Метод інтроспекції був запозичений психологами з фізики, у якій він застосовувався для досліджень світла й звуку, а також з фізіології, де він використовувався для вивчення органів почуттів. Так, для того, щоб одержати відомості про органи почуттів, дослідник використовував який-небудь подразник, а потім просив випробуваного описати отримані відчуття - приблизно так, як це робив Фехнер у своїй науковій праці. Порівнюючи вагу двох вантажів, випробувана тим самим аналізує власні відчуття, реєструючи переживання своєї свідомості. Якщо ж ви говорите: «Я голодний», виходить, ви вже внутрішньо проаналізували стан свого організму.
Експерименти по інтроспекції, або внутрішньої перцепції, проводилися Вундтом у лейпцігській лабораторії з найсуворішим дотриманням установлених їм же правил. От ці правила:
1) спостерігачі повинні вміти правильно визначати момент початку експерименту;
2) спостерігачі ніколи не повинні знижувати рівень своєї уваги;
3) експеримент повинен бути організований так, щоб його можна було провести кілька разів:
4) умови проведення експерименту повинні бути прийнятними для зміни й контролю за зміною факторів роздратування.
Остання умова виражає суть експериментального методу: варіабельність факторів роздратування й спостереження за виникаючими змінами у відчуттях випробуваного.
Вундт рідко проводив сеанси так званої якісної інтроспекції, у яких випробувані просто описували свій внутрішній досвід. Інтроспективний аналіз він звичайно зв'язував з безпосередніми уявленнями випробуваних про величину, інтенсивність і діапазон різних фізичних подразників. Лише невелика кількість досліджень включало спостереження суб'єктивного або якісного характеру - приміром, опису ступеня комфортності сприйняття різних подразників, інтенсивності образів і т.п. У більшій частині досліджень Вундта проводилися об'єктивні виміри з використанням складного лабораторного устаткування; нерідко оцінювався час реакції. Таким чином, Вундт робив висновки про елементи й процеси свідомості, виходячи тільки з об'єктивних оцінок.
Література
1. Леонтьев А.Н. Проблеми розвитку психіки. - М., 1977.
2. Годфруа Ж. Що таке психологія. - К., 2005.
3. Ярвилекто Т. Мозок і психіка. - К., 2002.
4. Шерток Л. Непізнане в психіці людини. - К., 2000.