Індивід у групі: вплив групи, відносини влади й підпорядкування
Немає особою необхідності доводити, що дослідження групових процесів - закономірностей поводження індивідів у різних соціальних групах - область безперечно основна для соціальної психології.
Однак в американській соціальній психології ця істина затвердилася не відразу, оскільки, як уже неодноразово згадувалося, цьому заважала традиційна, що йде від загальної психології орієнтація на дослідження індивіда. І хоча перший груповий експеримент (дослідження Н. Триплетом підвищення продуктивності праці індивіда в присутності інших людей) був проведений ще в 1897 р., групи стали вивчатися досить інтенсивно лише в 30-х роках завдяки зусиллям Левина. Саме Левин увів у науковий побут такі поняття, як тип лідерства, групова згуртованість, групова динаміка й т.п. Він же дав одне з перших визначень групи в соціальній психології.
Зрозуміло, основна причина широкого визнання робіт Левина полягала в тому, що у зв'язку з ускладненням виробництва й загостренням, що випливає звідси, проблем його організації питання про закономірності групових процесів придбав очевидне практичне значення. У Сполучених Штатах Америки понад три чверті всіх досліджень малих груп фінансується промисловими фірмами й військовими відомствами. В умовах зрослої ролі колективної праці в різних сферах людської діяльності групові процеси цікавили замовників із прагматичної точки зору - удосконалювання методів керування групами й через них - індивідом.
Цим пояснюється швидкий ріст кількості робіт в області дослідження малих груп. Число публікацій у світовій літературі (де на частку США доводиться більше 90%) за період з 1897 по 1959 р., тобто за 62 року, склало 2112 найменувань, однак за одне тільки наступне десятиліття (1959-1969 р.) воно виросло на 2000, а з 1967 по 1972 р., тобто всього за 5 років, було зареєстровано близько 3400 досліджень.
Історія вивчення малих груп дуже нагадує хід розвитку досліджень соціальної установки, соціальної перцепції, а також всієї соціальної психології в США в цілому: бурхливий екстенсивний ріст, формування основних теоретичних напрямків, удосконалювання методів (головним чином лабораторного експерименту) до кінця 60-х років, але надалі аж до теперішнього часу застій у розвитку теорії, усвідомлення малої цінності одержуваних даних і у зв'язку із цим «критичне переосмислення досягнутого й помітне зниження оптимізму щодо внеску досліджень у розуміння групової динаміки через їхню малу правдивість і обмеженість можливих практичних додатків.
Не ставлячи перед собою завдання аналізувати причини подібного положення, відзначимо все-таки, що вони багато в чому подібні з тими, які перераховані нами при розборі досліджень соціальної установки й соціальної перцепції. Разом з тим вплив вад запропалих і теоретичних посилок збільшується в дослідженнях малих груп впливом прийнятої моделі суспільства й відповідної їй розумінням ролі й місця людини в суспільстві.
Для демонстрації впливу цієї моделі на соціально-психологічні дослідження ми з різноманітної проблематики (структура групи, згуртованість, сумісність, лідерство, комунікація, процес ухвалення рішення, групова діяльність і т.п.) розглянемо три основні, на наш погляд, теми: процес групового впливу, відношення влади й підпорядкування в групі й між групові відносини. Такий вибір заснований на наступних міркуваннях.
Центральність проблеми соціального, точніше, групового впливу обумовлена вже самим розумінням предмета соціальної психології як науки про вплив на людину інших індивідів. Крім того, вивчення впливу групи, групового тиску, явищ конформізму коштує в центрі досліджень малих груп. Проникнення в суть цього процесу важливо також і із прагматичної точки зору, тому що відомо з незапам'ятних часів, що на індивіда легше й ефективніше діяти через групу.
Однак перш ніж переходити до характеристики конкретних досліджень, необхідно коротко зупинитися на розумінні групи, тому що воно досить специфічно. В американській соціальній психології група, зрозуміло, відрізняється від випадкових зборів людей, тобто таких груп, де люди не взаємодіють один з одним; відрізняється вона й від груп, поєднуваних по яких-небудь загальних ознаках, наприклад, по доходу, рівню утворення й т.п., члени яких не вступають у безпосередню взаємодію. За підставу для визначення групи звичайно в якості необхідного береться факт безпосередньої, особистої, контактної взаємодії, а також взаємозалежність між членами групи, що припускає, що «відношення між будь-якими двома членами групи є функція відносини між іншими її членами» По суті це розуміння йде від К. Левина.
Це досить широке визначення уточнюється по ряду параметрів. Так, наприклад, Кеттел взяв за підставу властивість групи бути засобом, інструментом задоволення потреб індивіда: «Наше визначення групи: сукупність індивідів, у якій існування всіх використовується для задоволення яких-небудь потреб кожного».
Розгорнуте визначення, що включає вказівку на «інструментальність» групи, пропонують Прошанський і Зайденберг: «більшість соціальних психологів використовують термін група в застосуванні до двох або більше індивідів, які можуть бути колективно охарактеризовані в такий спосіб: вони розділяють загальний набір норм, переконань і цінностей і вони явно або імпліцитно зв'язані певними відносинами один з одним так, що поводження одного спричиняє наслідку для інших. Ці властивості, у свою чергу, виникають із взаємодії (і роблять на нього вплив) індивідів, однаково мотивованих щодо якого-небудь конкретного об'єкта або мети».
Як ознаки групи відзначаються поділ усередині її функцій, їхня певна фіксація, наявність у групі певної ієрархії, структури, лідера. Однак, як підкреслює С. Джибб, ці останні якості, як правило, не можуть бути віднесені до дифузійних груп, досліджуваним у лабораторному експерименті. Тим часом, саме ці групи й служать на 90% підставою для пошуку закономірностей групових процесів. Такий результат дотримання основної методологічної вимоги: вивчати явище тільки в умовах, що максимально забезпечують контроль і реєстрацію всіх супутніх або випадкових змінних.
Таким чином, перше обмеження - обмеження середовищем, у якій діє група: остання розглядається ізольовано, поза звичайними зв'язками з навколишнім світом.
Друге обмеження - популяційне: постійний контингент в експериментах - це школярі й студенти першокурсники, як правило, вихідці з так званого «середнього класу».
Третє обмеження - тривалістю контакту: групи збираються звичайно на нетривалий час для експерименту, у найкращому разі - повторно.
Четверте обмеження - характером проблем, що ставляться перед групами: вони, як правило, далекі від реальних життєвих проблем, непомірно велике місце займають дослідження впливу групи на сприйняття індивідом фізичних об'єктів (кольору, довжини ліній, тривалості стимулу й т.п.), що не мають соціальної значимості.
П'яте обмеження - рівнем поводження: як правило, реєструється вербальне поводження (думка, судження).
Шосте обмеження - кількісне: у більшості випадків вивчається пара.
З огляду на цей далеко не повний перелік (у ньому названі лише найпоширеніші обмеження), цілком можна зрозуміти И. Штайнера, що у заголовок своєї статті виніс аж ніяк не риторичне питання: «Що ж трапилося із групою в соціальній психології?». И проте на основі досліджень соціальної групи в такому для неї неприродному виді робляться висновки, що претендують принаймні на статус положень (якщо не законів) про загальні закономірності поводження людини в суспільстві, більше того, функціонування всього суспільства.
Таким чином, фактично виходить, що самі експерименти служать не стільки справі знаходження так званих «неочевидних фактів», скільки виступають як засіб доказу вірності ідеологічних уявлень про місце індивіда в суспільстві, його, скажемо, забігаючи вперед, незначної ролі, безсиллі перед особою соціального тиску, всемогутнього соціального контролю. Образ індивіда, що вимальовується в цих дослідженнях, можна вподібнити нещасному пацюкові «гама», що займає нижню сходинку в ієрархії щурячої зграї, тобто істоті безмовної, забитої. Цей образ настільки різко контрастує із загальноприйнятим у масовій американській культурі образом гордого індивідуаліста, людини, що виліпила себе, що мимоволі виникає питання, який же з них відповідає дійсності, як зложилося протиріччя: з одного боку, прийнятий соціальний ідеал індивіда, з іншої, здавалося б, об'єктивно виявлене, експериментально доведене його реальне існування.
Кілька дослідів були поставлені Ф. Олпортом в 1924 р., Дженнесом в 1932 р., які продемонстрували, що люди у своєму повсякденному поводженні підкоряються вимогам, звичаям, прийнятим у групі.
У середині 30-х років М. Шериф: фактично перший почав досліджувати вплив групових норм в умовах лабораторного експерименту, використовуючи так званий авто кінетичний ефект (оптичну ілюзію руху світлової крапки в зовсім затемненому візуальному полі). Звичайно людині здається, що крапка зміщається («стрибає») на деяку відстань, що відрізняється в кожному окремому випадку. Спостерігаючи за крапкою, випробувані через кілька експозицій установлювали зразкова відстань гаданого зсуву.
На наступному етапі випробуваним повідомлялися результати, отримані іншими випробуваними, і в підсумку первісна оцінка істотно змінювалася убік усереднення. Звідси робиться висновок про те, що в умовах, коли ситуація невизначена й двозначна, індивід схильний погоджуватися з думкою інших людей, як правило, деякої більшості. Згодом досвіди Шерифа були багаторазово повторені в найрізноманітніших ситуаціях, об'єднаних одною загальною характеристикою - невизначеністю, незвичайністю стимулу, що відкриває можливість його багатозначного тлумачення.
На відміну від досвідів Шерифа С. Аш показав в 1956 р. у своїх досвідах дія групового впливу в умовах, коли стимул був добре структурований. «Наївного» випробуваного (як правило, одного) поміщали в підставну групу, що одностайно оцінювала стимул інакше, і в підсумку більше половини випробуваних відмінювалися до точки зору більшості. Коли в цій групі хто-небудь (за вказівкою експериментатора) підтримував випробуваного, той був набагато менш схильний погоджуватися із групою. І, нарешті, в обстановці, коли спільник експериментатора виявлявся один у групі «наївних» випробуваних, його свідомо неправильна оцінка викликала подив або нею просто зневажали.