З'ясування природи гіпнозу пояснювало так звані психопатичні епідемії релігійного характеру, висвітлення яких не розкривалося достатньо в релігієзнавчій літературі. Проте вони спалахували дуже часто. Так, відома епідемія 1892 р. у Київській губернії, "початківцем" якої був міщанин з м. Тараща — Кіндрат Мальований. Створили комісію з вивчення цього явища. І. Сікорський — член комісії — був безпосереднім очевидцем цього явища, що описано у праці "Психопатична епідемія 1892 року в Київській губернії".
Зовнішньо релігійний рух полягав у тому, що, змінивши звичний спосіб життя, його учасники знаходились в бездіяльності, у стані екзальтованого настрою, чекали кінця світу. Найхарактернішою ознакою цієї епідемії є схильність, "скоріше навіть — нестримна потреба в захворілого населення збиратися масами і віддаватися поривам психічного збудження, яке супроводжується судомами, галюцинаціями та екстазом і поширюється поступово на всіх учасників зібрання" [18, с. 2].
Кіндрат Мальований до створення цього руху зловживав спиртними напоями, страждав безсонням, приступами туги, з появою штундизму став палким прихильником цього релігійного руху. Стан збудження, який раніше викликали спиртні напої, почав замінювати релігійними вправами, проповіддю, екстазом. Під час молитви Мальований входив у такий стан, коли починав відчувати неймовірний запах — запах Св. Духа, надзвичайну радість і підняття над землею. Під час загальних молитов його стан передавався іншим. Згодом молитву К. Мальований замінив проповіддю. З'явилося Євангеліє Мальованого, яке написали його прихильники. К. Мальований вважав себе Ісу-сом Христом, Спасителем світу, а всі сказання про євангельського Христа — пророцтвом про себе. Кожного дня він по декілька разів то вмирав, то воскресав. Коли ж його запитали, чому він знаходиться в лікарні, він сказав, що повинен випробувати на собі всі муки, гоніння, оскільки так сказано про нього в пророцтвах.
Його почуття походили від самонавіювання. їх поява діяла на психіку"людського навіювання і, закріплюючи марення, викликала збудження, яким підкорявся хворий. "Мальованцям" властивий стан психічної втомленості, пасивності, переважання почуттів над волею, більшість їх переживала нюхові галюцинації, почуття легкості, повітряності свого тіла чи безтілесності. Дехто з "мальованців" чув повеління Бога, шепіт Св. Духа, спостерігались різноманітні вияви судом. У багатьох, хто знаходився в стані екстазу та судом, втрачалась больова чутливість.
І. Сікорський тлумачить ті зміни, які відбулись з "мальованцями" в настроях духу, почуттях, ідеях. Поступово К. Мальованому поклоняються, як Богу.
Занурюючись у стан галюцинацій і марень, "мальованці" все ж знаходились у приємному самопочутті. Наявність судом вони вважали свідченням входження в них Св. Духа. Спостерігаючи за "мальованцями", І. Сікорський доходить висновку, що їх стан та його вияви нагадують істерію. Однак у них спостерігається "своєрідний стан духу, який можна було б назвати глибоким шуканням спокою, що настає немовби після втоми, коли людина відмовляється від усіх рішень і шукає миру, відпочинку, заспокоєння" [18, с. 23]. Цей факт зближує їх з представниками квієтизму, що характеризується відмовою від будь-яких бажань; його адепти спрямовують волю на подавления прагнень, почуттів та пристрастей.
Основні чинники, що спонукали людей до переходу в "мальованську" віру, — психічні розлади, невпевненість у собі, душевні хвилювання. І. Сікорський виділяє дві групи причин, які відіграли важливу роль у поширенні цього явища. Перша група — моральні: поява штундизму зумовила релігійні сумніви, малограмотність населення, внаслідок чого "вся допитливість... сконцентрувалась на релігії" [18, с. 36], відсутність керівництва народним життям з боку культурних класів суспільства, наявність серед народних мас параноїків з релігійною манією. Друга група — фізичні причини. До них І. Сікорський зараховує Кримську війну 1853—1856 pp., яка сприяла народженню фізично і нервово слабшого покоління, а також зловживання спиртними напоями. ї. Сікорський писав: "Народні маси ждуть і прагнуть духовного оновлення. Вони шукають Спасителя і... знаходять його в божевільному Кіндратові Мальованому!" [18, с. 46].
Цей фанатичний рух нагадує демономанію — крикливство, поширене серед селянок Росії. Припадки у крикливиць виникали на людях, найчастіше в церкві. Хвора починала кричати не своїм голосом, битись в судомах, обличчя ставало надзвичайно блідим. Таких жінок лікували молитвами. Вірячи в те, що у них сидить біс, котрий не любить всього святого, крикливиці особливо нервувалися під час церковної служби, тому саме тут проявлялись істеричні припадки. Були спроби навіть ліквідувати бісоодержимість. Так, Петро І сумнівався в існуванні бісів; в 1715 р. він видав указ про викорінення крикливства.
Російські вчені у другій половині XIX ст. намагались пояснити демономанію, крикливство, біснуватість. П. Малиновський, А. Клементовський пов'язували їх з соціальними причинами, поширенням серед населення релігійних марновірств. Поясненню психічних хвороб багато уваги приділяв російський фізіолог І. Сеченов. Він відстоював тезу про рефлекторну природу психічних процесів. Його ідеї, які І. Павлов назвав "геніальним змахом російської думки", значно вплинули на науку, у тому числі й на психіатрію.
Аналізуючи випадки лікування вірою, В. Бехтерев наголошував, що велике значення мала підготовка настрою, "який був неминучим наслідком збудження релігійного почуття" [33, с. 169]. Надія з'являється вже тоді, коли про чудодійну силу тієї чи іншої ікони, святого, лікаря вперше чує хворий. Надія на зцілення поступово наростає і виявляється у релігійному екстазі. Самонавіювання посилює лікування вірою. Психічні умови для лікування вірою зводяться до релігійного піднесення, яке нерідко досягає ступеня екстазу [3, с. 171]. Прищеплення психічних станів від однієї особи до іншої здійснюється завдяки органам чуття. Масові самовбивства в середовищі російських сектантів В. Бехтерев пояснює мимовільним навіюванням, взаємонавіюванням і самонавіюванням.
Великого розголосу набула лурдська епідемія, яскраво описана у романі Е. Золя "Лурд". Все почалось з того, що хвороблива дівчинка Бернадетта Субіру, повертаючись з лісу, де вона збирала хмиз, побачила осяяне видіння саме там, де витікав струмок із гроту. З кожним разом видіння дівчинки набували чіткіших обрисів, і вона заявила, що видіння назвало себе непорочним зачаттям і повідомило, що вода, яка витікає із гроту, віднині буде мати чудодійну силу. Багато хворих рушили у подорож з метою зцілитися, і їх бажання зцілювало, жагуче прагнення чуда творило чудеса.
Біблія подає різноманітні приклади чудодійних зцілень Кусом Христом. Так, у Євангелії від Матвія записано: "І водили до Нього недужих усіх, хто терпів на різні хвороби та муки, і біснуватих, і сновид, і розслаблених" [4; 24]; "І ось підійшов прокажений, уклонився Йому та й сказав: Коли, Господи, хочеш, — Ти можеш очистити мене. А Ісус простяг руку і доторкнувся до нього, говорячи: Хочу, — будь чистий!". І тієї хвилини очистився той від своєї прокази" [8; 2,3];"А коли настав вечір, привели багатьох біснуватих до Нього, — і Він словом Своїм вигнав духів, а недужих усіх уздоровив..." [8; 16];"І то одна жінка, що дванадцять літ хворою на кровотечу була, приступила ззаду і доторкнулась до краю одежі Його. Бо вона говорила про себе: Коли хоч доторкнуся одежі Його, то одужаю". Ісус, обернувшись, побачив її та й сказав: "Будь бадьорою, дочко, — твоя віра спасла тебе!". І одужала жінка з тієї години" [9; 20—22].
Висновки
Віра є основною умовою навіювання. Разом з тим, сформована і зміцнена віра стає результатом, підсумком навіювання. У навіюванні віра виступає як вияв психологічної установки, підвищення навіювання, готовності сприйняти навіюване. Оскільки віра змістово заряджена уявою, її зміст настільки запалює уяву, що уявне сприймається як реальне. Віра, ставши джерелом навіювання та набувши емоційної насиченості в уяві, перетворюється на стійку константу. Віра "несе" у собі заряд почуттів. Дефіцит знань компенсується емоційною уявою, фантазією, суб'єктивним, особистісним ставленням до предмета віри. Однак функції віри виявляються не тільки у додосвідному знанні. Вона надає стійкості певному стану людини. "Хто не вірить, той не може розраховувати і на лікування вірою, хто вважає себе віруючим, але не проникся почуттям віри, той не в змозі розвинути в собі релігійного екстазу при певних обставинах і тому також не може розраховувати на лікування вірою" [3, с. 159]. Проте зміст віри може бути різним. М. Лінецький наводить приклад із спогадів особистого лікаря Л. Толстого: коли видатний письменник хотів передати обер-прокурором Синоду лист царю, в якому просив не карати учасників замаху, той відповів: "Ваш Христос наповнений любов'ю і сумирністю, мій — силою і владою" [14, с. 144]. Чим більший інтерес до сприймання інформації, тим міцніше вона закріплюється.
Іноді лікувального ефекту досягають за рахунок підвищення активності захисних можливостей організму. Устані емоційної напруги потреба у вилікуванні набуває зцілюючої сили. Іноді емоційно напружена обставина, яка вражає уяву людини, потреба у вилікуванні стає навіювальним зцілюючим чинником саме тому, що зникла стримуюча психологічна обстановка. Здійсненню чуда зцілення сприяє віра, помножена на силу самонавіювання, взаємонавіювання.