Виникнення й розвиток соціальної психології в першій половині ХХ століття
Перше десятиліття
Народження соціальної психології відбулося в 1908 році, коли були опубліковані перші два підручника по цій дисципліні, написані Россом і МакДаугаллом. Ці два підручники не тільки породили соціальну психологію як науку, але й визначили дві основні лінії її розвитку на довгі роки. Підхід Росса був соціологічним, підхід Вільяма Мак-Даугалла – психобіологічним. Перший розглядав «психічні плани й хід подій» соціальних співтовариств і мас; другого цікавили інстинкти й емоції індивіда, що спричиняють його соціальне залучення. Численні нащадки цих авторів-прабатьків мають (як і всі нащадки) тенденцію походити головним чином на один з батьків. Приблизно половина з них воліє груповий (макро) підхід, інша половина - індивідуальний (мікро) підхід. Природно, у ряді випадків це приводить до серйозних концептуальних протиріч. Прихильники макропідходу нехтують своїх опонентів за вузькість розгляду питання, ті, у свою чергу, лають перших за концептуальну неспроможність. Але в цілому цим двом напрямкам вдається співіснувати досить мирно.
Незважаючи на свою історичну значимість, обоє ці підручника були до відомого ступеня методологічно неспроможними. Робота Росса була завершенням теорії дисоціації (заснованої на досвідах Шарко з пацієнтами, що страждають істерією), застосованої до масових явищ у дусі Тарда, Сигеле й Лебона. Хоча цей напрямок, що зародився ще наприкінці минулого століття, безумовно, було предком сучасної соціальної психології, із часів Росса його вплив явно зменшився.
Книга Мак-Даугалла, незважаючи на незліченні, що здійснюються й донині, перевидання, теоретично була досить неспроможною. Інстинкти як пояснювальна модель незабаром вийшли з моди в Америці, хоча ще якийсь час були досить популярні в Британії. Я добре пам'ятаю, що ми, молоді соціальні психологи, не проявляли особливого інтересу до теорій інстинктів, навіть до фрейдивської концепції танатоса. А якщо вже виникала необхідність залучення подібної теорії, все-таки віддавали перевагу ідеї «парового казана» Фрейда наукоподібним викладенням Мак-Даугалла. Але справедливості заради варто помітити, що його глибока ідея про самовідношення на тридцять років випереджає неофрейдистську егопсихологію. Багато чого з того, що Хартманн, Хорни, Ериксон згодом говорили про клініки функції его, у значній мірі повторює ідею самовідносини.
Підводячи разом першого десятиліття, потрібно відзначити виразне розмежування двох напрямків соціальної психології: аналіз поводження індивіда й дослідження групової динаміки. Це роздвоєння існує й донині. Об'єктивності заради потрібно визнати, що кожне із цих напрямків у перші роки зверталося до ідей напрямку протилежного. Мак-Даугалл із самого початку усвідомлював однобічність запропонованого їм підходу й своя обіцянка розширити предмет соціальної психології спробував виконати в книзі «Груповий розум», що випливав традиції макропідходу у вивченні структури й динаміки груп. У той же час чиказька школа відчула необхідність у концепції індивідуальних мотивів, що лежать в основі соціальних процесів, і вони скористалися теорією Томаса про чотири бажання. Інші соціологічні орієнтовані вчені при необхідності зверталися до мотиваційних концепцій. У цьому зв'язку варто згадати роботи Джеймса, Харві Робинсона, Еверетта Дина Мартіна й Гарольда Лассуела.
Друге десятиліття
Перший курс по соціальній психології був прочитаний у Гарварді навесні 1917 року Едвином Бисселом Холтом. Ми зштовхнулися із самої дивної суміші, які коли-або існували в рамках соціальної психології. Роботи, які нам довелося вивчати, це «Наслідування» Тарда й «Первинність волі в самосвідомості» Шопенгауера. Підручники Мак-Даугалла й Росса були зігноровані. Цільова теорія Мак-Даугалла дратувала Холта, а оскільки Росс був до певної міри перекладанням Тарда.
На лекціях Холт поширювався тільки про свої актуальні інтереси. Йому подобалася ідея голландського фізіолога Боку про циркулярний рефлекс. Ця ідея в сполученні з концепцією Павлова привела Холта до формулювання його «луна-принципу», що він розглядав як ключовий принцип всієї психології. Сучасні психологи не можуть погодитися з тим, що він пояснює хоч що-небудь, за винятком хіба що перших етапів научання дитини мові.
Інший приплив ентузіазму викликала в Холта нова книга Фелікса Ле Дантека «Егоїзм». На лекціях він цитував її цілими сторінками, радуючись радикальному звертанню автора із соціальними інститутами. Всі вони, включаючи «Десять заповідей», уважалися сущим лицемірством, використовуваним індивідом для виживання у ворожому оточенні. Ніхто з мислителів, будь те Гоббс, Штирнер, Фрейд або Бертран Рассел, не запропонував настільки критичного тлумачення своєкорисливості людської природи. А оскільки корисливих людей величезна безліч і в сучасній державі, що благоденствує, книга Ле Дантека залишається класикою, невідомої, на жаль, більшості сучасних соціальних психологів.
Викладання соціальної психології в Чикаго почалося, безумовно, раніше, ніж у Гарварді. Завдяки Лантухи, Миду, Парку, Бургессу, Фарису чиказька школа звернулася до соціологічного підходу, тоді як у Гарварді протягом щонайменше трьох десятиліть соціальні психологи дотримувалися загальної академічної традиції індивідуальної психології.
Теоретичне шумування в другому десятилітті полягало головним чином у полеміці про значення «групового розуму», про місце ідей Фрейда й придатності твердих схем біхевіоризму до вивчення соціального поводження. Крім того, це було десятиліття важливих методологічних знахідок. Була уведена у звертання методика виміру установок, що розроблялася головним чином Терстоуном. У Німеччині Меді запропонував програму експериментального дослідження процесів, що протікають у малій групі; у Гарварді ця програма була підтримана й впроваджена Мюнстербергом, і в її розробці брали участь Ф. X. Олпорт, Дешьелл, Гудвин Уотсон і інші. Там же, у Німеччині, Курт Левин розробляв свої митецькі експериментальні методи, хоча вони й не робили особливого впливу на американську соціальну психологію до кінця третього десятиліття.
Третє десятиліття
«Культура й особистість» - от основне гасло третього десятиліття. Хресним батьком програми була Рада досліджень у соціальних науках, що у ряді конференцій і видань зіставляв результати досліджень і міркувань антропологів, соціологів і психологів. Це могутній напрямок не здавав своїх позицій і в четвертому десятилітті, безсумнівно, впливає й на соціальну психологію наших днів.
На наш погляд, напрямок «Культура й особистість» відбиває дві стійкі характеристики нашої науки. Одна з них - чесний пошук можливостей об'єднання індивідуального й групового підходу (Парсонс називав їх особистою й соціальною системами). Інша характеристика - легкість, з якої ми міняємо свою точку зору на багато понять. Ми не вирішуємо наші проблеми, ми тільки усе більше утомлюємося від них. Ми думаємо, що нові назви відбивають нові проблеми. Сугестивність стомила нас - ми винаходимо переконання, культура й особистість породжують системну теорію, груповий розум перетворюється в організаційну теорію, раціоналізація стає когнітивним дисонансом, дружбу ми видаємо за міжособистісну атракцію, рішення проблем розчиняється в програмуванні, задоволення й біль стають позитивним і негативним підкріпленням, погана адаптація - відчуженням, вольовий акт перетворюється в прийняття рішень, більше ні в кого немає характеру, зате є могутнє «Я». Середня тривалість популярності понять становить, по моїх підрахунках, біля двох десятків років. Після цього вони стають схожими на вчорашнє пиво.
Звичайно, цілком може бути, що нові формулювання відбивають реальний прогрес, але подібні зміни здаються лише засобом ігнорування попередніх досліджень.
Центральним поняттям третього десятиліття стає установка. Тут ми повинні зупинитися й помітити, що, незважаючи на все вищесказане, установку варто розглядати як принципове, ключове поняття нашої науки. Ще в 1918 році Томас і Знанецкий визначили соціальну психологію як наукове дослідження установок. Можна одержати повне подання про цю концепцію в 1936 році з «Підручника по соціальній психології» Мерчинсона, і їй без сумніву буде відведене найважливіше місце в перевиданні підручника Линдсея. І проте багато авторів критично ставляться до цієї концепції, вони уникають використовувати її або вносять свої корективи. Так, Левин уважав, що установка занадто ізольована від цілісного силового поля, і із цієї причини багато хто її не використовували. Факт значної розбіжності між установкою і її поведінковими проявами привели до мінімізації пояснювальної цінності цієї концепції. Мали місце спроби розглядати установки не як силу особистості, а як реакцію «порожнього організму» на стимулює ситуацію. Ситуационізм, об'єктивізм, позитивізм не взяли до уваги визначаючим характер установки. Дональд Кемпбелл намагався зайняти усереднену, примиренську позицію. І все-таки в цілому створюється враження, що якщо в соціальній психології і є якесь стрижневе поняття, те це установка.
Ще одною характеристикою третього десятиліття була соціальна спрямованість досліджень. Велика Депресія, ріст впливу Гітлера, наплив біженців з Німеччини (у тому числі багатьох психологів), наближення Другої світової війни - все це відчувалося психологами, стурбованими соціальними проблемами. В 1936 році було засноване Суспільство психологічного дослідження соціальних проблем. Наскільки я пам'ятаю, у той час членами цього суспільства стали майже всі активні соціальні психологи, багато хто з них проводили корисні дослідження в області національної моралі.
Закінчуючи опис третього десятиліття не можна не відзначити роботу Курта Левина «Деякі соціально-психологічні розходження між Німеччиною й Америкою». У Німеччини Левин уважав себе щирим соціал-демократом, але коли він відчув вільну політичну й соціальну атмосферу Америки, то усвідомив, що ніколи не розумів, що таке демократія в її психологічному значенні. Із простотою щирого генія він намагався визначити цю невловиму основу демократії. Він помітив, що в Німеччині більшою мірою помітні бар'єри соціального спілкування в порівнянні з Америкою, де професора тримають відкритими двері своїх кабінетів і де газети публікують всі, за винятком секретів особистого життя. Його переїзд у США і його перша робота були провісниками вкрай важливих розробок четвертого десятиліття, до яких ми й переходимо.