Зміст
Вступ
1. Тенденції розвитку американської психології релігії
2.Становлення психології релігії у Західній Європі
3.Особливості розвитку психології релігії у Росії та Україні
Висновки
Література
Вступ
Тема курсової роботи "Виникнення і розвиток психології релігії у другій половині XIX — на початку XX ст."
Психологія релігії як самостійна наукова галузь знання зародилася у середині XIX ст. Це явище зумовив бурхливий розвиток суспільно-історичних та природничих наук.
Історики, етнографи, археологи зібрали значний емпіричний матеріал, що висвітлював вірування різних народів світу. Мандрівники і місіонери також прагнули донести до широкого загалу свої враження та роздуми, отримані у процесі споглядання інших культур. їх ідеї часто не відповідали загальноприйнятим, що спонукало до нових пошуків їх підтвердження, до удосконалення аргументації та осмислення. Згодом вони перевірялись нагромадженим фактичним матеріалом, набули статусу загальноприйнятих і актуалізували найрізноманітніші наукові пошуки, зокрема релігієзнавчі та психологічні.
Нині психологія успішно вирішує різні теоретичні та практичні завдання. Завдяки впровадженню у психологію експерименту виявляють психічні закономірності, пояснюють причинно-наслідкові зв'язки і залежності. Об'єктивність, повторюваність стають критеріями достовірності психологічного факту й основою зарахування його до розряду наукових. Центрами психологічних експериментів є спеціальні лабораторії у Німеччині, США, Франції, Росії.
Диференціація наук систематизувала різноманітний релігійний досвід, фактичний матеріал, здобутки психології, що накопичувалися протягом століть.
Теоретичні досягнення і потреба у їх практичному застосуванні зумовили переосмислення релігійного буття людини. В останній чверті XIX ст. дослідження одночасно почали проводити у багатьох країнах світу. М. Попова у своїй праці "Критика психологічної апології релігії" зазначала, що етапи становлення психології релігії відбуваються у кілька етапів. Розкрити суперечності цього процесу складно, він не є всезагальним та всеохоплюючим, оскільки відсутня інформація про осіб, через діяльність яких розглядається історичний розвиток психології релігії.
1. Тенденції розвитку американської психології релігії
Н. Косова вважає американську психологію релігії яскравою моделлю її зародження, становлення і сучасного стану, оскільки у ній представлені основні школи цієї галузі релігієзнавства.
Американську психологію релігії розглядають з теологічного погляду (представляють професійні богослови і практикуючі священики) та світського (професійні психологи, вчені, роботи яких мали атеїстичну спрямованість).
Розвиток американської психології релігії охоплює такі періоди:
1) 80-ті роки XIX ст. — початок 30-х років XX ст.;
2) 30-ті — 40-ві роки XX ст.;
3) 50-ті роки XX ст. і дотепер.
Кожен етап уособлює певний напрям у психології чи філософії.
Джерелом виникнення психології релігії у США стала стаття "Моральне та релігійне виховання дітей" (1882р.) американського психолога С. Холла (1846—1924р.р.). На основі опитувань дітей С. Холл (учень В. Вундта) спробував з'ясувати їхнє ставлення до навколишнього світу та інших людей, висунув ідею створення спеціальної науки про дітей — педології. У своїх дослідженнях С. Холл спирався на модну на початку XX ст. ідею про те, що дитина в своєму індивідуальному розвитку повторює в згорнутому вигляді основні етапи історії людського роду, стверджує, що дітям потрібно надавати можливість проходити через релігійну та інші стадії розвитку. С. Холл вважав релігію неодмінною умовою процесу становлення особистості і тому досліджував і розробляв різноманітні ефективні методи релігійного виховання. Його двотомна праця "Юнацтво" (1904) стала хрестоматією з проблем статево-вікової релігійної психології. С. Холл заснував психологічну лабораторію, запровадив природничо-наукові методи дослідження феноменів свідомості, видавав науково-популярний журнал з питань релігійної психології та освіти. Американський психолог заснував Школу Кларка, яка наприкінці XIX ст. стала потужним центром досліджень у галузі психології релігії.
У 1899 р. вийшла книга учня Холла, психолога-релігіє-знавця, професора Стенфордського університету Едвіна Старбека (1866—1947р.р.) "Психологія релігії", де вчений подав важливий емпіричний матеріал, вперше використавши анкетний метод при вивченні релігійної свідомості. У своїх працях Едвіна Старбек на емпіричному матеріалі, зібраному шляхом анкетування, вивчення автобіографій, щоденників і опрацьованому статистично, розглядає проблеми релігійних процесів, зокрема навернення. Психолог-релігіє-знавець вбачав зв'язок між наверненням до релігії і періодом статевого дозрівання. Він зазначає, що деякі молоді люди в цей час перебувають у важкому, пригніченому стані, відчувають невпевненість, відчай, усвідомлюють свою недосконалість. Тоді страх, туга, постійні хвилювання, хвороблива уява, апатія викликають появу містичних переживань.
Все, що здатне схвилювати почуття, вразити уяву і захопити думку, впливає на молодь з силою гіпнотичного навіювання. Е. Старбек зробив висновок, що навернення є переважно юнацьким феноменом і відбувається між 10 і 25 роками. Людина доросла не може сприймати ідею так жваво, як в юні роки. Дослідження Старбека констатують незначну роль раціональних розмислів в історії релігійних навернень. Могутнім рушієм він вважає почуття. За його статистичними даними, у наверненні до релігії лише одна десята опитуваних керувалась теоретичними спонуками; дехто шукав моральний ідеал (17%), інші — усвідомлення гріха (16%), решта пояснила це страхом смерті чи пекла (14%). Старбек вважав, що людині притаманні вроджені релігійні інстинкти, які є необхідною умовою пристосування до навколишнього світу.
Одночасно зі Старбеком проблеми психології релігії розробляв Джордж Коу (1861—1951р.р.). Він вважав, що релігійний інстинкт притаманний людині так само, як і інстинкт відтворення роду. Найбільш відомі його роботи — "Духовне життя" (1900р.) та "Психологія релігії" (1916р.).
До основоположників психології релігії зараховують американського філософа Джеймса Пратта (1875—1944р.р.), який розглядав психологічні аспекти осягнення феноменів віри, культу, містицизму. Особиста релігійна позиція вченого відобразилася у працях "Психологія релігійної віри" (1907р.) і "Релігійна свідомість" (1920р.). Пратт висловив думку, що емоційні асоціації, пов'язані з релігійними символами, формуються під час хрещення у релігійній спільноті, отже, тим, кого похрестили в дорослому віці, завжди не буде вистачати "емоційного та вольового значення" релігії.
Основоположником психології релігії також вважають Джеймса Леубу (1868—1946р.р.). Найвідоміші його праці — "Психологія релігійних феноменів" (1896р.), "Психологія вивчення релігії" (1912р.), "Віра в бога і безсмертя" (1916р.), "Психологія релігійного містицизму" (1925р.), "Бог або людина" (1933р.), "Реформація церков" (1950р.). Дж. Леуба стверджував, що протягом історичного розвитку релігія була засобом обдурення людей, а релігійний досвід не є основою для визнання надприродного, причиною містичних станів є природні психічні процеси, а релігійна психотерапія не завжди ефективна. На думку Дж. Леуби, видіння і екстатичні стани відіграють другорядну роль у містицизмі. Він виокремлює компоненти екстазу: прагнення до насолоди, заспокоєння думки, до створення афективної підтримки і до універсалізації дії. Дж. Леуба запропонував створити гуманістичну релігію, на якій би ґрунтувалася нова етика.
Водночас в американській психології релігії зосереджується пастирська психологія та релігійна психотерапія, які започаткував протестантський священик Антон Бойзен. У 1920 р. він захворів на гостру форму кататонічної шизофренії і потрапив до психіатричної лікарні. У процесі лікування А. Бойзен прагнув розібратися як у причинах власного захворювання, так і у психічних розладах. У результаті він робить висновок, що релігія може допомогти процесу одужання. Пізніше він закінчив теологічну семінарію, став капеланом в одній із психіатричних клінік. У книзі "Дослідження внутрішнього світу" (1936р.) А. Бойзен обґрунтовує ідею про те, що "релігійна психотерапія може стати ефективним засобом лікування душевних розладів, в основі яких лежать порушення внутрішніх соціальних зв'язків або дефекти світогляду індивіда". Аналогічні ідеї розробляли Дж. Олівер у роботі "Пастирська психологія і душевне здоров'я" (1932р.) та К. Штольц у роботі "Пастирська психологія" (1932р.).
Водночас із загальнотеоретичними дослідженнями формуються прикладні галузі психології релігії. Пастирська психологія, використовуючи знання законів людської психіки, розробляє засоби і методи оптимізації впливу священнослужителів на віруючих, їх зв'язку.
Психологія релігії проникає у духовні навчальні заклади. У1899 р. цей курс започаткували в Хартвордській теологічній семінарії (США). А у 1912 р. в теологічній школі Бостонського університету відкрилось відділення релігійної психології і педагогіки. Згодом психологічну підготовку священнослужителів впроваджують у країнах Європи, зокрема в Німеччині, де був сильний вплив ліберальної теології.
Значення пастирської психології разом з психологією релігійного культу, релігійного виховання і освіти, приходської і позаприходської роботи з віруючими і релігійною психотерапією зростає. Психологія релігійного культу є найбільш розробленим розділом пастирської психології. Великий обсяг матеріалу, зібраного етнографами, звернув увагу вчених на спільне у культовій практиці багатьох народів. Перед вченими постало завдання — розкрити ті чинники, що уможливлюють досягнення відповідного культового ефекту. Новою формою приходської роботи стало пастирське консультування. Релігійний консультант повинен був полегшити страждання віруючого, привести його до Бога, що забезпечувало моральну і психологічну профілактику. Виявляючи особливості психіки, теологи у співробітництві з психологами розробили систему засобів з метою формування стійкого релігійного світогляду.