле був першим, хто застосував статистичні методи й закон нормального розподілу випадкових величин до аналізу біологічних і соціальних процесів. Раніше цей закон звичайно використовувався при визначенні помилок вимірів при спостереженнях і експериментах у природничих науках. Кетле був першим, хто показав, що величина росту, обмірюваного в 10 тисяч чоловік, приблизно підкоряється нормальному розподілу. Він використовував вираження середня людина, щоб відбити той факт, що більшість результатів фізичних вимірів групуються навколо їхнього середнього значення або центра розподілу, а кількість інших даних зменшується в міру їхнього відхилення від цієї величини.
Результати, отримані Кетле, зробили на Гальтона сильне враження, і він висловив припущення про те, що цей підхід може застосовуватися й для аналізу даних психології. Приміром, він установив, що розкид оцінок, отриманих на університетських іспитах, підкоряється закону нормального розподілу. Через простоту нормального закону й зручності його застосування до опису різноманітних характеристик Гальтон припустив, що досить велика кількість оцінок людських характеристик можуть бути описані двома основними величинами: середньою оцінкою розподілу (математичне очікування) і діапазоном розкиду навколо середньої оцінки (стандартне відхилення).
Роботи Гальтона в області статистики привели до відкриття однієї з найважливіших величин - кореляції, перше згадування про яку з'явилося в 1888 році. Сучасні метод визначення обґрунтованості й надійності тестів так само, як і методи факторного аналізу, прямо пов'язані з гальтоновським відкриттям кореляції, що стало результатом спостережень Гальтона за тим, як кількісні характеристики спадкоємних ознак регресують до свого середнього значення. Приміром, він відзначав, що сини дуже високих людей, у середньому, бувають нижче своїх батьків, у той час як сини дуже низькорослих чоловіків виявляються, у середньому, вище своїх батьків. Гальтон розробив графічні методи для відбиття основних властивостей коефіцієнта кореляції й знайшов формулу для його розрахунку (заради об'єктивності слід зазначити, що в наш час вона вже не використовується).