На думку Э.Я. Штернберга, концепція акцентуйованих особистостей може виявитися корисною і для вивчення властивостей особистості родичів психічно хворих. К. Leonhard виділяє 10 основних типів акцентуації:
1. Гіпертимні особистості, які характеризуються схильністю до підвищеного настрою.
2. «Особистості, що застрягають», зі схильністю до затримки, «застрягання» афекту та до безглуздих (паранойальних) реакцій.
3. Емотивні, афективно лабільні особистості.
4. Педантичні особистості, з переважанням рис ригідності, малої рухливості нервових процесів, педантизму.
5. Тривожні особистості, переважанням в характері рис тривожності.
6. Циклотимні особистості, зі схильністю до фазних коливань настрою.
7. Демонстративні особистості, з істеричними рисами характеру.
8. Збудливі особистості, зі схильністю до підвищеної, імпульсивної реактивності у сфері потягів.
9. Дистимічні особистості, зі схільністю до розладів настрою, субдепресивні.
10. Екзальтовані особистості, що схильні до афективної екзальтації.
Всі ці групи акцентуйованих особистостей об’єднані Леонгардом за принципом акцентуації властивостей характеру або темпераменту. До акцентуації властивостей характеру, «особливо прагненням» відносяться демонстративність (в патології – психопатія істеричного кола), педантичність (в патології – ананкастична психопатія), схильність до «застрягання» (в патології – паранойяльні психопати) та збудливість (в патології – епілептоїдні психопати).
Решта видів акцентуації К. Leonhard відносить до особливостей темпераменту, вони відображають темп та глибину афективних реакцій. Опитувальник Шмішека складається з 88 запитань.
Висновок
У сучасній клінічній практиці досі немає єдиного визначення щодо поняття «граничний нервовий розлад», також це стосується критерію визначення ступеню розладу особистості (ступінь патології). Складність диференціювання на межі «норма-патологія» штовхає сучасних вчених та лікарів до розробки нових, більш точних методик діагностики, згідно з новими поглядами на структуру особистості людини. Але головне те, що за допомогою жодної методики, якою б досконалою вона не здавалася, неможливо у цілковитій певності поставити той чи інший діагноз з точністю 100%. Граничні розлади (це зрозуміло навіть з назви) не мають певної сталої ознаки, і тому потребують посиленої уваги та чутливості збоку патопсихолога щодо визначення ступеню патології. Тільки досвід та практика, і безперечно глибокі знання, можуть допомогти у максимально точному призначенні терапії для особистостей «граничними нервовими розладами».
Список літератури
1. Блейхер В.М., И.В. Крук Патопсихологическая диагностика - Киев: «Здоров’я», 1986.
2. Клиническая психология, под.ред. Карвасарского Б.Д. - Изд. «Питер» 2006.
3. Менделевич. В.Д. Клиническая и медицинская психология – М.: МЕДпресс-информ, 2005.
4. Зейгарник Б.В. Патопсихология – М.: Издательство Московского университета, 1986.