Відчуття людини (стр. 2 из 3)

Для ілюстрації О.М. Леонтьєв наводить приклад: військовий хірург обстежує кульове поранення за допомогою зонда - медичного інструмента у вигляді металевого стержня. Він вводить його в рану і визначає місцезнаходження кулі, досить чітко відчуваючи й. При цьому куля повинна відчуватись у точці її контакту з нервовими закінченнями, тобто на шкірі руки.

Проте сенсорний образ кулі начебто накладається на предмет, що перебуває в тілі пораненого. Можливе лише таке пояснення: цей образ виникає там, де будується, тобто за прямої участі рухової активності, діяльності.

Механізм уподібнення характерний і для інших органів чуттів, у тому числі й для тих, що нібито не пов'язані з рухами. Так, виявлено, що необхідною умовою звуковисотного слуху є рухові реакції голосового апарату. При їх вимкненні досліджувані втрачали здатність розрізняти звуки за висотою [5, с.37].

Коли ж спочатку неточно, а потім все точніше вони "проспівували" потрібну висоту, показники рухів їхніх голосових зв'язок дедалі більше наближалися до фізичних параметрів звуку. При цьому помітно поліпшувалося розрізнення звуків за висотою, тобто орган слуху "користується" "невласними" рухами, які відтворюють звуковий подразник під час слухання. Про це ж свідчать і самоспостереження: відвідавши концерт, глядач нерідко відчуває "втому" в горлі.

Саме таке розуміння природи відчуттів підтверджує сліпоглухоніма О.І. Скороходова: "Я прагну уявити собі життя людей, рух в місті. Але шум і звуки уявляються мені як безперервні вібрації, які я відчуваю, коли перебуваю на вулиці або їду в трамваї, тролейбусі і т. ін... Якщо ж я захочу все-таки уявити людські голоси, то звуки відчуваю на кінчиках моїх пальців, тому що деяких моїх знайомих, а також власний голос я "слухаю" руками".

Отже, за допомогою руху людина відтворює властивості навколишніх предметів як відповідні характеристики сенсорного образу. Рух начебто усуває фізичні ознаки об'єкта й переводить їх у форму образу суб'єкта. Під час цього у русі перебуває не лише орган чуття, а й часто об'єкт, що істотно для виникнення відчуттів.

Підтверджують рефлекторну теорію і дані про фізіологічні механізми відчуттів. Основу механізмів становить робота аналізаторів або органів чуттів, які приймають і переробляють певні подразники з внутрішнього і зовнішнього середовища організму. Будь-який аналізатор є складником нервової системи людини і має периферичний відділ (рецептор), аферентні (доцентрові) і еферентні (відцентрові) нерви та складно організовані мозкові центри (представництва у підкіркових і кіркових відділах головного мозку) [1, с.23].

При подразненні рецептора виникає нервовий імпульс, який по аферентному нерву передається у відповідні центри, які включають групи (ядра) нервових клітин, пов'язаних з окремими, розсіяними в корі і спеціалізованими, невронами.

Після переробки в мозкових центрах збудження передається еферентному нерву і виявляється в рухових реакціях рецептора (крізь мікроскоп можна бачити, що рухається навіть подразнювана голкою ділянка шкіри). Це вже безпосередній контакт рецептора з об'єктом, що викликає аферентні збудження, які надходять у мозкові центри. Тут вони трансформуються і, повертаючись, коригують м'язові рухи.

Отже, фізіологічні механізми відчуттів мають вигляд рефлекторного кільця - циркуляції нервового збудження, яке розмикається в місці контакту аналізатора з предметом відчуттів. Завдяки цьому рухи ніби обстежують об'єкт, уподібнюючись його властивостям.

Мозкові центри аналізаторів мають досить чітку просторову локалізацію. Так, представництво зорових відчуттів зосереджено переважно в потиличних ділянках кори головного мозку, слухових - у середній частині верхньої скроневої звивини, дотикових - у задній центральній звивині і т. ін.

Тут здійснюється аналіз імпульсів, що надходять, причому ядра виконують функцію вторинного - тонкого аналізу і синтезу, а розсіяні неврони - первинного, грубого. Наприклад, в ядрі музичні звуки розрізняються за висотою, а в окремих невронах вони відділяються від шумів. Нейрофізіологічні дослідження показують, що аферентні імпульси вибірково збуджують невронні поля. Є поля, які збуджуються тільки у відповідь на дію суворо визначеного подразника: лінію, кут, край тощо [3, с.34].

Цікаво, що у новонароджених кошенят неврони в мозкових центрах зорових відчуттів функціонують, як і в дорослих кішок. І це незважаючи на те, що їхні очі відкриваються лише на восьмий день. Проте якщо кошенят у період від чотирьох до шести тижнів після народження тримати в темряві, їхній зір буде на тривалий час порушено. Навіть якщо в цей час хоча б на кілька днів закрити тільки одне око, то і його чутливість помітно знизиться.

Це свідчить, що функціональна система організму, яка відповідає за зір, на момент народження живої істоти вже сформована і готова реагувати на певні подразники. Проте вона має свій сенситивний період - час, потрібний для переходу до активного стану. В цей період на органи чуттів (тут - на органи зору) повинні впливати відповідні подразники (світлові): вони змушуватимуть невронну структуру реагувати, тобто приходити у стан збудження. Коли ж цього не відбувається, рівень її активності знижується.

Свої сенситивні періоди має і розвиток відчуттів дитини, що залежить від стимуляції зовнішнього середовища.

Отже, фізіологічні механізми відчуттів - це генетично і онтогенетично зумовлені периферичні і центральні процеси виникнення, передачі і трансформації енергії, зумовленої дією подразників на відповідні аналізатори живої істоти. Однак вони не спричиняють відчуття, а лише “обслуговують" їх виникнення. Відчуття - продукт діяльності організму, яка, ґрунтуючись на цих механізмах, відтворює властивості предметів реальності у вигляді сенсорного образу.

Уже в ранньому віці дитина відчуває і розрізняє фонеми - одиниці звукової будови слів мови, основні тони кольорового спектру, різноманітні властивості навколишніх предметів: обриси, колір, смак, запахи, звуки тощо. Це предмети не лише природи, а й культури. Виробляючи ці предмети й наділяючи їх новими властивостями та відповідними значеннями, людина вдосконалює свої відчуття і дедалі повніше відображає довколишнє [4, с.54].

Тому розвиток відчуттів дитини відбувається у межах освоєння (під час спільної з дорослим діяльності) предметів культури. Отже, відчуття є продуктом історичного й онтогенетичного розвитку людини.

Подальший онтогенез відчуттів відбувається в процесі ускладнення стосунків індивіда зі світом, зокрема в зв'язку з оволодінням ним професійною діяльністю. Добре відомі випадки високого розвитку слухових відчуттів у музикантів, смакових - у дегустаторів, дотикових - у робітників-шліфувальників, зорових - у текстильників, металургів. Це означає, що саме у діяльності закладена можливість удосконалення відчуттів, збагачення змісту сенсорного образу.

Отже, людина у вигляді відчуттів отримує невелику, найбільш значущу частину тієї інформації та енергії, яка впливає на її організм.

2. Значення сенсорних систем для організму людини

Система, яка забезпечує сприймання, передачу і перероблення інформації про явища навколишнього середовища, називають аналізатором, або сенсорною системою (від лат. sensus - відчуття, сприйняття). Вчення про аналізатори розроблене І.П. Павловим. Аналізатор, за вченням І.П. Павлова, складається з трьох нерозривно зв'язаних відділів:

1) рецептора - периферичного сприймального апарату, який сприймає подразнення і перетворює його в нервовий процес збудження;

провідника збудження - доцентрового нервового волокна, яке передає збудження в головний мозок;

нервового центру - ділянки кори головного мозку, в якій відбувається тонкий аналіз збудження і виникають відчуття.

Таким чином, кожен аналізатор складається з периферичного, провідникового і центрального відділів (рис.1.1).

Рис.1.1 Схема аналізаторів: А - слуховий аналізатор; 5 - зоровий аналізатор; В - аналізатори руху, больового відчуття, холоду, тепла, дотику; Г - аналізатор нюху; 1 - рецепторний апарат; 2 - провідниковий відділ; З - ділянка кори півкуль головного мозку.

До периферичного відділу входить рецепторний апарат, до провідникового - аферентні нейрони і провідні шляхи, до центрального - ділянки кори півкуль великого мозку.

Периферичний відділ аналізатора представляють органи чуття із закладеними в wax рецепторами, за допомогою яких людина пізнає навколишній світ, одержує інформацію про нього. Вони називаються органами зовнішнього чуття, або екстерорецепторами.

Екстерорецептори (від лат. Exter - зовнішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що здійснюють сприйняття подразнень від довкілля. До них належать сприймаючі клітини сітківки ока, вуха, рецептори шкіри (дотику і тиску), органів нюху, Інтерорецептори (від лат. interior - внутрішній, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сприймають зміни внутрішнього середовища організму [2, с.55].

Інтерорецептори розташовані в тканинах різних внутрішніх органів (серця, печінки, нирок, кровоносних судин та ін) і сприймають зміни внутрішнього середовища організму і стан внутрішніх органів. У результаті надходження імпульсів від рецепторів внутрішніх органів відбувається саморегуляція дихання, артеріального тиску, діяльності серця.

Пропріорецептори (від лат. proprius - власний, особливий, receptor - той, що сприймає) - чутливі утворення, що сигналізують про положення і рух тіла; містяться в м'язах, суглобах і сприймають скорочення і розтягнення мускулатури.