Міністерство освіти і науки України
Черкаський національний університет
імені Богдана Хмельницького
Реферат
З курсу „Основи психології”
Від "комплексу неповноцінності" до особистісного росту
студентки 1-Є курсу
факультету романо-германської
філології
Афоніної Інни
Черкаси 2006
План
Вступ
Формування характеру.
Поняття “волі"
Любов людини до себе
Метод знаходження внутрішньої сили
Робота з власними страхами
Самооцінка
Матеріалізація думки на фізичному плані
Створення мислеобраза
Створення тверджень
Висновок
Список літератури
Життя людини-це її характер. Як буде вона вести себе і почувати в ситуаціях життя, така і буде її доля.
Характер - це під структура особистості, утворена індивідуальною своєрідною сукупністю стійких особистісних особливостей, які зумовлюють ставлення особистості до дійсності, і типовий для певної особистості спосіб поведінки. Характер людської особистості завжди багатогранний. У ньому можуть бути виділені окремі риси або якості особистості.
Як твердить психологія, характер кожної людини майже повністю сформований вже по закінченні школи. Але я, особисто, маю трохи інші переконання, які я винесла з власного досвіду. Я вважаю, що людина може змінити себе у будь-якому віці, якщо вона справді цього захоче.
Кожна людина у своєму характері має певні риси, але які б вони не були, без впевненості у собі і своїх діях, без любові до себе жодні мрії та цілі життя не будуть досягнуті.
Неповага і нелюбов до себе, невпевненість-це і є так званий “комплекс неповноцінності”. Люди з цим “комплексом" дуже рідко досягають певних висот у житті, майже завжди вони нещасливі. Саме тому з “комплексом неповноцінності" потрібно боротися. Треба усвідомити себе і почати робити перші кроки до шляху самовдосконалення.
Отже, мета мого реферату - пояснити які риси характеру повинна розвивати в собі людина з “комплексом неповноцінності" і описати певні методи знаходження внутрішньої сили, щоб насправді і зараз досягти особистісного росту.
З позиції сучасної психології, характер - це змінна функціональна доцільна структура, яка бере участь в процесах адаптації індивіда до світу і формується в процесі цієї адаптації. Як пов'язані генетичність і вплив навколишнього середовища на формування характеру? Більшість психологів схильні до думки, що детермінанти властивостей характеру слід шукати як в особливостях фенотипічних форм, так і у середовищних взаємодіях.
Міра відносної участі генетичних і середовищних факторів у формуванні характеру може мати дуже велику різницю. Генетичні і середовищні впливи на характер за умови несприятливого збігу обох факторів можуть сумуватися і дати великі відхилення - аж до паталогічних форм, за умови сприятливого збігу, коли генетичні фактори мають аномальний характер, аномалія може не реалізуватись.
Друге питання - це часові рамки формування характеру. Дослідження показують, що перші ознаки стабілізації характеру відбуваються у перші дні життя людини. Вік від 1-3х до 9-10ти років є сенситивним періодом становлення характеру людини. Початок його формування залежить від того, як мати (або той, хто замінює її) спілкується з дитиною.
Любов до праці, охайність, відповідальність та інші “ділові ” властивості, як і їхні антиподи, формуються пізніше у дитячих іграх, посильній домашній праці. Передумовою формування характеру є стимулювання дорослими цього процесу. Риси характеру, які проявляються у взаємовідносинах з людьми, спілкування, формуються в початкових класах школи в умовах взаємодії з новими шкільними друзями, вчителями.
Вольові риси характеру розвиваються та закріплюються у підлітковому віці, а базові цнотливість, світоглядові основи характеру - в ранній юності.
По закінченні школи характер практично сформований. Характер впливає на всі інші якості особистості, на її пізнавальні, вольові, емоційні процеси і стани. Від інших рис особистості характер відрізняється своїм раннім формуванням і стійкістю.
Але я особисто вважаю, що характер можна змінити у будь-якому віці.
Воля - це підструктура особистості, яка виражається у свідомій активній детермінації і регулюванні людиною своєї цілеспрямованої діяльності і поведінки всупереч зовнішнім і внутрішнім перешкодам. Воля потрібна при виборі мети, при ухваленні рішення, при подоланні перешкоди. Воля забезпечує активність особистості. Однією з найважливіших характеристик вольової поведінки є само детермінація. Здійснюючи вольовий акт, людина діє довільно, тобто за своїм наміром і не підкоряється впливам зовнішніх причин. Вона виходить за рамки вимог ситуації. Довільність і надситуативність - основні принципи вольової поведінки.
Вольові якості особистості - це сформовані в процесі надбання життєвого досвіду властивості особистості, пов’язані з реалізацією волі і подоланням перешкод на життєвому шляху.
Психологи називають безліч вольових якостей особистості.
Цілеспрямованість - це свідома й активна спрямованість особистості на певний результат діяльності.
Цілеспрямованість є узагальненою мотиваційно-вольовою властивістю особистості, яка визначає зміст і рівень розвитку інших вольових якостей.
Ініціативність - це активна спрямованість на здійснення дії. Вона лежить в основі стартового етапу будь-якого вольового акту.
Ініціативність пов’язана із самостійністю. Самостійність - це свідома й активна установка не піддаватися впливу різних факторів, критично оцінювати поради й пропозиції інших людей, діяти згідно зі своїми поглядами і переконаннями.
Самостійність може проявитися лише при наявності витримки. Витримка - це прояв гальмівної функції волі. Вона дозволяє загальмувати ті дії, почуття, думки, що заважають здійсненню необхідної дії.
Рішучість - властивість, що виявляється в умінні приймати і впроваджувати в життя швидкі, обґрунтовані і тверді рішення. Вона підтримує ініціативу при постановці мети.
Енергійність - це властивість, пов’язана з концентрацією всіх її сил для досягнення поставленої мети. Однак її недостатньо для досягнення результату. Енергійність мусить поєднуватись з наполегливістю. Наполегливість - це властивість, яка виявляється в умінні особистості мобілізувати свої сили для постійної і тривалої боротьби з труднощами, іти до поставленої мети. Упертість -це нерозумна воля, тобто під час демонстрації упертості людина, власне, не володіє своєю волею.
Організованість - властивість особистості, яка виявляється в здатності розумно планувати й упорядковувати хід усієї своєї діяльності.
Самоконтроль - це властивість, яка виражається в умінні контролювати свої дії і підкоряти свою поведінку розв’язанню свідомо поставлених завдань.
Всі вольові якості дуже важливі, але потрібно ще зупинитися на понятті ”потреба самоповаги". Ці потреби розділяються на два головні типи: самоповага і повага іншими. Перший тип включає такі поняття, як компетентність, упевненість, незалежність і воля. Людині потрібно знати, що вона, людина, гідна свого становища, може впоратися із завданнями, які ставить життя. Повага оточуючих включає такі поняття, як престиж, визнання, репутація, статус, оцінка і прийняття. У цьому випадку людині потрібно знати: та, що вона робить, визнається іншими та оцінюється іншими як значуще. Таким чином задовольняється потреба самоповаги і з'являється впевненість у собі, гідність та усвідомлення того, що всі оточуючі корисні та необхідні у цьому світі. Навпроти, незадоволення цієї потреби породжує почуття неповноцінності, безглуздості, слабкості, пасивності та залежності.
Любов людини до себе донедавна була повністю зневаженою в нашій літературі через панування ідеології, яка винятково орієнтувалась на суспільний ідеал: любов до себе таврували як егоїзм. Думка про те, що любити інших доброчесно, а любити самого себе грішно, і дотепер досить поширена серед людей в умовах нашої ідеологічної перекрученої культури. Але порушимо питання: може любити інших людина, яка не здатна любити себе?
Відповідь на нього, якщо звернутися до почуття здорового глузду, повинна бути негативною. Кожна людина така ж істота, як і оточуючі її люди, і якщо вона любить інших, то чому ж вона не повинна любити себе? Не може бути двох різних типів любові: до людей і до самого себе; любов. Як високе почуття або є, або її зовсім немає.
Відомий біблійний вираз ”Полюби ближнього як самого себе” містить у собі думку про пряму залежність між цими двома складовими загальної любові до себе і до навколишніх людей. ”Любов до інших і любов до себе буде виявлена в усіх, хто здатний любити інших" (Е. Фромм). Від любові до себе егоїзм відрізняється тим, що при проявах егоїзму існує виняткова любов до себе на шкоду такому ж становленню до оточуючих. Егоїстична у любові людина бажає всього того, що вона повинна віддавати людям, тільки для самої себе. До речі, і любов до іншого може набувати форми егоїзму. Так, мати, самовіддано і безтямно люблячи своє дитя, жертвуючи собою, потурає його егоїстичним прагненням, позбавляє аналогічного почуття не тільки себе, але й оточуючих людей. Як інакше, крім егоїстичної, можна назвати любов такої матері до своєї дитини, яка в інших людях не бачить чиїхось дітей?
Люди прагнуть волі. Прагнуть бути сильними, красивими, гармонійними істотами.
Але не всім це вдається. Ті, кому це вдалося, залишилися в памяті нащадків.
Що ж дає нам змогу стати красивими, сильними, гармонійними? Думки. І головним чином ті, які знаходяться у підсвідомості. Вони сховані від нас настільки, що тільки за ситуацією можна здогадатися, яка думка викликала ту або іншу дію.